Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"

Ідилія тривала до того дня, коли я отримав телеграму від Спейта, який працював на копальні в Нью-Мексико, де у мене були певні справи. Мені довелося відлучитися на два місяці. Я не міг дочекатися повернення до Піки, щоб знову насолоджуватися тихим життям.

Коли я підійшов до нашого будинку, то ледве не зомлів. Мак стояв на ґанку, і якщо янголи вміють плакати, то в цю хвилину вони точно вмивалися слізьми.

Мак блищав, як скельця окулярів! Ні, чекайте, бідолаху доречніше було порівняти із підзорною трубою, з великим телескопом Лікської обсерваторії[15].

Він був одягнений у плащ і блискучі черевики, білу жилетку і високий шовковий капелюх. Завершувала картину приколота до бутоньєрки герань завбільшки з добрячий жмут шпинату. На вустах цвіла самовдоволена посмішка, а гримаса на обличчі викликала асоціації з крамарем на гостині у диявола, або з дитиною, яка потерпає від болю в животику.

— Привіт, Енді! — каже мені ця істота. — Як добре, що ти повернувся! Тут таке трапилось!

— Так, я бачу, що трапилось! — кажу я. — Але видовище відгонить блюзнірством. Господь сотворив тебе не таким, Маку Лонсбері. Навіщо ти знущаєшся з Його творіння в такий самовпевнено-вульгарний спосіб?

— Слухай, Енді, — каже Мак, — після твого від'їзду мене обрали мировим суддею.

Я уважніше придивився до Мака. Вигляд він мав тривожний і натхненний. А мировий суддя має бути похмурим і незворушним.

Саме в цей момент повз будинок проходила юна леді, побачивши яку, Мак ледь помітно зарум'янився, зняв капелюха, всміхнувся і вклонився незнайомці.

— Ти безнадійний, — сказав я, — якщо в такому віці в тебе влучила стріла Амура. А я сподівався, що тебе омине ця халепа. Патентовані шкіряні черевики!

І лише за два коротенькі місяці!

— У мене і цієї юної леді, з якою я щойно привітався, сьогодні ввечері весілля, — каже Мак із тремтінням у голосі.

— Ой, забув дещо на пошті, — кидаю я на ходу і хутко йду геть.

Кроків за сто я наздогнав дівчину, зняв капелюха, привітався і відрекомендувався. Їй було дев'ятнадцять, але вона здавалася надзвичайно юною навіть як на свій вік. Дівчина зашарілася, а потім холодно поглянула на мене, мовби хотіла перетворити на сніговика.

— Якщо я не помиляюся, ви сьогодні виходите заміж, — поцікавивсь я.

— Все правильно. А ви заперечуєте?

— Послухай, дитинко, — починаю я.

— Мене звати міс Рибоза Рід, — ображено виправляє мене дівчина.

— Я знаю, — відповідаю я. — Бо прожив на світі стільки, що міг би бути кредитором твого татка. І той благопристойний, вичепурений, схильний до морської хвороби та харчового отруєння літній пан, який нетерпляче гарцює неподалік у патентованих черевиках, наче смертельно хворий гусак, — мій найкращий друг. А тепер зізнавайся, навіщо тобі це весілля?

— Але це — мій єдиний шанс, — відповідає міс Рибоза.

— Аж ніяк, — кажу я, мимоволі милуючись кольором її обличчя і ніжними рисами, — з твоєю красою ти могла б обрати будь-якого чоловіка. Послухай-но сюди, Рибозо. Старий Мак не той, хто тобі потрібен. Йому було двадцять два, коли ти ще під стіл пішки ходила. Його друга молодість не триватиме довго. Він наскрізь просякнутий старістю, прямолінійністю і згасанням. Зараз старий Мак переживає «бабине літо». Замолоду йому було не до кохання, а зараз він вимагає у матінки природи відшкодування за те, що колись узяв у Купідона простий вексель замість готівки. Рибозо, ти серйозно збираєшся одружуватися?

— Звісно, збираюсь, — відповіла вона, похитуючи братками на капелюшку, — як і один джентльмен, смію вас запевнити.

— О котрій годині має відбутися церемонія?

— О шостій.

Я відразу вирішив, як діятиму. Треба рятувати старого Мака. Я не переживу, якщо цей добрий, загартований, непридатний до шлюбу чоловік перетвориться на іграшку в руках дівчиська, яке досі гризе олівці та бавиться ляльками.

— Рибозо, — кажу я, вишукуючи в найглибших закапелках пам'яті відомості про жіночу логіку, — хіба в Піці немає парубка, що не йде тобі з голови?

— Є, — відповідає вона, похитуючи братками, — звісно, є! І як ви здогадалися?! Мати моя рідна!

— Він за тобою упадає? І як він поводиться у зв'язку з останніми подіями?

— Просто божеволіє, — відповідає Рибоза. — Мамі доводиться поливати ґанок водою, щоб відігнати його від нашого дому. Але, гадаю, це все закінчиться сьогодні ввечері, — зітхає дівчина.

— Рибозо, — запитую я, — насправді ти не маєш ніжних почуттів, які звуться коханням, до старого Мака, чи не так?

— Боже мій, певна річ, ні! — хитає головою дівчина. — Я вважаю його не теплішим за вистиглу лаву. О, до речі, цікаве порівняння!

— Хто цей парубок, який тобі подобається, Рибозо? — цікавлюсь я.

— Едді Бейліс, — каже вона, — він працює в бакалії Кросбі. Але він заробляє лише тридцять п'ять доларів на місяць. Колись він дуже подобався Еллі Нокс.

— Старий Мак сказав мені, що весілля сьогодні о шостій вечора.

— Саме так! — погоджується дівчина. — О шостій у нас удома.

— Вислухай мене, Рибозо, — кажу я. — Уяви, що в Едді є тисяча доларів готівкою, подумай, за такі гроші він може купити власну крамницю. Отже, якби у вас з Едді було достатньо коштів, щоб не думати про них, чи погодилася б ти вийти за нього заміж сьогодні о п'ятій вечора?

Протягом хвилини дівчина витріщається на мене, я помічаю