read-books.club » Драматургія » Украдене щастя 📚 - Українською

Читати книгу - "Украдене щастя"

323
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Украдене щастя" автора Іван Якович Франко. Жанр книги: Драматургія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 17
Перейти на сторінку:
class="p1">Микола. Спасибi, спасибi тобi, що хоч ти за неї дбав. Чув я там, у тiм пеклi, чув, як ти її дозирав. Спасибi! (Кланяється.) Ну, Анно, а ти що так стала, мов осуджена? Чому не вiтаєшся зi мною?

Анна. Будемо ще мати час вiтатися. Що тут, перед усiми людьми?

Микола. Правда, правда. Се домашнє дiло, нiщо його перед людьми показувати. Ну, так ходiмо додому. В ласцi божiй оставайтеся, добрi люди! (Кланяється i пускається йти. Анна за ним.)

Жандарм. Миколо, гов! А постiй-но!

Микола (озирається). А чого тобi?

Жандарм. Ба, а мене не кличеш до себе? Адже ж нинi празничний день, треба його якось обiлляти. Го, го, не думай, що се тобi так увiйдеться!

Микола (заклопотаний). Що ж, коли твоя ласка… А я, правду кажучи, не думав…

Жандарм. Де ти в своїм життi коли що думав! Усе другi за тебе думали. Так чекай же, не знаєш ти честi, то я тебе погощу. Гей, жиде!

Шльома (вибiгає з порожнiми склянками). Чого вам потрiбно?

Жандарм. фляшку горiвки, вишняку, що там ще маєш доброго, спакуй у кошик, а зараз! Плачу готовими.

Шльома. Ни, ни, чи я вiд пана постенфiрера домагаюся? А куди тото вiдiслати?

Жандарм. До Миколи. А живо!

Шльома. Добре, добре! (Вiдходить до коршми.)

Жандарм (махає шапкою). Ну, люди, бувайте здоровi! (Вiдходить.)

Настя (воркоче за ним). На зламану голову!

Музика. Парубки i дiвчата знов лагодяться до танцю. Заслона спадає

ДIЯ ЧЕТВЕРТА

Хата Миколи.

ЯВА ПЕРША

Анна сама.

Анна (пiд вiкном мотає пряжу на мотовило i числить нитки). Одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять. (Зупиняється.) Семий день уже його нема. Чень нинi прийде. I боюсь його, i жити без нього не можу. (Мотає далi.) Шiстнадцять, сiмнадцять, вiсiмнадцять, дев'ятнадцять, двадцять. (Зупиняється, зажмурює очi i задумується.) Який страшний! Який грiзний! А що за сила! Здається, якби хотiв, то так би i роздавив Мене i того… мойого… халяпу. Поглядом одним прошиб би. I чим страшнiший, чим острiше до мене говорить, тим, здається, я бiльше люблю його. Вся тремчу, а так i здається, що тону в нiм, роблюсь частиною його. I нема у мене тодi своєї волi, анi своєї думки, анi сили, анi застанови, нiчого. Все менi тодi байдуже, все готова вiддати йому, кинути в болото, коли вiн того схоче! Ах! (Мотає далi.) Двадцять i одна, i двi, i три, i чотири. (Зав'язує пасмо.) Та й чи ж не вiддала я йому все, все, що може вiддати жiнка любому чоловiковi? Навiть душу свою, честь жiночу, свою добру славу. Присягу для нього зламала. Сама себе на людський посмiх вiддала. Ну, i що жi Менi байдуже! Вiн для мене все: i свiт, i люди, i честь, i присяга. (Мотає.) Одна, двi, три, чотири, п'ять, шiсть…

ЯВА ДРУГА

Жандарм i Анна.

Жандарм (входить). Добрий день, Анно! Ти сама?

Анна (випускає з рук мотовило i веретено). Ах! То ти? Де ж се ти так довго? Чому не приходив тiлький час?

Жандарм. Де чоловiк?

Анна. Аж у стодолi молотить.

Жандарм. Ну, що ж вiн?

Анна. Як то що?

Жандарм. Не дорiкає тобi, не б'є, не сварить?

Анна. Вiн? Анi словечка. Навiть не питався, чому я не приходила до нього до арешту. Крутиться по хатi, нишпорить по господарствi по-давньому.

Жандарм. Ну, а ти не почала з ним розмову?

Анна. Про що ж я буду з ним говорити? Обрид вiн менi. Лучче б був гнив собi в кримiналi.

Жандарм. Ну, а як гадаєш, знає вiн про те, що зайшло мiж нами?

Анна. А хто його знає? Менi навiть натяком одним не дав сього пiзнати.

Жандарм. Ну, але, може, сусiди наговорили йому?

Анна. Може бути. Та що се мене обходить? Я тепер спокiйна, нiчого не боюся, нi про що не думаю, нiчого не знаю, тiлько тебе одного. (Приближається до нього, боязно.) Михаиле, можна тебе обняти?

Жандарм обiймає її. Анна. I поцiлувати? Цiлуються.

Знаєш, давнiше я, здається, була б умерла зi стиду, якби була подумала навiть, що яко шлюбна жiнка можу так цiлувати другого. А тепер! (Цiлує його без пам'ятi.) Любий мiй! Тепер у мене анi крихiточки нiякого неспокою, нiякого сорому нема!

Микола вiдчиняє дверi, але, побачивши, що Михайло з Анною цiлуються, цофається назад i запирає злегка дверi.

Жандарм (шепотом). Вiн був.

Анна. Нехай собi! Не боюсь я його.

Жандарм. Ну, я також пс страшкiв сип. Але тепер я не хочу з ним балакати. Я так тiльки на хвильку забiг. Мушу ще пiти до вiйта вiддати йому письмо, а вiдтак прийду до вас на кiлька годин. Прощавай! (Забирає карабiн i вiдходить.)

Анна. А приходи! Ждатиму з пiдвечiрком! (Береться знов мотати.) Так, вiн бачив нас. Ну, i що ж з того? Коли досi очi не повилазили, то мусив бачити. Не тепер, то в четвер був би побачив. Я ховатися вiд нього не думаю. Нехай робить зi мною, що хоче! (Рахує потихо нитки, зав'язує пасмо.)

ЯВА ТРЕТЯ

Микола i Анна.

Микола (входить з цiпом у руцi). Ти сама, Анно?

Анна. Сама.

Микола. А той… шандар… пiшов уже?

Анна. Пiшов до вiйта, але за годинку, казав, що прийде. Або що, ти хотiв з ним що побесiдувати?

Микола. Я?.. Ну, нi… Хiба так… пару слiв… Але нi! Що менi з ним бесiдувати?.. От, бачиш, свiрка в цiпi урвалася, то я прийшов зв'язати. Не маєш де мотузка?

Анна. Не маю. От на тобi прядива та виплети собi.

Микола. Та хiба вже так зробити. (Бере прядиво, вбиває в стiл шило, робить з прядива космики, наслинює їх i починає плести. Анна мотає далi, шепотом числячи нитки. Микола по хвилi.) Анно!

Анна. Чого тобi?

Микола. Так сей шандар, сей Михайло ГурманАнна. Ну, чого тобi вiд нього треба?

Микола. Я знаю, ти ще дiвкою любила його… i тепер любиш.

Анна (перестає мотати i глядить на нього). Ну, i що ж з того?

Микола (понуривши голову). Та нiчого. Хiба я тобi що-небудь кажу? (Хвилю мовчить, а вiдтак починає плакати i клонить голову до стола.)

Анна. Так чого ж плачеш? Чого рвеш моє серце?

Микола. Бо… бо… моє рветься. (Встає i наближається швидко до неї.)

1 ... 11 12 13 ... 17
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Украдене щастя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Украдене щастя"