read-books.club » Сучасна проза » Спартак 📚 - Українською

Читати книгу - "Спартак"

129
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Спартак" автора Рафаелло Джованьолі. Жанр книги: Сучасна проза / Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 119
Перейти на сторінку:
із Марієм повернувся до Риму, Лутація була у розквіті краси й не у всьому корилася шлюбним традиціям, викладеним у Законах дванадцяти таблиць. Одного чудового дня чоловік приревнував її до м'ясника, що білував по сусідству свиней, вихопив меч і прикінчив його, потім ударом меча вбив у голову дружині, що необхідно дотримуватися зазначених законів. Пам'ять про це залишилася в неї навіки. Руфіно гадав, що вбив її. Боячись, що доведеться відповідати перед квесторами — не стільки за смерть дружини, скільки за вбивство м'ясника, — він поспіхом накивав п'ятами. Руфіно загинув під час бою під Акве Секстієм, де доблесний уродженець Арпіна, розбивши тевтонські орди, урятував Рим од найбільшої небезпеки.

Через багато місяців, отямившись від жахливої рани, Лутація зібрала всі свої заощадження, деякі подарунки — на ці кошти вона могла вмеблювати таверну. Скориставшись великодушністю Квінта Цецилія Метелла Нумідійського, вона отримала в дарунок цю жалюгідну халупу.

Попри своє спотворене обличчя, послужлива й весела Лутація ще цікавила деяких відвідувачів, які не раз через неї влаштовували бійки.

Заходили в таверну Венери Лібітіни бідняки — теслі, гончарі, ковалі, а також п'янички, гробарі, атлети з цирку, комедіанти й блазні найнижчого штибу, гладіатори й злидарі, що прикидалися каліками, розпусні жінки.

Лутація Одноока не вирізнялася педантичністю й не звертала уваги на всілякі тонкощі, — адже це було місце не для міняйл, вершників і патриціїв. Крім того, добродушна Лутація думала, що з волі Юпітера сонце сяє на небі однаково як для багатих, так і для бідних, і якщо для багатіїв відкриті винні й кондитерські крамниці, трактири й готелі, то й бідняки заслуговують на шинки. А крім того, Лутація встигла переконатися, що квадрант, асі й сестерцій із кишені бідняка чи шахрая нічим не відрізняються від монет заможного городянина або гордовитого патриція.

— Лутаціє, чорт забирай, ти подаси нарешті ці кляті битки? — репетував старий гладіатор із пошрамованими обличчям і грудьми.

— Ставлю сестерцій, що Лувеній доставляє їй з Есквілінського поля падло, не доїдене воронами. От з якого м'яса Лутація готує свої диявольські битки! — кричав жебрак, що сидів поруч зі старим гладіатором.

Голосний регіт пролунав у відповідь на лиховісний жарт жебрака, що вдавав із себе каліку. Однак трунарю Лувенію, кремезному товстунові з буряковим вуграстим обличчям, на якому застигла тупа байдужість, жебраків жарт не припав до смаку. Трунар вирішив помститися, тож голосно заявив:

— Лутаціє, послухай чесного трунаря: коли готуєш битки для цього зашмарованого Велленія (так звали жебрака), клади в них тухлу яловичину — ту саму, котру він прив'язує мотузкою до своїх грудей і видає за криваві рани. Жодних ран у нього нема, тільки обманює жалісливих людей, аби йому подавали більше.

За цією реплікою пролунав новий оглушливий вибух реготу.

— Якби Юпітер не був ледарем і не спав так міцно, то жбурнув би одну зі своїх блискавок і миттю спопелив би тебе! Прощавай тоді, трунар Лувеній, бездонний, смердючий бурдюк!

— Присягаюсь чорним скіпетром Плутона, я так оброблю кулаками твою варварську пику, таких ґуль насаджу, що тобі не доведеться й людей обманювати, жебраче, щиро молитимеш про жалість.

— А ну ж підійди, підійди, пустобреху! — підхопившись із місця, горлав жебрак. — Підійди, я тебе швидко відправлю до Харона й, присягаюсь крилами Меркурія, додам тобі зі своїх грошей ще одну мідну монетку: всаджу її тобі просто у вовчі зуби, тримай міцніше!

— Ану припиніть, старі шкапи! — заревів Гай Таурівій, величезний атлет із цирку. — Припиніть, а то, клянуся усіма богами Риму, я так вас стукну одне об одного, що переб'ю всі ваші порохняві кістки й перетворю на потріпані коноплі!

На щастя, у цю хвилину Лутація Одноока та її рабиня, ефіопка Азур, внесли й поставили на стіл два величезних тарелі битків. На них жадібно накинулися дві найбільші компанії з числа тих, що зібралися в таверні.

Одразу запанувала тиша. Щасливчики, що першими отримали їжу, пожадливо наминали битки. А в цей час за іншими столами грали в кості, перемішуючи гру із грубим богохульством і розмовами на злободенну тему — про бій гладіаторів у цирку. Вільні громадяни розповідали про видовище тим, хто належав до стану рабів і не допускався у цирк. Усі звеличували до небес мужність і силу Спартака.

Лутація снувала туди-сюди, подавала на столи ковбасу. Помалу в таверні Венери Лібітіни запанувала тиша. Першим порушив мовчання старий гладіатор.

— Я двадцять два роки бився в амфітеатрах і цирках, — голосно сказав він. — Мене, щоправда, трішки продірявили, розпороли й знову зшили, а все ж я врятувався, виходить, хоробрістю й силою мене не обділили боги. Але, скажу вам, я ще не зустрічав і не бачив такого гладіатора, такого силача й такого фехтувальника, як Спартак Непереможний!

— Якби він народися римлянином, — додав заступницьким тоном атлет Гай Тауривій (сам він народився в Римі), — його можна було б записати в герої.

— Шкода, що він варвар! — вигукнув Емілій Варин, вродливий юнак років двадцяти, хоча його обличчя вже зборознили зморшки — сліди розпусного життя, що зістарили його раніше часу.

— Ну й щасливець же цей Спартак! — додав старий легіонер, що боровся в Африці. Чоло його борознив широкий рубець, а через рану в нозі він скульгавів. — Хоч він і дезертир, а йому подарували волю! Чи чувана річ! Сулла, мабуть, був у доброму гуморі, от і розщедрився!

— От, мабуть, злився ланіста Акціан! — сказав старий гладіатор.

— Так, він усім плакався: пограбували, розорили, загубили!..

— Нічого, за свій товар він отримав дзвінку монету!

— Так, твоя правда, товар був гарний! Такі молодці — один кращий за іншого!

— Що й казати, товар був гарний, але двісті двадцять тисяч сестерціїв теж чималі гроші.

— Ще й які! Присягаюсь Юпітером Статором!

— Геркулесом присягаюсь! — вигукнув атлет. — Мені б ці грошики! Як же мені хочеться пізнати владу золота!

— Ти?.. А ми що ж? Ти думаєш, Тауривію, ми не зуміли б насолодитися, роздобувши двісті двадцять тисяч сестерціїв?

— Смітити грішми неважко, та не всяк уміє зібрати їх.

— Тільки не переконуйте

1 ... 11 12 13 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спартак», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спартак"