Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

Ця частина океану була зовсім безлюдною. Жоден корабель не проходив тут. Мореплавці, здавалося, назавжди покинули цю широту. Китобійники, які полювали в південних полярних морях, ще не збиралися повертатися додому і «Пілігрим», покинувший місце полювання через непередбачувані обставини раніше запланованого, не сподівався на зустріч з яким-небудь побратимом на півшляху до тропіку Козерога.

Трансокеанські ж пакетботи, як вже зазначалося, виконували свої рейси між Америкою та Австралією набагато нижче за широтою.

Однак, саме тому, що море було таким пустельним, воно особливо привертало увагу. Одноманітне на погляд поверхневого глядача, для справжніх моряків, для людей, які вміють бачити та здогадуватися, воно здавалося безмежно різноманітним. Зрадливі його води захоплюють тих, хто має багату уяву и відчуває поезію океану. Ось пливе пучок морської трави, ось довга водорость розпласталася на воді легким хвилястим візерунком, а ось хвилі погойдують уламок дошки; так хочеться відгадати, звідки він тут узявся? Безкрайній простір підживлює багату уяву. В кожній із частинок цієї води — і в тій, що лине парою до неба, і в тій, що повертається зливою до моря, — містить в собі, можливо, тайну якої-небудь катастрофи. Як можна не заздрити тим допитливим головам, які вміють вивідати в океану всі його таємниці, підійматися від вічно-рухомих його вод до небесних висот.

І повсюдно вирує життя: під водою і над водою! Пасажири «Пілігриму» дивилися як полюють на маленьких рибок зграї перелітних птахів, які покинули приполярний простір, передчуваючи зиму. Дік Сенд, навчившись у Джемса Уелдона багатьом корисним речам, зокрема, майстерності влучно стріляти, довів, що він однаково вправно володіє рушницею та револьвером: він підстрелив декількох із цих стрімких літунів.

Над водою кружляли буревісники: деякі зовсім білі, інші — з темною смужкою на крилах. Іноді пролітали зграйки капських голубів, а в товщі води стрілою проносилися пінгвіни, які на суші виглядають так кумедно та незграбно. Однак, за словами капітана Халла, короткі крила слугують пінгвінам справжніми плавниками; у воді ці птахи можуть змагатися з найшвидшими рибами, так що моряки іноді помилково сприймають їх за тунця.

Високо в небі ширяли гігантські альбатроси, розкинувши крила розмахом в десть футів. Вони сідали на воду и занурювали в неї свій дзьоб в пошуках здобичі.

Ці картини, безперестанку змінюючи один одного, захоплювали дух. Лише глибоко байдужому до природи море може здатися одноманітним.

Вдень 10 лютого місіс Уелдон, прогулюючись палубою «Пілігрима», помітила, що поверхн моря стала червонуватою. Здавалося, у воді кров. Навкруги, на скільки вистачало очей, простягнулося це загадкове червоне поле. Дік Сенд бавився з малим Джеком неподалік від місіс Уелдон; вона промовила до нього:

— Подивися, Діку, який дивний колір у моря. Можливо, тут якась морська трава?

— Ні, місіс Уелдон, — відповів Дік, — такого кольору вода набуває через міріади крихітних рачків, які, зазвичай, вживають у їжу крупні морські ссавці. Рибалки дуже влучно прозвали їх «китова юшка».

— Рачки! — вигукнула місіс Уелдон. — Вони настільки крихітні, що їх можна назвати морськими комахами! Кузен Бенедикт, напевно, з радістю додасть їх до своєї колекції. — І місіс Уелдон голосно покликала: — Кузене Бенедикт! Ходіть-но сюди.

Кузен Бенедикт вийшов з каюти майже одночасно з капітаном Халлом.

— Погляньте, кузене Бенедикт! Бачите цю величезну червону пляму на морі? — запитала місіс Уелдон.

— А! — вигукнув капітан Халл. — Китова юшка! Маєте гарну нагоду вивчити доволі цікавий вид, містере Бенедикт!

— Дурниці! — відказав ентомолог.

— Що значить «дурниці»?! — вигукнув капітан. — Ви не маєте права на подубну байдужість! Якщо я не помиляюся, ці рачки належать до одного з шести класів членистоногих і є представниками…

— Дурниці! — повторив кузен Бенедикт, хитнувши головою.

— Ого! Така байдужість і у ентомолога…

— Не забувайте, капітане Халл, — перебив його кузен Бенедикт, — що я вивчаю виключно комах.

— Отже, всі ці рачки вас мало цікавлять, містере Бенедикт? Проте, якби ви мали шлунок кита, ви б дуже зраділи такому бенкету!.. Знаєте, місіс Уелдон, коли нам, мисливцям, вдається наткнутися в морі на таку зграю рачків, ми негайно хапаємося за гарпуни та шлюпки. В таких випадках не варто сумніватися — здобич близько.

— Але як такі крихітні рачки можуть прогодувати величезного кита? — запитав Джек.

— Що тебе дивує, друже? — відповів капітан Халл. — Адже готують смачні страви з манки, з крохмалю, з муки найтоншого помелу. Така воля матінки-природи: коли кит пливе в цій червоній воді, юшка вже готова дл нього — йому залишається лише розтулити свою величезну пащу. Міріади рачків потрапляють всередину, тоді рогові пластини, — їх ще називають китовий вус, — які щіткою звисають з його піднебіння, виконують роль риболовної сітки. Ніхто не може вислизнути з його рота. Величезна кількість рачків потрапляє до просторого шлунку кита так само просто, як суп до твого животику.

— Розумієш, Джеку, — додав Дік Сенд, — мсьє кит не витрачає часу на те, щоб зчищати шкаралупу з кожного рачка, так як ти очищуєш креветки.

— Варто додати, що, як раз в той час, в який ненажера насолоджується своїм смаколиком, — промовив капітан Халл, — до нього найлегше підібратися непомітно. Найкраща хвилина аби запустити гарпун…

Цієї миті, неначе на підтвердження слів капітана Халла, вахтовий вигукнув:

— Кит на горизонті — вперед по лівому борту!

Капітан Халл випростався.

— Кит! — вигукнув він і, куруючись інстинктом мисливця, побіг на ніс корабля.

Місіс Уелдон, Джек, Дік Сенд і навіть кузен Бенедикт, всі побігли за ним.

Дійсно, за чотири милі від корабля, за вітром, море в одному місці, здавалося, кипіло. Досвідчений китобій не міг помилитися: серед червоних хвиль порпався крупний морський ссавець.

Однак відстань була все ще занадто великою, аби можна було встановити різновид цього ссавця. Їх декілька і кожен достатньо сильно відрізняється один від одного.

Можливо, це один з так званих справжніх китів, на яких головно і полюють китобої північних морів? У справжніх китів немає спинного плавця, а під шкірою — товстий шар жиру. Довжина справжніх китів досягає вісімдесяти футів, але в середньому вони не більше шістдесяти футів довжини. З одного такого чудовиська можна наповнити ворванню до сотні бочок.

Можливо, це фінвал з породи крилоподібних китів, — сама ця назва мусить викликати повагу у ентомолога. Фінвал має схожі на крила спинні плавники білого кольору, які досягають довжини майже половини тулуба. Це свого роду летючий кит.

Проте, це міг бути і великий смугач, відомий під назвою синій кит. Він також має спинний плавець, який за довжиною не поступається справжнім китам.

Поки ще не можна було визначити до якого різновиду належить кит, помічений вахтовим, однак капітан Халл та