Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

Чого це зразу придурком?

- Я знову вражений вашими знаннями з екзобіології, адептко. Наги, Дракони - там у ваших болотах…

- Ми живемо дуже обосіблено посеред трясовини на острові. Ні до нас ніхто, ні ми нікуди. Тому у нас збереглися усякі там легенди й все таке. - каже адептка. Її щоки червоніють, очі потуплені. Руді легко червоніють з приводу й без. Ну хоч не така синьо-бліда, як на шафі. Перелякалася. 

Та що ж це за спека така й духота! Працювати неможливо.  Треба побутовикам замовити кліматконтроль. І розібрати папери теж треба. 

- Добре, адептко. З цим розібралися. А тепер швидко, поки я відповідаю на заяви, відділіть ділові папери від особистих. Вони вирізняються запахом квіткового парфуму й розсипом сердечок в тексті.

Вона неуважно веде рукою і на столі залишається п’ять нерозкритих конвертів і один розкритий - з заявою Фона про відсутність берців для адептів-бойовиків.

- Пане ректоре, я можу забрати собі листування не ділового характеру?

- Ви любите читати чужі листи, адептко? - питаю неуважно, бо вирішую, де взяти гроші на берці. Бюджет на цей семестр уже вичерпано.

- Ні. Точніше не знаю. Мені вона ще ніколи не траплялася. Але один місцевий майстер пропонував непогане відшкодування за використаний папір. Стипендія ще не скоро, папір не з канцелярії академії, тобто його не треба списувати…

- Тонкий натяк зрозумів. Беріть адептко. І записку про посилене харчування я вам все ж напишу для їдальні.

- Про посилене харчування пиріжками з чорносливом, пане ректоре.

- Як скажете адептко. Ну і спека. Чого ви на мене так дивитеся?

- Просто трохи заздрісно, пане ректоре. Дракони такі гарячі хлопці. А мені так холодно.

- Кгмкххх. - адептко, я би просив без непристойних натяків. Не розчаровуйте мене.

-Еее…Ви про що, пане ректоре? Я ніколи більше не дозволю собі ніяких натяків, мені дуже потрібна ця робота. Ви тільки скажіть, які слова не можна. І ніколи більше їх від мене не почуєте.

- Згода. Про гарячих хлопців  і все таке. 

- Я запам’ятала, пане ректоре. І готова до роботи.

- Та ви власне уже все зробили. Відділили потрібні папери від непотрібних. А  проблеми, що в них містяться, вирішити не мо… Стійте! А отой ваш майстер, він гарно платить за макулатуру? 

- Навіть не знаю, чи вам буде гарно, пане ректор. Ми домовилися за плату натурою, а чи ваша натура його задоволь… Ой. Давайте я вас по спині постукаю, одразу перестанете кашляти.

- Адептко. Я беру свої слова назад. І забороняю вам… А власне що я вам забороняю? Щось я … Тобто ваша натура - то папір.

- Ну так.

- А яка натура у майстра? Невже серед адептів немає гарної натури? Ні, теж не можна. У нас академвідпустки заборонені королівським указом. Так що ніякої мені натури, поки тут вчитеся.

- Жаль. У нього ремонт зараз в приміщенні для підмайстрів. Він мені віддає сарі меблі. Бо у тій комірчині під сходами тепер навіть мітел і відер нема. Тільки один павук, стара шафа і стильна павутина в куртку. Але цього мені замало. Я не звикла спати в шафі. Там уже й так складено парадний і робочий комплекти. Ой, ви точно не застудилися?  Кашель такий сухий, неприємний…

- Як можна застудитись на такій спеці, адептко? Я вам забороняю тягти в замок усякий мотлох.

- Не я б це говорила, пане ректоре, не ви б слухали. Але той мотлох трохи пристойніший за багато що в цьому замку.

Невже так помітно? Ружена розстроїться.

- Я в курсі, адептко Тян. Але репутація Академії може постраждати. Я вам віддам один зі своїх матраців. А, ні. Не віддам. Ваша репутація безнадійно постраждає. І моя. Мабуть. Розумієте, тут не так давно відбулося вигнання одного Темного Володаря. Він витяг з цього світу майже всю магію. І вона дуже повільно повертається. Ми її зараз збираємо й накопичуємо. Тому практикуємо мінімалізм і сувору економію.  Королева Ружена зайнята поверненням магії і тим, як розподілити бюджет так, щоб на все вистачило хоч по мінімуму.  Ми не можемо собі дозволити витрачати магію на оновлення замку і того, що в ньому. І купувати в ремісників не можемо. Вони не повинні здогадуватись. Бо нам зараз тільки буржуазної революції не вистачало за перерозподіл впливу. Тоді взагалі цей світ накриється… гм. Тобто не витримає він ще одної війни.

- Це дуже сумно. - каже вона і знову густо червоніє. - але я не можу спати на підлозі.

- Я щось придумаю, адептко. Тільки на цей семестр фінансування закінчилося.Тому дайте трохи подумати вашому ректорові й не торохтіть.

Її зелені очі спалахують ентузіазмом. І я уже звідкись знаю, що зараз станеться щось дуже невигідне для Академії й вигідне для адептки.

- Нема питань. І жертв не треба. Я можу спати на купі паперів. Все одно їх нікуди дівати, раз ви забороняєте міняти на натуру. А натомість ви ту суму, що потрібна на мої меблі, спишете мені з балансу на оплату.

-Мммм…

Не знаю, в чому подвох. Але він точно є. І все ж  дозволити, щоб ремісники прознали, що ми бідні, як академічні миші, не можна. 

- Я обдумаю цей варіант, адептко Тян. В принципі у мене тут є велика скриня. Після ваших маніпуляцій з кореспонденцією вона пуста. Як покласти туди ту гору паперу, та взяти під розписку в Ружени, тобто її величності, якусь не дуже потрібну завісу… Якщо вони ще не всі пішли на сукні для прийомів.

- Я згодна, згодна. - зраділа бідна  дівчина. 

Моя мати б зараз уже ридала над її сирітською долею. А батько б терміново перевірив, чи все ціле в скарбниці. На ходу підметки ріже ця Тян. І так душно, а воно ще за горло бере.

- Тоді адептко, я покличу когось, щоб доставили скриню. Ні. Це недобре для вашої репутації. Я сам перенесу. А ви посидьте тихо. Я ще напишу прохання до казначейства про кошти на взуття. Горить воно на тих бойовиках.

І тут сталося диво. Адептка  почухала крихітною лапкою з обкусаними нігтями  руду копицю, яка правила їй за зачіску, і сумно зітхнула.