Читати книгу - "Як керувати рабами"

Одяг рабам теж треба видавати відповідно до того, наскільки вони його заслужили. Ті раби, що працювали старанно, мають отримувати винагороду у вигляді більш якісного взуття і тунік. А ті, хто ухилявся від обов’язків, мусять розуміти, що лінощі призведуть до всебічного погіршення їхнього життя. Зазвичай я видаю кожному рабові в моєму господарстві метрову туніку та ковдру з грубої вовни раз на два роки. Коли наділяєте рабів новими ковдрами й туніками, прослідкуйте за тим, щоб старі не пропадали марно: рабині можуть пошити що-небудь із клаптиків. Пара грубих дерев’яних черевиків видається раз на два роки. Вибираючи вбрання для рабів, ви маєте думати про практичність, а не про зовнішній вигляд. Щоб захистити раба від вітру, холоду і дощу, дайте йому туніку з вичиненої шкіри з довгими рукавами, а як доповнення — зшитий із клаптів одяг або плащ із каптуром. Якщо ви зробите це, то ніяка погода не буде достатньо поганою, щоб завадити рабам працювати надворі.

Вашим рабам потрібне місце, де вони могли б спати. Поселіть хатніх рабів у маленьких спальнях або й коморах, видайте старі матраци, на яких вони зможуть лежати, і старі плащі замість ковдр. У селі майже напевно знайдеться місце на горищі якоїсь споруди, котре можна використати як спальне приміщення. Якщо над кухнею достатньо простору й загроза пожежі невелика, то раби зможуть у затишку ночувати там цілий рік. Немає нічого гіршого для господарства, ніж коли його обробляють раби, що живуть у чомусь схожому на тюремні підземелля. Адже все, що роблять люди, які не мають надії на краще, робиться дуже погано.

На жаль, якими б закутками імперії ви тепер не подорожували, усюди побачите, що землю обробляють раби, а не дрібні землевласники, які колись і зробили Рим великим. У наші дні на поля ступають ноги, скуті кайданами, землю обробляють руки, що були биті, до вас обертаються затавровані лиця. Наша мати-земля не настільки нерозумна, щоб не помітити, як на зміну гордим і вільним селянам прийшли нахабні й ледачі раби. Зовсім не дивно, що ми не одержуємо від господарств, де працюють раби, тих прибутків, які колись мали від праці вільних римських громадян. Головна проблема полягає в тому, що рабові немає заради чого працювати добре. Його нагодують незалежно від того, чи продуктивним буде господарство. Проте існують деякі способи, за допомогою яких можна звести цей недолік до мінімуму і примусити або підкупити раба, щоб він працював більш продуктивно.

По-перше, старанну працю треба винагороджувати. Про це я вже згадував, але не зайве буде наголосити ще раз. Гарних рабів дуже деморалізує, коли вони бачать, що всю важку роботу виконують вони, а їжу доводиться ділити порівну з тими, хто байдикував. Також важливо, щоб кожний раб мав чітко визначену довготермінову мету. Якщо ви справді в цьому зацікавлені, то можете запропонувати їм старанною працею заробити собі свободу. Ви зрозумієте, що свобода як довгострокова мета й винагорода за лояльність і працелюбність — це справедливо і вигідно. Якщо раб повірить, що цієї мети можна досягти, він працюватиме старанно, з усіх сил її наближаючи. Дозвіл рабові мати дітей дає йому ще один стимул працювати сумлінніше. Народивши дітей, раби зможуть насолоджуватися перевагами сімейного життя. А коли ви будете невдоволені ними, можна їх покарати, продавши дітей іншому власникові. Якщо ви час від часу заохочуєте старанних робітників, даєте їм вихідні, то цим підвищуєте ймовірність результативної роботи в майбутньому.

По-друге, кожний раб повинен мати чіткі обов’язки. Це створює прозору систему звітності та забезпечує напружену працю, адже раби знають, що за невиконану роботу відповість саме той, кому її було доручено. А от коли всі роблять одне й те саме, ніхто конкретно ні за що не відповідає. Якщо хтось один працював старанно, нагороджені будуть усі, а не цей окремий працівник; коли ж усі працюють абияк, неможливо визначити, хто за це відповідальний. Ось чому орачів треба тримати на відстані від виноградарів, а пастухів — окремо від різноробів.

Кожен раб у межах призначених йому обов’язків має нести особисту відповідальність за збереження та належне утримання свого знаряддя праці. Він зобов’язаний стежити за тим, щоб воно не залишалося під дощем, чистити його, змащувати і не кидати абиде. Заміна інструментів — справа сама по собі недешева, до того ж це означає, що раби кілька днів сидітимуть без знаряддя, а діло стоятиме. Якщо ж закріпити за кожним його власний інструмент і карати тих, хто не береже його, це помітно знизить подібні втрати.

Існує ще одна перевага розподілу обов’язків між рабами: ваше господарство зробиться самодостатнім. Для кожного завдання у вас буде свій раб. Потрібен буде косар — ви маєте власного косаря, знадобиться перукар — у вас є й перукар, потрібен коваль — і коваль у вас теж власний. Вам не доведеться наймати сторонніх працівників і платити їм за виконану роботу.

Артільна робота спонукає працювати швидше, старанніше та краще. Ви маєте об’єднати рабів у групи душ по десять. За такою кількістю робітників найлегше спостерігати, більші об’єднання створюють проблеми для наглядачів. Ці групи ви маєте розподілити по всьому маєтку і організувати роботу так, щоб раби не працювали по одному чи в парах. Якщо вони будуть розпорошені по всій території, за ними неможливо буде як слід наглядати. Утворювати більшу групу не варто ще й тому, що окрема особа в ній не відчуває особистої відповідальності. Робота ніби розчиняється в натовпі. А учасники правильної за розміром групи починають конкурувати між собою, до того ж у ній легко виявити тих, хто байдикує. Працювати завжди цікавіше, якщо є елемент змагання. Крім того, це означає, що ніхто не обурюватиметься, коли працівників, що не виконали своєї частини роботи, буде покарано.

Подбайте про те, щоб дати кожному рабові таку роботу, яка найбільше підходить для нього за його фізичними та моральними якостями. Волопаси, скажімо, мусять бути дуже хазяйновитими й уважними. Ці дві якості важливіші, ніж, наприклад, зріст, постава чи фізична сила, оскільки робота волопаса вимагає концентрації уваги та практичних навичок. Орач має бути тямущим і кмітливим, однак цих якостей недостатньо. Для цієї роботи потрібен раб із гучним голосом, щоб поганяти робочу худобу. І водночас лагідний, бо коли він поводитиметься з тваринами жорстоко, вони не слухатимуть його команд, та й довго не протягнуть, виснажені надмірною працею й биттям.

Коли йдеться про вівчарів, то, знов-таки, майте на увазі, що для їхнього заняття сила та високий зріст не