Читати книгу - "З неопублікованого, Олександр Олесь"

class="p2" style="">І, ніби крилами, чудесно

Мою голубку зберегла.

 

23.05.1908, Олександрівка

 

«Коли впаду, знесилений украй…»

 

 

Коли впаду, знесилений украй,

І не знайду ні в чім відради,

Ти їй про мене заспівай,

Ти, свідок сліз, зелений саде!

 

Хай в кожнім шелесті твоїм

Вона шум сліз моїх вчуває,

Шукаючи даремно в нім -

Кого давно уже немає.

 

28.05.1908, Олександрівка, сад

 

«Так, він давно вже вмер з прокльоном на устах…»

 

 

Так, він давно вже вмер з прокльоном на устах,

Застигла в серці кров, погасли горді очі.

І він лежить в крові своїй, крилатий птах,

І не літа вже більш, і не клекоче.

 

А лицар був який! Як волю він любив

І як ненавидів неправду і сваволю!

Коли б він був живий, розкув би вас, рабів,

Вам кров'ю власною купив би долю.

 

О ні! Він ще живий! Погляньте, він іде!

І шапку кожному, вклоняючись, знімає,

І в найми до старців дитя своє веде,

І як годить і слухать научає.

 

1908, Волинь

 

«З-під темної хмари самотній, високий…»

 

 

З-під темної хмари самотній, високий

Дивився на землю бескет,-

І бачив: в долині, як море, широкій

Справлявся веселий бенкет.

 

І бачив бескет, що, чим дальш від долини,

Тим кожний все більше самотній стає,

І вічно тому, хто на самій вершині,

Не знати, що щастя і радості є.

 

І вперше скотилися сльози в бескета,

І з громом по горах котились вони,

Як куля гранітна страшного мушкета,

Як буря спросоння . . . . . . . . . . . . .

 

І трупів без ліку в долині лежало,

І в похорон враз обернувся бенкет...

Скотилась сльозина - і щастя не стало,

І більше ніколи не плакав бескет.

 

16.07.1908

 

«О зграї хмар на крилах легких!..»

 

 

О зграї хмар на крилах легких!

Ще змалку снились ви мені,

І рвався я до вас, далеких,

І ось я з вами урівні.

 

Привіт мій вам, брати небесні,

Тепер я брат ваш і слуга, ваш друг.

Летім же вверх, в краї небесні,

Узяти щастя з ваших рук.

 

13.08.1908

 

«Ось і сонце! Ніч розтала…»

 

 

Ось і сонце! Ніч розтала,

Стуми ніби не було,

Хмара барвами заграла,

Вся природа заспівала,

Все всміхнулось, розцвіло.

 

Зійде сонце, сонце волі,

Поспадають ланцюги,

І весь край в щасливій долі,

Як в ясному ореолі,

Засміється навкруги.

 

13.08.1908

 

«Зараз я покинув гори…»

 

 

Зараз я покинув гори,

Кинув темний гірський ліс.

Сядь і слухай - скільки дивних

Я казок тобі приніс.

 

Слухай, слухай першу казку,

Всі слова її хватай...

На землі, під самим небом,

Розіславсь таємний край.

 

Там ідуть у небо гори

І спускаться в яри,

Там летять із гір потоки,

Обганяючи вітри.

 

Вічно там блукають хмари

І пасуться по траві,

І за всім із гір високих

Стежать скелі вартові.

 

Годі, годі! Люба, мила,

Казки я не докажу,

А з тобою краще в гори

Вгледіть казку побіжу.

 

13.08.1908

 

 

 

 

 

 

 

«Летіли хмароньки ясні…»

 

 

«Чому мені, Боже, ти крилець не дав?..»

 

Летіли хмароньки ясні,

Всміхалися в блакиті,

І враз схотілося мені

До їх аж полетіти.

 

І я до Бога проказав

Благально і журливо:

«Мені ти зроду крил не дав,

Яви ж тепер хоч диво».

 

І чую... Матінко моя,

Мене щось вверх підносить.

І закричав щосили я:

«Ой досить! досить, досить!»

 

3.10.1908

 

«Там, в ясній сторонці…»

 

 

Там, в ясній сторонці,

Де не знались ми з людьми,

Там, де ниви тонуть в сонці,

І тонули в сонці ми,

 

Там, де маяло над нами

Долі янгольське крило,

Там, де наші дні квітками

І дитинство одцвіло,

 

Там, де ми волошки брали,

Де шуміла нам Сула,

Там, де в груди ми набрали

Стільки світла і тепла,

 

Там, де нам недобрі люде

[Розплескали моря крик],

Там, де нас уже не буде,

Брате милий наш, повік...

 

Там і досі наші душі,

Наші мрії і серця.

Ми ж буваємо в задумі,

Як [бездушні] два мерця.

 

8.11.1908

 

«І розкрив своє серце закоханий я…»

 

 

І розкрив своє серце закоханий я,

І не чув, і не бачив нічого...

А ти лізла і гнулась, як гнеться змія,

І вп'ялась, обвилася круг його.

 

Можеш пить мою кров, спокій ран ворушить,

Кидать камені в мук моїх прірву.

Знаєш ти, що не зможу тебе задушить,

Що тебе тільки з серцем я вирву...

 

15.11.1908

 

«Він не любе, він покине…»

 

 

«Він не любе, він покине...-

Сумувала ти.-

Бо в собі я сил не маю,

А в житті - мети».

 

Ми неслись з тобою в небі...

Зирк -