Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"

матерi, нiхто не воспретить менi почитати тебе своєю сестрою. Що я нажив — все твоє: на, возьми! (Вынимает из-за пазухи завернутые в лубки деньги.)Щоб пан возний нiколи не попрекнув тебе, що взяв бiдну i на тебе iздержався. Прощай! Шануй матiр нашу, люби свого судженого, а за мене одправ панахиду.

Наталка. Петре! Нещастя моє не таке, щоб грiшми можна од його одкупитися: воно тут! (Показывает на сердце.)Не треба менi грошей твоїх. Вони менi не поможуть. Но бiдою нашою не потiшаться вороги нашi… I моїй жизнi конець недалеко… (Склоняется на плечо Петру.)

Терпилиха (подбегает и обнимает Петра). Петре!

Наталка (обнимая Петра, говорит матери). Мамо! Кого ми теряємо!

Микола (выборному). А тобi як вiн здається?

Выборный. Такого чоловiка, як Петро, я зроду не бачив!

Возный (вышед вперед на сцену). Размишлял я предовольно, i нашел, что великодушной поступок всякiї страстi в нас пересиливаєть. Я — возний i признаюсь, что от рожденiя моєго расположен к добрим дiлам; но, за недосужностiю по должностi i за другими клопотами, доселi нi одного не здiлал. Поступок Петра, толiко усердний i без примiсу ухищренiя, подвигаєть мене на нижеслiдующеє…(К Терпилихе.)Ветхая деньми! благословиши лi на благоє дiло?

Терпилиха. Воля ваша, добродiю! Що не зробите, все буде хороше: ви у нас пан письменний.

Возный. Добрий Петре i бойкая Наталко! Приступiте до мене! (Берет их за руки, подводит к матери и говорит.)Благослови дiтей своїх щастям i здоров’ям. Я одказуюсь од Наталки i уступаю Петру во вiчноє i потомственноє владiнiє з тим, щоб зробив її благополучною. (К зрителям.)Поєлiку же я — возний, то по привiлегiї, Статутом мнi наданой, заповiдаю всiм: «Где два б’ються — третiй не мiшайсь!» i твердо пам’ятовать, що насильно милим не будеш.

Петро и Наталка (когда возный говорит к зрителям, обнимают мать, а по окончании говорят). Мати наша рiдная, благослови нас!

Терпилиха. Бог з’єднаєть вас чудом, нехай вас i благословить своєю благостiю…

Микола. От таковi-то нашi полтавцi! Коли дiло пiде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються.

Выборный. Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець, та й возний, здається, не з другой губернiї.

Петро. Наталко! Тепер ми нiколи не розлучимося. Бог нам помiг перенести бiди i напастi, вiн поможе нам вiрною любовiю i порядочною жизнiю буть примiром для других i заслужить прозвище добрих полтавцiв. Заспiвай же, коли не забула, свою пiсню, що я найбiльше люблю.

Наталка. Коли кого любиш, того нiчого не забудеш.

№ 19

Ой я дiвчина Полтавка,

А зовуть мене Наталка:

Дiвка проста, не красива,

З добрим серцем, не спесива.

Коло мене хлопцi в’ються

I за мене часто б’ються,

Но я люблю Петра дуже,

А до других мнi байдуже.

Мої подруги пустують

I зо всякими жартують,

А я без Петра скучаю

I веселостi не знаю.

Я з Петром моїм щаслива,

I весела, i жартлива,

Я Петра люблю душею,

Вiн один владiєть нею.

Хор

Начинаймо веселиться,

Час нам сльози осушити;

Доки лиха нам страшиться,

Не до смертi ж в горi жити.

Нехай злiї однi плачуть,

Бо недобре замишляють;

А полтавцi добрi скачуть,

Не на зло другим гуляють.

Коли хочеш буть щасливим,

То на Бога полагайся;

Перенось все терпеливо

I на бiдних оглядайся.

Григорій КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО

Сватання на Гончарівці

Действующие лица:

Прокип Шкурат — обыватель из-за Лопани.

Одарка — жена его.

Уляна — дочь их.

Олексий — помещичий крестьянин.

Павло Кандзюба — обыватель из-за Харькова.

Стецько — сын его.

Осип Скорик — отставной солдат.

Тымиш — обыватель из Заиковки.

Девки, подруги Ульяны.

Действие в городе, на Гончаровке.

Действие первое

Улица на Гончаровке. Вдали видна Холодная гора.

Явление первое

Прокiп (в расхмель, выходит из своего двора без пояса и шапки, свиту несет на плече и поет):

Спить жiнка, не чує,

Що мужик її мандрує.

Спи, жiнко, спи!

Я тим часом одягнуся

Та на вольну заберуся,

А ти, жiнко, спи!

Хоч немає нi алтина,

Вiдвiчатиме свитина,

А ти, жiнко, спи!

Як заставлю я свитину,

То i вип’ю четвертину,

А ти, жiнко, спи!

О, та мудра ж i сивуха!

А ти, жiнко, псяюха,

Спи крiпко, спи!

Як уволю я нап’юся,

Чорта й жiнки не боюся, —

Нехай вона спить!

(Крадется через театр.)

Одарка (выходит из избы, не выходя со двора). А куди-то вже потяг, йолопе? Чи то вп’ять на вольну? Вернися лишень сюди!

Прокiп (с неудовольствием, в сторону). От чортова доглядачка! Таки i вздрiла! (Кричит ей с досадою.)Чого там вертатися? Нiколи!

Одарка. Яке там нiколи припало? Вернися, бузовiре! (Он ее не слушает, она ему грозит кулаками.)Вернись, кажу тобi, вернись! Чи хоч, щоб за патли вп’ять притягла? (Он хочет идти; она, разозлясь, выбегает из-за ворот и кричит.)Вернись, вернись, вернись!

Прокiп (с досадою возвращается). Т’адже i вернувсь! Ну, чого там так пильно припало?

Одарка. А кажи, куди було помандрував?

Прокiп (все с сердцем). Та де тобi помандрував? Тiльки хотiв було йти до шевця, щоб чобiт залатав.

Одарка. Яке тепер латання? Недiленька свята; забув єси, католиче? Чи з глузду спився? Ще добрi люди i з церков не повиходили, а ти вже i на вольну швандяв! Знаю я тебе! оце було б так, як позавчора: п’ятiнка свята, люди нi рiсочки у рот не беруть, а вiн на вольнiй, та так впився, що не змiг i додому дiйти. Ввалився у провалля оттам на Холоднiй горi та й спав цiлу нiч. Ще то навдивовижу, як тебе москалi не обiдрали? Чи то ж не стид та й не сором? Гай, гай! Побила мене лиха година та нещаслива! Занапастила я свою головоньку з таким п’яницею! Тiльки б йому по вольним i шлятись!..

Прокiп. Оттак пак! А чому вольну зробили далеко? Постановили б її ось тут, на нашiй вулицi, так би я випив та й додому потрапив би, а то бiда! Iдеш, iдеш, поки до тiєї вольної дiйдеш!

Одарка. А, дурний та божевiльний! А про те не кажуть, що нащо б то пити? Ось коли б кабатчики та вiдмежували б геть по Залютин, то-то б я спасибi сказала!

Прокiп. Холодком i туди недалеко. Аби б туди дiйти, а то й байдуже!

Одарка. Бач, п’яницi море по колiно! Вiн знай своє товче! Я тобi кажу, нащо ти п’єш? Чи мало