Читати книгу - "На волю!"

Розділ 5

— Агов, Вогнелапе, прокинься!

Сіролапів рявкіт увірвався у Вогнелапові сни. У них він наздоганяв білку, все вище і вище, аж до найвищих гілок височенного дуба.

— Тренування починаються на світанку. Порохолап і Пісколапка уже на ногах, — нетерпляче додав Сіролап.

Вогнелап сонно потягнувся, а тоді згадав: сьогодні перший день його тренувань. Він схопився на рівні. Вся сонливість випарувалася від захвату, що заструмував його жилами.

Сіролап квапливо вмивався. Зробивши паузу, він нявкнув:

— Я щойно розмовляв із Левосердом. Круколап із нами не тренуватиметься, аж доки його рана не загоїться. Він, мабуть, залишиться у кублі Плямолистки ще на день чи два. Порохолап і Пісколапка зараз на ловах. Тож Левосерд вирішив, що ми двоє можемо тренуватися з ним і Тигрокігтем. Нам краще поквапитися, — додав він. — Вони чекатимуть.

Сіролап швидко провів Вогнелапа крізь заплетений ожиною вхід до табору і далі вздовж кам’янистого видолинку. Вони видряпалися на високий берег байраку, і прохолодний вітерець розкуйовдив їм хутро. Налиті білі хмари бігли через блакитне небо над їхніми головами. Вогнелап біг услід за Сіролапом униз затіненим деревами схилом і далі, у гайок на піщаному грунті. Він відчував, як у ньому зростає якась несамовита радість.

Тигрокіготь та Левосерд уже і справді чекали, сидячи за кілька хвостів один від одного на зігрітому сонцем піску.

— Сподіваюся, надалі ви обидва будете пунктуальніші, — прогарчав Тигрокіготь.

— Не будь надто суворим, Тигрокігтю. Сьогоднішня ніч була не з легких. Гадаю, вони притомилися, — лагідно нявкнув Левосерд. — У тебе ще немає наставника, Вогнелапе, — провадив він далі, — тож поки що вас тренуватимемо ми з Тигрокігтем.

Вогнелап з ентузіазмом кивнув, високо піднявши хвоста, нездатний приховати радість від того, що двоє настільки видатних вояків будуть його наставниками.

— Ходімо, — нетерпляче нявкнув Тигрокіготь. — Сьогодні ми покажемо вам межі наших угідь, щоб ви знали, де полюватимете і які кордони вам належатиме захищати. Тобі, Сіролапе, також не зашкодить пригадати, де закінчуються землі Клану.

Не зволікаючи, Тигрокіготь зірвався на рівні та рвонув геть із піщаного підліска. Левосерд кивнув Сіролапу, і вони побігли йому навздогін із такою ж швидкістю. Вогнелап кинувся за ними, ковзаючи на м’якому піску.

У цій частині лісу стовбури були товсті, берези й буки стояли в тіні могутніх дубів. Земля вкрилася опалим листям, яке хрустіло під лапами. Тигрокіготь спинився, щоб помітити густий кущ ожини. Решта спинилася позаду нього.

— Тут пролягає шлях Двоногів, — пробурмотів Левосерд. — Довірся носу, Вогнелапе. Ти щось відчуваєш?

Вогнелап принюхався. Він вловлював невиразний запах Двоногів, дещо сильніший запах собаки, знаний йому зі старого дому.

— Двоноги вигулювали тут свого собаку, але зараз вони вже далеко, — нявкнув він.

— Добре, — схвалив Левосерд. — Як гадаєш, безпечно тут переходити?

Вогнелап знову принюхався. Запахи були слабкі, на них накладалися свіжіші запахи лісу.

— Так, — відповів він.

Тигрокіготь кивнув, і четверо котів тихцем вийшли з-під заростей ожини і перейшли на інший бік усіяної гострим камінням вузенької стежки Двоногів.

На протилежному боці ряд за рядом росли сосни, високі та стрункі. Там неважко було пересуватися безшумно. Землю вкривав товстий шар хвої, жорсткої під поступом лап, але пружної знизу. Довкола не було чагарів чи високих трав, у яких можна було б сховатися, і Вогнелап відчував напруження інших котів, що, незахищені, скрадалися поміж пеньків.

— Двоноги занапастили ці дерева, — нявкнув Тигрокіготь. — Вони позрізали їх за допомогою якихось смердючих істот, які випльовували достатньо димів, щоб коти довкола посліпли. А потім забрали повалені дерева на Дереворізку тут неподалік.

Вогнелап спинився і прислухався, намагаючись почути ревіння деревожера, яке він чув раніше.

— Дереворізка німуватиме ще кілька повень, аж до зеленлисту, — пояснив Сіролап, помітивши збентеження Вогнелапа.

Коти рушили далі через соснину.

— Лігвище Двоногів отам, — нявкнув Тигрокіготь, махнувши хвостом кудись убік. — Не сумніваюся, Вогнелапе, що ти відчуваєш його запах. Але сьогодні ми підемо в інший бік.

Раптом вони наштовхнулися на ще одну стежку Двоногів, яка позначала дальній кінець соснового лісу. Вони швиденько перебігли її, пірнувши у безпечні кущі діброви на іншій стороні. Але Вогнелап усе ще відчував тривогу інших котів.

— Ми наближаємося до території Річкового Клану, — прошепотів Сіролап. — Сонцескелі отам, — кивнув він своєю пухнастою мордочкою в напрямку безлісої купи валунів.

Вогнелап відчув, як його хутро настовбурчилося. Саме тут убили Рудохвоста.

Левосерд спинився біля пласкої сірої каменюки.

— Це межа між землями Громового Клану і Річкового Клану. Річковий Клан володіє угіддями потойбіч великої річки, — повідомив він. — Дихай глибше, Вогнелапе.

Різкий запах незнайомих котів терзав Вогнелапове піднебіння. Він був вражений, наскільки вони відрізнялися від теплих котячих запахів табору Громового Клану. Не менше його здивувало і те, наскільки рідними і заспокійливими для нього вже встигли стати запахи Громового Клану.

— Це запахи Річкового Клану, — прогарчав біля нього Тигрокіготь. — Запам’ятай їх. Найсильніші вони біля межі, бо вояки мітять усі дерева вздовж річки.

На цих словах кіт, задерши хвоста, і собі помітив плаский камінь.

— Ми підемо межовою лінією, вона веде прямісінько до Чотиридерева, — нявкнув Левосерд.

Він швидко побіг вперед, геть від Сонцескель. Слідом мчав Тигрокіготь. Сіролап із Вогнелапом щосили намагалися не відставати.

— Що таке Чотиридерево? — на бігу запитав Вогнелап.

— Це місцина, в якій докупи сходяться території усіх чотирьох Кланів, — відповів Сіролап. — Там стоять чотири дуби, такі ж старезні, як і самі Клани…

— Ану цить! — звелів Тигрокіготь. — Не забувай, наскільки близько ми підійшли до ворожої території!

Обоє новаків замовкли, і Вогнелап зосередився на тому, щоб ступати безшумно. Намагаючись не замочити лап, вони перетнули мілкий струмок, стрибаючи з каменя на камінь через усе вкрите галькою річище.

Ще доки вони дісталися Чотиридерева, Вогнелап уже геть задихався, лапи боліли. Він не звик до таких далеких і швидких мандрівок. Відчув певне полегшення, коли Левосерд і Тигрокіготь вивели їх із густого лісу і спинилися на вершині порослого кущами пагорба.

Був саме сонцепік. Хмари розійшлися, а вітер улігся. Знизу, у мерехтливому сонячному сяйві, виднілися чотири величезні дуби, їх темно-зелені крони майже рівнялися з вершиною пологого пагорба.

— Отож, як тобі вже казав Сіролап, — нявкнув Левосерд до Вогнелапа, — це Чотиридерево. Тут сходяться землі усіх чотирьох Кланів. Вітряний Клан править височиною ген попереду, де сідає сонце. Сьогодні ти не зможеш вловити запах — вітер дме в їхню сторону. Але скоро ти його відчуватимеш.

— А Тіньовий Клан править отам, у найтемнішій частині лісу, — додав Сіролап,