Читати книгу - "#Галябезголови"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Кіт слабко нявкнув, наче подякував.
Аж тут мобільний: дзень! Тьома? У голові молотками: «ВІЛ! ВІЛ!»
— Тьомо? — приклала слухавку до вуха, вийшла на зв’язок з усім білим світом. А куди ж від нього сховаєшся? Тільки на тому світі.
— Галю, ти й досі на роботі? — ніби спокійно спитав Тьома.
— Й досі? А котра година?
— Восьма…
— А…
— Так ти на роботі?
— Так…
— Багато клієнтів?
— Так…
— А справи як?
— Нормально… — прошепотіла Галя.
— Добре. А додому коли?
— Вже… зараз.
Тьома не відповів. Галя напружилася.
— Тьомо…
— Тоді дочекаюся тебе і повечеряємо разом, — відповів Тьома. — Купиш щось у кулінарії?
— Добре, — прошепотіла.
— І хліба. І цукор скінчився, — повідомив Тьома наостанок, розмова обірвалася.
Масажистка Женька Лисиця вже майже рік пила каву без цукру, бо винуватила підлу «солодку смерть» у всіх негараздах свого особистого життя. Зв’язок, на думку Лисиці, очевидний: масажистці здавалося, що цукор робив її шкіру сіро-тьмяною. Женька через це комплексувала, тому пропонувала потенціально перспективним залицяльникам інтимний зв’язок виключно у суцільній темряві, а оскільки совою не була і приладу нічного бачення теж не мала, то під час інтимних ігрищ з нею траплялися геть неестетичні катастрофи. Закінчувалися вони самотністю масажистки, та Женька лиш сміялася.
— Чи на мою дупу мужиків не вистачить? Однаково всі вони не те, що мені треба! Бо той, що треба, не зі мною, на жаль!
Та час намотував собі річні кола, і коли намалювалося їх у Женьчиному житті аж двадцять дев’ять, задумалася. І рішучо викреслила зі свого раціону цукор як найбільше зло. З того часу все стало ще паскудніше, бо тепер до Женьчиної самотності додалася гірка, як її печаль, кава, і те зробило і без того нахабну масажистку ще більш агресивною.
— Чому я маю збирати Галин інструмент? — психувала, коли пані Жадкіна врешті відпустила персонал зі свого кабінету. Та — не дурна ж, аби що на язиці, те й на ділі. Зібрала-таки Галині гребінці-фени-плойки-ножиці у полотняну торбину, і знову їй криво, бо пані Жадкіна на той момент встигла здиміти з «Белли» у невідомому напрямку.
— Мені Юльку до вечора чекати? — посмикала зачинені двері хазяйчиного кабінету, побігла працювати, бо клієнтки пішли косяком, висмоктали з Женьчиних рук усі сили.
Увечері ледь трималася на ногах. Ковтала у службовій кімнаті гірку каву. Наштовхнулася поглядом на полотняну торбину з Галиними лахами.
— Дідько, чому ж я і досі заразний інструмент Юльці не віднесла?!
…Пані Жадкіна була у кабінеті не сама. Крізь прочинені двері Женька побачила не тільки ідеальну струнку фігурку хазяйки у звичному для неї Dior, а й сиву башку хазяйчиного старого чоловіка, поліцейського полковника Фелікса Аскольдовича Жадкіна, що він виглядав на всі сто! І не відсотків, а років! Розвалився у кріслі, як те бидло, ноги розчепірив, аби пузові вільно лежалося. А навколо нього Юлька нервово з ніжки на ніжку переминається.
— І що ж нам тепер робити, Феліксе?! — вигукнула тихо, але відчайдушно, перелякано.
Женька загальмувала. Ух ти, як цікаво! Притулилася до стіни, вуха локаторами: і що ж тобі тепер робити, Юлько?! Га?
— Платити! — хижо відповів Фелікс Жадкін.
— Всю суму? Всю?! — пані Жадкіна поперхнулася повітрям, закашлялася. — Феліксе, у кейсі було вісімсот тисяч доларів!
— Краще б ми віддали лише грошима!
— Лише грошима? Що ти маєш на увазі? А чим ще ми маємо віддавати? — пані Жадкіна зупинилася навпроти чоловіка. Дивилася на нього з неприхованим жахом.
— Він хоче забрати три наші аптеки.
— Господи, ні! Тільки не аптеки! — пані Жадкіна озвучила свою позицію з таким болем, що і на краю прірви люди з менш напруженою емоцією з життям прощаються.
— Що ти тут мені істерики влаштовуєш?! — визвірився поліцейський полковник. — І без них ніби хто гімном мене обмазав! Ти ще… Треба було дивитися, щоби кур’єр з кейсом спокійно дійшов до своєї тачки, сів у неї і від’їхав від «Белли»! А далі — не наші проблеми!
— У чому ти мене звинувачуєш?! — і собі визвірилася пані Жадкіна. — Я намагалася зупинити грабіжника! Жакет зіпсувала, руки попекла! Краще свою роботу нормально роби! Теж мені — «нова поліція»! Я вам зателефонувала одразу після пограбування! Прикмети покидька описала! І де результат? Чому ви і досі його не впіймали? І чому нікого не дивує поведінка кур’єра? Цей Льоня Бурсак кинувся обійматися з асфальтом від одного удару у щелепу! Ти його про це питав?!
— Льоня Бурсак не тільки кур’єр, Юлю! Льоня Бурсак — помічник народного депутата України Ореста Валерійовича Гашинського!
— І що з того? Йому теж аптеку подарувати? — замовкла, глянула на чоловіка ошелешено. — Феліксе! А може, він разом зі своїм шефом оце «пограбування» зорганізував, щоби наші аптеки віджати?!
— Розберуся…
— Так розбирайся! Зустрінься з цим Гашинським. Поясни йому: ми ні в чому не винуваті, хай не чіпає наші аптеки!
— Повернеться з Сейшельських островів — зустрінусь. Зараз мені і без Гашинського є з чим розбиратися.
— Так працюй!
— А я навіщо тут? На тебе красиву дивитися? — Фелікс Жадкін врешті відірвав дупу від крісла. Підвівся. Руки в кишені, заходив. — Дівчину поклич! Допитаю її у неформальній обстановці.
— Яку дівчину?
— Ту, яка тебе кавою облила.
— Галю Чорнобай? Я її звільнила.
— У смислі? — отетерів пан полковник. Зупинився. Дивився на дружину роздратовано.
— У прямому смислі! — огризнулася Юлька. — Через цю корову на нас повісили борг майже у мільйон! І я її не просто звільнила! Я цю погань знищила! Зганьбила, нагородила ВІЛ і знищила!
— Тобто як «нагородила»? — не зрозумів Фелікс Аскольдович. — Юлю, у тебе ВІЛ?
Під дверима хазяйського кабінету Женька Лисиця не тільки напружилася, а й здивувалася вкрай: оце так поворот!
— Феліксе, ти хворий, мать твою?! — зло відповіла Юлія Володимирівна. — Немає у мене ВІЛ!
— А в кого?
— Ні в кого! — призналася пані Жадкіна. — Але ж я повинна була віддячити тій падлюці, яка на мене каву вилила! Ти сам мене вчив: ніколи і нічого нікому не пробачати! Я так і зробила. Домовилася у клініці, де наш персонал проходить медогляд.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «#Галябезголови», після закриття браузера.