Читати книгу - "Зрада"

-- Ні, але схилив до самогубства. Я сказав священнику, що він загинув у бою, воюючи з Абвером, -- Кроне знизав плечима. – Принаймні це я міг для нього зробити.

Запала важка мовчанка, жоден з присутніх не хотів задумуватися про підтекст сказаного Кроне. Те, що Станяк зрадив, було настільки ж очевидним, як факт, що “Двійка” безжально використала його слабість і кинула на поталу німцям, змусивши до гри, в якій навіть цілковито врівноважена людина мала б мізерні шанси. У Станяка не було жодних. Скидалося, що ніхто теж не мав наміру розбиратися, чи те, що зробив Кроне було виявом співчуття, нечистого сумління, чи навпаки – безсоромного цинізму. Певних справ краще не знати…

-- Гаразд, -- буркнув, перериваючи тишу Пілсудський. – Раз вже присутні всі зацікавлені сторони, доповідайте.

Бретцель відкашлявся, протер окуляри шматочком замші й склав видрукувані аркуші в акуратну купку. Кожен з них мав гриф ЦІЛКОМ ТАЄМНО.

-- Отже, так, -- розпочав. – Японська армія почала перегруповувати сили з метою захоплення контролю над північно-маньчжурською залізницею, що дуже занепокоїло СССР. До цього додалося інтерв’ю з колишнім прем‘єром Танахі… Минулої п‘ятниці Берлін передав росіянам здобуті Станяком документи. Смерть Станяка і Глюбе зробила все настільки правдоподібним, що ніхто навіть не припускає, що це маніпуляція. Совіти свято переконані, що Польща, Японія і Румунія збираються на них напасти, недавно надіслані нашим і румунським МЗС гострі ноти відносно диверсій, які чинять більшовицькі банди в прикордонні призвели до того, що вони вважають – наше терпіння закінчилося. Мало того, одна з їхніх газет, “Політичний Інформатор”, написала, що на нараді генеральних штабів Чехословаччини, Румунії, Югославії, Франції та Польщі, яка недавно відбулася в Празі, вирішено, що скоординований напад всіх перелічених країн під французьким керівництвом повинен відірвати від СССР совіцьку частину України й перетворити її в самостійну державу під опікою Польщі. В зв‘язку з цим Українська військова організація, яка досі воювала з Польщею, прийняла постанову про припинення будь-яких бойових дій проти нас, до часу вияснення подробиць інтервенції. Було навіть внесено пропозицію про початок формування підрозділів для підтримки операції на території російської України… Комуністи скликали антивоєнний конгрес в Амстердамі, одним з його організаторів є Ромен Роллан. Комуністична партія Польщі розмірковує, чи не вилучити з програми заклик до збройного повстання, щоб не спровокувати до війни “союзні держави”. Совіти налякані…

-- Чи цей переляк можна якось виміряти? – запитав кислим тоном Маршал.

-- Вчора в наше посольство в Москві прислали проект трактату про ненапад. Документ визнає таким, що порушує пакт, -- Бретцель схилився над листком, -- “будь-який насильницький акт, який порушує територіальну цілісність і недоторканість або політичну незалежність іншої договірної сторони, навіть, якби ці дії проводилися без проголошення війни й при утриманні від всіх її можливих проявів”.

-- Це чітка алюзія на диверсії на кордоні, -- зауважив Кроне. – Вони хочуть відмовитися від них.

-- Здається, що так, -- буркнув Пілсудський. – Добра робота. Наразі дякую Вам. Ні, ти, Ясю, залишся ще на мить, -- зупинив він Кроне, побачивши, що “двієчник” разом з іншими прямує до дверей. За мить вони залишилися самі. Пілсудський не поспішав розпочинати розмову, він замислився, споглядаючи, як вітер гойдає гілки каштана за вікном.

-- Вважай на себе, будь ласка, -- обізвався нарешті, кинувши на нього неуважний погляд.

-- Не розумію…

-- Розумієш, розумієш, але якщо хочеш, щоб я розставив крапки над і, я готовий. Я не збираюся перепрошувати, -- додав, побачивши, як Кроне стиснув зуби. -- По суті, я повинен наказати вбити тебе. Зупиняє мене тільки якась неясна думка, що може хтось саме цього добивається, ну, і впевненість, що якщо ти загинеш, “Двійка” зазнає майже такої ж втрати, як та, якої ми б зазнали, якби тебе підіслали росіяни. Остання операція підтверджує це поза всякими сумнівами.

-- Ви вірите у маячню Наркєвича?! – вибухнув Кроне.

-- Вірю, що з тобою трапилося щось незвичне, хоча не думаю, що ти становиш загрозу саме для мене, -- відповів Маршал. – Тому ми розмовляємо сам на сам. Я також вважаю, що особа, яка володіє майже всіма таємницями “Двійки”, не може залишатися поза нашим контролем. Тому повторюю: вважай. Не змушуй нас… Не змушуй мене приймати рішення, якого я пізніше буду шкодувати. Ти будеш під наглядом, -- закінчив він, відправляючи Йогана коротким жестом.

У “двієчника” на язику вже була гостра відповідь, але його зупинив холодний, оцінюючий погляд Пілсудського. Маршал не залякував і не жартував, він дійсно вирішував, чи випускати полковника звідси живим. Тому Кроне відсалютував і мовчки вийшов. Вперше в житті він не знав, що робити. Йдучи неспішно вулицею, він замислився, чи керівник держави бува не втратив глузд, чи його не охопив приступ якоїсь старечої параної. А може це вплив одичних апаратів? Адже без них Пілсудський не прожив би й року… Проте найбільше Кроне дратувала не недовіра Маршала, а свідомість, що з цієї миті вже ніщо не буде, як раніше. Слідкувати за ним будуть не тільки вороги, а й свої, а він стане чужаком у власній країні. Можливо вже до кінця не надто довгого життя…

Його смутні роздуми перервав поштовх в спину.

-- Йдемо обмиємо моє нове звання? – запитав з майже непомітною іронією в голосі Томчак, зненацька з‘явившись поряд з приятелем.

На його обличчі не було видно жодного збентеження теперішнім становищем Кроне, мавпячі риси виражали тільки роздратування від підвищення по службі.

-- Я досі під підозрою, -- повідомив його сухо Кроне. – Комендант… -- він з зусиллям відкашлявся. – довго міркував, чи залишати мене в живих.

-- Нічого нового, я сам раз чи два хотів скрутити тобі шию, -- легковажно буркнув свіжоспечений поручик. – Ти справді гадаєш, що це щось змінить? Просто кілька бовдурів буде за тобою лазити, от і все. Всіх нас час від часу перевіряють, тож…

-- Справа не тільки в цьому, -- перебив його Кроне.

--