Читати книгу - "Тринадцятий демон, Аліна Скінтей"

  Астель застигла від шоку, коли побачила, як незнайомець у темному плащі та з блискавками в очах увірвався у коло морраґул. Його меч зі свистом прорізав повітря, і всі монстри завмерли, не наважуючись зробити наступний крок. Бальмонд заціпеніла, коли впізнала у відьмакові знайоме обличчя. Це був Сефт - той самий вродливий незнайомець із трактиру, з яким вона провела ніч, а на ранок втекла від нього. Він, здається, теж впізнав її. Його усмішка стала ще ширшою.

Меч, що сяяв магічним світлом, розітнув морраґула навпіл, і перетворився на горстку золи та чорної куряви. Темрява створіння розсіялася в повітрі.

— О, то ми знову зустрілися! Не думав, що побачу тебе так скоро, і тим більше в такій... пікантній ситуації.

Астель розгублено кліпнула:

— Справді? Це твій стиль порятунку?

Сефт підморгнув:

— Якщо план не працює з першого разу, можна просто стрибнути в бій і сподіватися на найкраще. Але з тобою завжди є ризик... неочікуваних сюрпризів. — Сефт знову всміхнувся так, ніби до цього жодних істотне вбивав.

Він змахнув клинком і одним швидким рухом, енергія вирвалася з леза, потужним імпульсом, розігнав тінь від істот, яка зникла в хмарі чорного диму, залишивши по собі тільки запах гару. Він підняв меч ховаючи його в піхви й спокійно пройшов до Астель, яка лежала на землі, стомлена та знесилена після бою.

— Ну що ж, ти тепер в безпеці, — сказав він, присідаючи поруч. — Зцілімо ці рани. — Він простягнув руку, але в ту ж мить рани на її тілі почали затягуватись самі по собі. Кров швидко зникла, а шкіра стала такою ж чистою, як раніше.

Сефт нахилив голову і з усмішкою запитав:

— Ти часом не відьма? Бо це було... ну, трохи швидко як для звичайної смертної дівчини.

Астель різко піднялася на лікті й поглянула на нього, кривлячи губи:

— Взагалі-то, я чародійка, а не відьма.

Сефт розсміявся, піднімаючи руки в жесті примирення:

— О, вибач, чародійко. То в тебе, мабуть, є свій секрет зцілення?

Астель скептично примружилася:

— Я не збираюся тобі це пояснювати.

— І правильно. — Він підморгнув. — Ще не час для розмов про особисте. Звісно якщо не накиваєш п'ятами знову. 

— Нічого подібного я не робила! — обурено випалила Астель, свердлячи поглядом Сефта.

— Ох, ну звісно, — протягнув він, ховаючи усмішку. — Тоді, мабуть, мене хтось інший позбавив можливості попрощатися, — він злегка нахилив голову, даючи зрозуміти, що розмовляти з нею - це суцільне задоволення. — Я прокинувся в ліжку взагалі-то один.

Астель знову примружила очі, намагаючись приховати збентеження:

— Я думала, тобі сподобається ранкова тиша і спокій.

Сефт хитро усміхнувся:

— О, тиша - це добре. Але ж ти забрала з собою весь шарм ночі.

Вона закотила очі, намагаючись виглядати серйозною:

— Хтось занадто впевнений у собі.

Сефт, не втрачаючи гумору, підморгнув:

— Просто добре розумію свої сильні сторони. Ти, наприклад, одна з них, — він піднявся на ноги й протягнув руку допомоги, та Астель відмовилася вдруге приймати його допомогу. — І все ж принцеса з характером, — легкий сміх вирвався знову з його губ так, ніби до цього він не розмахував мечем і не знищив цілу купу істот.

— Твій меч, — вона опустила погляд на зброю, — він зміг знищити морраґул.

— Це артефакт, — спокійно пояснив Сефт. — Отримав в подарунок від батька. 

— А що ти збіса забув в цьому богом забутому місці? 

Астель повільно переварювала реальність, яка щойно з нею відбулася.

— Рятував тебе від смерті, — його голос був спокійним, але в очах виднілося зацікавлення. — Морраґули не просто так полюють на когось конкретно, та ще й такою зграєю. В тебе є щось, що їм потрібно?

Астель на мить замовкла, відчуваючи, як її напруження зростає. Її очі нервово сковзнули вниз, на місце, де зовсім нещодавно був меч Сефта, виблискуючи, коли той розмахував ним, розправляючись з морраґулами. Але питання, яке він задав, раптово відбилося в її свідомості.

— Щось, що їм потрібно? — вона механічно повторила його слова, намагаючись виглядати здивованою.

Сефт схрестив руки на грудях, нахиляючи голову набік:

— Я добре знаю цей погляд. Щось ти явно приховуєш. — Його голос був напівжартівливим, але з нотками справжньої цікавості. — Мені байдуже на твої маленькі таємниці, але коли на тебе кидається зграя морраґулів, це стає трохи й моєю проблемою. Не надто мене тішить переслідування дівчини, яка власне залишила моє ліжко.

Астель відчула, як серце починає калатати швидше.

"Якщо він дізнається про демона..." — вона ковтнула і відвела погляд, намагаючись знайти якесь виправдання.

— Можливо, просто невезіння? — спробувала ухилитися вона. — І навіщо тобі мене переслідувати?

Сефт нахмурився, насолоджуючись моментом: