read-books.club » Фантастика » Знак зодіака, Ігор Маркович Росоховатський 📚 - Українською

Читати книгу - "Знак зодіака, Ігор Маркович Росоховатський"

219
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Знак зодіака" автора Ігор Маркович Росоховатський. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 23
Перейти на сторінку:
його інсти… Ну того, що їм прищеплюють, як тільки зліплять… — висловив припущення Гунмор.

. — Інстинкту самозбереження, — підказав освіченіший напарник.

— Еге ж. Таке бува. Трапляються і серед них браковані екземпляри.

— Чого ж їх не знищують?

— Навіщо? — відказав Гунмор. — Вони можуть працювати, як інші. А платять їм менше, оце й усе.

Тим часом робот, минаючи машини, перейшов дорогу і заглибився в скверик.

— Амінь, — сказав Гунмор, коли квадратна постать зникла з очей.

У сквері поведінка робота різко змінилась. Він усе прискорював кроки і, нарешті, побіг пустинною платановою алеєю.

Одразу за поворотом на лаві сиділа жінка. Вона швидко підвелась, побачивши робота.

— Удача! — вигукнув той і простягнув жінці жетони.

— Як багато, боже!..

— Двадцять, — недбало кинув він.

— Але ж це роб-жетони, — розчаровано мовила жінка. — А грошей не дали?

— Навіщо вони роботові? Та не сумуй, Рейч, жетони — теж непогано, ми їх обміняємо на гроші.

Молоде обличчя жінки розквітло усмішкою.

— Бачиш, Рижику, моя ідея торжествує, — сказала вона. — І недарма ти зіпсував усі мої картонки.

— Я завжди казав, що ти в мене розумниця.

— Так, а що там за робота? — схаменулася Рейч.

— Щось пов’язане з дешифровкою.

— Коли приступаєш?

— Завтра.

— Чудово. А робота небезпечна?

— Дурниці, — голосно сказав він. — А знаєш, яка важка ця вдяганка, що ми зліпили, дідько б її взяв!

Він з огидою жбурнув на лаву масивний шолом та антену. Зняв бутафорські квадратні плечі, сіру робохламиду й картонний кружечок, розмальований під фотоелемент.

— Тепер можна й спочити, — сказав він. — Мені просто млосно від голоду. Ходімо швидше до автомата, відсвяткуємо нашу удачу.



Л. Шиян
СКЛЯНІ ГУБКИ

— Ти обіцяв… — сказав син.

— Скляну губку… Пам’ятаєш? Ти казав: вони живуть глибоко-глибоко, на самому дні океану. Ти обіцяв мені…

* * *

Борис любив стару верф… Любив той неспокій, що вирував тут од раннього ранку й до пізнього вечора, любив спалахи електрозварки і журавлині шиї підйомних кранів. Звідси рушали в плавання новонароджені кораблі. Звідси стартуватиме і його мрія…

Поки що все йшло за планом. Борис міг бути спокійний. Міг… якби не та несподівана зустріч…

Це сталося кілька днів тому, коли він і Сашко Кольцов спустилися в батискафі на глибину три тисячі метрів. Вони вже збиралися підніматись, як раптом Борис побачив оте виблискуюче щось… Воно промчало повз ілюмінатор — величезне, пласке, мов тінь, — і ззаду повис вогняний шлейф. Потім усе зникло.

Він встиг лише вигукнути: “Сашко! Мерщій!” Та було вже пізно.

Тепер він відчував себе сліпим. Безпорадно озирався у темряві. Ждав відповіді, а її не було…

У пам’яті лишився ніби опік. І звав якийсь голос — тихий, упевнений…

Борис мимоволі зітхнув, провів рукою по обшивці. Ось його надія. Корабель… Його недоспані ночі, змучений, палаючий мозок. І потім, як світанок, — близька радість… А головне — попереду.

Скоріше б спуск. Залишились дрібниці, два-три дні роботи.

Він уже бачив себе в океані. Не поплавцем на прив’язі. Не випадковим гостем, змушеним раз у раз підніматися до поверхні. Наче черепаха за ковтком повітря. Ні, він бачив себе мешканцем океану — вільним, стрімливим, нестримним. Таким, як дельфіни, як риби…

Догоряв вересень. Сонце було в павутинні. І золотилася, уся в жовтих кленах, набережна, золотилося судно, схоже на підводний човен-малятко… І червоніла смага на обличчях монтажників.

А далі — на повні груди дихав океан. Звідти дув вітер.

Борис перевів погляд. За доком височіли корпуси Інституту біоніки. Тут працювали конструктори й біологи. Тут техніка навчалась у природи.

В думці він перебіг очима табличку “Відділ реактивного руху”, поволі відчинив двері…

Половину приміщення займав басейн. Його було розділено щитами на кілька відсіків. У зеленавій воді, наче білі привиди, погойдувались медузи.

Одну з них щось потривожило. Тієї ж миті драглисте тіло стиснулось. Поштовх — і медуза ковзнула вниз. Крізь прозору перегородку блимнула на неї оком каракатиця…

У вікна широкими смугами падало світло. Сонячні зайчики стрибнули на столи, прилади, моделі. От спалахнуло його судно. Погасло. Мабуть, набігла хмаринка.

В кутку хтось схилився над акумулятором. Картата сорочка, гострі, худі лопатки, волосся йоржиком.

“Сашко…”

* * *

За вікном у сутінках кружляло листя. Вітер зривав його з старого клена, кидав у шибки, а воно шепотіло: не треба… не треба…

Жовтий лист залетів у лабораторію і ліг Борисові на плече.

Вони були вдвох — Борис і Кольцов. Треба було перевірити силову установку. Востаннє.

А пам’ятаєш, Сашко?.. Навесні… Установка примусила скоротитися м’яз… І ми стояли розгублені, ще не вірячи… Та штучний м’яз скоротився знов. І ти випнув колесом груди й тричі прокукурікав. А потім вигукнув, розмахуючи руками: “Це ж начебто серце!.. Краще за моє, невралгічне… Борько, віддай! Ти собі зробиш інше…”

Зробиш… Ніби його це не обходило. Скаже ж таке… Адже це Сашко запропонував — силова установка на зразок мітохондрій. Так, так, на зразок тих овальних тілець, які є в кожній живій клітині — і наче дивні хімічні фабрики перетворюють енергію поживних речовин в енергію, що скорочує м’яз.

Сашко радів із своєї ідеї, мов хлопчисько.

“Хлопчисько. Хлоп’яцтво…” Хто це сказав? Ніби вдарили батогом… А-а, це на вченій раді. Маленький гнилозубий стариган. Як він бризкав слиною. “Що я чую? Яка нісенітниця! І мене хочуть запевнити, що

1 ... 11 12 13 ... 23
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знак зодіака, Ігор Маркович Росоховатський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Знак зодіака, Ігор Маркович Росоховатський"