read-books.club » Сучасна проза » Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее 📚 - Українською

Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

50
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дитинство. Молодість. Літня пора" автора Джон Максвелл Кутзее. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 151
Перейти на сторінку:
з батьком, чоловіком, якому найменше зичить перемоги: англійці добрі, а німці погані, Сметс був добрий, а націоналісти з Національної партії — погані.

Батько любить Об’єднану партію, він любить крикет і регбі, проте хлопчик не любить батька. Він не розуміє цієї суперечності, але й не хоче розуміти її. Навіть ще до того, як він побачив батька, тобто до його повернення з війни, хлопчик вирішив, що не збирається любити його. Отже, в певному розумінні ця нелюбов абстрактна: він не хоче мати батька або принаймні не хоче батька, що живе з ним в одному домі.

Найдужче він ненавидить у батька його особисті звички. Він ненавидить їх так, що на саму думку про них з огидою здригається: ненавидить гучне висякування вранці у ванні, душний запах мила «Lifebuoy», який він лишає після себе, а також обідок піни і зголеної щетини в раковині. А найбільше він ненавидить батьків запах. З іншого боку, він усупереч самому собі любить охайний батьків одяг, темно-бордову краватку, яку той вдягає замість метелика в суботу вранці, його струнку постать, швидку ходу, змащене брильянтином волосся. Хлопчик і собі змащує брильянтином волосся, формує чубчик.

Він не любить походи до перукаря, не любить так, що навіть намагається, і то з прикрими результатами, самому підрізати собі волосся. Вустерські перукарі, здається, спільно вирішили, що хлопці повинні мати коротке волосся. Процес стрижки починається якомога брутальніше, електрична машинка зрізує йому волосся на потилиці й на скронях, а потім нещадно клацають ножиці, аж поки лишається схожа на щітку щетина і, можливо, невеличке пасмо замість чуба. Ще до кінця стрижки хлопчик мало не корчиться від ганьби, платить свій шилінг і біжить додому, боячись іти до школи наступного дня, боячись ритуальних кпин, якими вітають кожного щойно постриженого хлопця. Є стрижки такі, як слід, а є стрижки, від яких страждаєш у Вустері й які наснажені мстивістю перукарів; він не знає, куди піти, що треба робити чи казати, скільки платити, щоб мати таку стрижку, як слід.

6

Хоча хлопчик щосуботи пополудні ходить у кіно, фільми вже не мають такої влади над ним, як у Кейптауні, де йому снилися кошмари, що його розчавлюють ліфти або ж він падає зі скель, як і герої серіалів. Він не розуміє, чому Еррола Флінна[4], що видається однаковим, байдуже, грає він Робін Гуда чи Алі-Бабу, вважають за видатного актора. Він утомився від погоні верхи на конях, що завжди однакова. Телепрограма «Три блазні» починає видаватися йому дурнуватою. Важко вірити в Тарзана, якщо чоловік, що грає його роль, усякчас міняється. Єдиний фільм, що справляє на нього враження, — фільм, у якому Інґрід Берґман заходить у залізничний вагон, заражений віспою, і вмирає. Інґрід Берґман — улюблена актриса його матері. Чи справді життя саме таке: чи може й мати померти будь-коли, просто не прочитавши напису у вікні?

Є ще радіо. Він уже переріс «Дитячий куточок», але зберігає вірність серіалам: «Суперменові» щодня о п’ятій годині («Вставай! Підводься і рушай!»), «Чарівникові Мандрейку» о пів на шосту. Його улюблене оповідання — «Біла гуска» Пола Ґалліко[5], що її радіостанція транслює знову і знову на прохання слухачів. Це розповідь про дику гуску, що вела корабля назад від пляжів Дюнкерка до Дувра. Він слухає її зі сльозами в очах. Він хоче бути колись таким вірним, як була вірною біла гуска.

По радіо передають «Острів скарбів» у формі радіовистави, по одному півгодинному епізоду на тиждень. Він має цю книжку, але прочитав її в надто юному віці, не розуміючи, що означає бути сліпим і що таке чорна мітка, нездатний з’ясувати, добрий чи поганий Довгий Джон Сілвер. А тепер, після кожного епізоду по радіо, йому сняться кошмари, зосереджені на Довгому Джоні: про милицю, якою він убиває людей, про його зрадливу сентиментальну турботу про Джима Гокінса. Він хоче, щоб есквайр Трелоні вбив Довгого Джона, а не відпускав його; він певен, що Джон коли-небудь повернеться зі своїми бунтівниками-горлорізами і помститься, так само як повертається в його сни.

Книжка «Швейцарська родина Робінзонів»[6] набагато спокійніша. Він має чудове видання цього роману з кольоровими ілюстраціями. Надто йому подобається зображення корабля на спусковому полоззі під деревами, корабля, який родина збудувала інструментами, врятованими після кораблетрощі, щоб повернутися на батьківщину з усіма своїми тваринами, мов у Ноєвому ковчегу. Це насолода, немов занурення в теплу ванну, — лишити «Острів скарбів» і вступити у світ «Швейцарських Робінзонів». У «Швейцарських Робінзонах» немає лихих братів, немає вбивчих піратів; у родині кожен із насолодою працює під проводом мудрого, сильного батька (на малюнках його зображують із могутніми опуклими грудьми і довгою каштановою бородою), він від самого початку знає, що слід зробити для їхнього порятунку. Хлопчика дивує тільки одне: навіщо їм узагалі покидати той острів, якщо вони живуть на ньому так затишно і щасливо?

Він має ще й третю книжку — «Скотт в Антарктиці». Капітан Скотт — один з його безперечних героїв, саме тому йому й дали цю книжку. В ній є фотографії, зокрема та, де Скотт сидить і пише в наметі, в якому він згодом замерз до смерті. Хлопчик часто розглядає ті фото, а от прочитав не дуже багато: книжка нудна, це не роман. Йому подобається лише фрагмент про Тайтеса Оутса, обмороженого: знаючи, що затримує своїх товаришів, він пішов у ніч, у сніги, у кригу, і тихо, не завдавши нікому клопоту, загинув. Хлопчик сподівається, що й він колись може стати таким, як Тайтес Оутс.

Раз на рік до Вустера приїздить цирк Бозвела. Всі його однокласники ходять на виставу, цілий тиждень балакають тільки про цирк і ніщо інше. Його ходять дивитися навіть кольорові діти, але досить своєрідно: годинами тиняються навколо намету, слухають оркестр, зазирають у дірки полотна.

До цирку планують піти в суботу пополудні, коли батько грає в крикет. Мати перетворює похід у цирк на прогулянку для них трьох. Але біля білетної будки вражено чує про високі суботні пообідні ціни: 2,6 шилінга для дітей, п’ять для дорослих. Мати не має з собою досить грошей, тож купує квитки для нього й для брата. «Йдіть, я зачекаю тут», — каже вона. Хлопчик не хоче, але мати наполягає.

Усередині він почувається нещасним, його ніщо не тішить, і він підозрює, що й у брата такі самі почуття. Коли діти виходять після вистави, мати й досі там. Багато днів поспіль він не може відігнати думку: мати терпляче чекає

1 ... 11 12 13 ... 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"