Читати книгу - "Кобзар (сборник)"

Оксано! Де ти?» – крикне й сховається В полум'ї, в пожарі. А тим часом гайдамаки Столи вздовж базару Поставили, несуть страву, Де що запопали, Щоб засвітла повечерять. «Гуляй!» – загукали. Вечеряють, а кругом їх Пекло червоніє. У полум'ї, повішані На кроквах, чорніють Панські трупи. Горять крокви І падають з ними. «Пийте, діти! пийте, лийте! З панами такими, Може, ще раз зустрінемось, Ще раз погуляєм. І поставець одним духом Залізняк черкає. За прокляті ваші трупи, За душі прокляті Ще раз вип'ю! Пийте, діти! Вип'єм, Ґонто, брате! Вип'єм, друже, погуляєм Укупочці, в парі. А де ж Волох? заспівай лиш Нам, старий кобзарю! Не про дідів, бо незгірше Й ми ляхів караєм; Не про лихо; бо ми його Не знали й не знаєм. Веселої утни, старче, Щоб земля ломилась, Про вдовицю-молодицю, Як вона журилась».

(Кобзар грає й приспівує):

«Од села до села Танці та музики; Курку, яйця продала — Маю черевики. Од села до села Буду танцювати: Ні корови, ні вола — Осталася хата. Я оддам, я продам Кумові хатину, Я куплю, я зроблю Яточку під тином; Торгувать, шинкувать Буду чарочками, Танцювать та гулять Таки з парубками. Ох ви, дітки мої, Мої голуб'ята, Не журіться, подивіться, Як танцює мати. Сама в найми піду, Діток в школу оддам, А червоним черевичкам Таки дам, таки дам!» «Добре! добре! Ну, до танців, До танців, кобзарю!» Сліпий вшкварив – навприсядки Пішли по базару. Земля гнеться. «Нумо, Ґонто!» «Нум, брате Максиме! Ушкваримо, мій голубе, Поки не загинем!» «Не дивуйтеся, дівчата, Що я обідрався; Бо мій батько робив гладко, То й я в його вдався». «Добре, брате, єй же богу!» «Ану ти, Максиме!» «Постривай лиш!» Отак чини, як я чиню: Люби дочку абичию — Хоч попову, хоч дякову, Хоч хорошу мужикову». Всі танцюють, а Галайда Не чує, не бачить. Сидить собі кінець стола, Тяжко-важко плаче, Як дитина. Чого б, бачся? В червонім жупані, І золото, і слава є, Та нема Оксани; Ні з ким долю поділити, Ні з ким заспівати; Один, один сиротою Мусить пропадати. А того, того й не знає, Що його Оксана По тім боці за Тікичем В будинку з панами, З тими самими ляхами, Що замордували Її батька. Недолюди, Тепер заховались За мурами та дивитесь, Як жиди конають, Брати ваші! А Оксана В вікно поглядає На Лисянку засвічену. «Де то мій Ярема?» – Сама думає. Не знає, Що він коло неї, У Лисянці, не в свитині — В червонім жупані, Сидить один та думає: «Де моя Оксана? Де вона, моя голубка Приборкана, плаче?» Тяжко йому. А із яру В киреї козачій Хтось крадеться. «Хто ти такий?» Галайда питає. «Я посланець пана Ґонти. Нехай погуляє, Я підожду». «Ні, не діждеш, Жидівська собако!» «Ховай боже, який я жид! Бачиш? Гайдамака! Ось копійка… подивися… Хіба ти не знаєш?» «Знаю, знаю, – і свячений З халяви виймає. Признавайсь, проклятий жиде, Де моя Оксана?» Та й замахнувсь. «Ховай боже!.. В будинку… з панами… Вся в золоті…» «Виручай же! Виручай, проклятий!» «Добре, добре… Які ж бо ви, Яремо, завзяті! Іду зараз і виручу: Гроші мур ламають. Скажу ляхам – замість Паца…» «Добре, добре! знаю. Іди швидче!» «Зараз, зараз! Ґонту забавляйте, З півупруга, а там нехай. Ідіть же гуляйте… Куди везти?» «У Лебедин! У Лебедин, – чуєш?» «Чую, чую». І Галайда З Ґонтою танцює. А Залізняк бере кобзу: «Потанцюй, кобзарю, Я заграю». Навприсядки Сліпий по базару Оддирає постолами, Додає словами: «На городі пастернак; Чи я ж тобі не козак, не козак? Чи я ж тебе не люблю, не люблю? Чи я ж тобі черевичків не куплю? Куплю, куплю чорпнобрива. Куплю, куплю того дива. Буду, серце, ходить, Буду, серце, любить». «Ой гоп, гопака! Полюбила козака, Та рудого, та старого — Лиха доля така. Іди ж доле, за журбою, А ти, старий, за водою, А я – так до шинку. Вип`ю чарку, вип`ю другу, Вип`ю третю на потуху. П`яту, шосту, та й кінець. Пішла баба у танець, А за нею горобець Викрутасом-вихилясом… Молодець горобець! Старий рудий бабу кличе, А та йому дулі тиче: «Оженився, сатано, Заробляй же на пшоно; Треба діток годувать, Треба діток одягать. А я буду добувать, А ти, старий, не гріши, Та в запічку колиши, Та мовчи, не диши». «Як була я молодою преподобницею, Повісила хвартушину над віконницею; Хто йде – не мине, То кивне, то моргне. А я шовком вишиваю, В кватирочку виглядаю: Семени, Івани, Надівайте жупани, Та ходімо погуляймо, Та сядемо заспіваймо». «Заганяйте квочку в бочку, А курчата в вершу … … І… гу! Загнув батько дугу, Тягне мати супоню. А ти зав'яжи, доню». «Чи ще? чи годі?» «Ще, ще! Хоч погану! самі ноги носять» «Ой сип сирівець Та криши опеньки: Дід та баба, То й до ладу, Обоє раденькі. * * * Ой, сип сирівець Та криши петрушку: * * * Ой, сип сирівець Та накриши хріну: * * * Ой, сип воду, воду Та пошукай броду, броду…» «Годі, годі! – кричить Ґонта. Годі, погасає. Світла, діти!.. А де Лейба? Ще його немає? Найти його та повісить. Петелька свиняча! Гайда, діти! погасає Каганець козачий». А Галайда: «Отамане! Погуляймо, батьку! Дивись – горить; на базарі І видко, і гладко. Потанцюєм. Грай, кобзарю!» «Не хочу гуляти! Огню, діти! дьогтю, клоччя! Давайте гармати; В потайники пустіть огонь! Думають, жартую!» Заревіли гайдамаки: «Добре, батьку! чуєм!» Через греблю повалили, Гукають, співають. А Галайда кричить: «Батьку! Стійте!.. пропадаю! Постривайте, не вбивайте: Там моя Оксана. Годиночку, батьки мої! Я її достану!» «Добре, добре!.. Залізняче, Гукни, щоб палили. Преподобиться з ляхами… А ти, сизокрилий, Найдеш іншу». Оглянувся — Галайди немає. Ревуть гори – і будинок З ляхами гуляє Коло хмари. Що осталось, Пеклом запалало… «Де Галайда?» – Максим кличе. І сліду не стало… Поки хлоп'ята танцювали, Ярема з Лейбою прокрались Аж у будинок, в самий льох; Оксану вихопив чуть живу Ярема з льоху та й полинув У Лебедин… ЛЕБЕДИН
«Я сирота з Вільшаної, Сирота, бабусю. Батька ляхи замучили, А мене… боюся. Боюсь згадать, моя сиза… Узяли з собою. Не розпитуй, бабусенько, Що було зо мною. Я молилась, я плакала, Серце розривалось, Сльози сохли, душа мерла… Ох, якби я знала, Що побачу його ще раз, Що побачу знову, Вдвоє, втроє б витерпіла За єдине слово! Вибачай, моя голубко! Може, я грішила, Може, бог за те й карає, Що я полюбила, Полюбила стан високий І карії очі, Полюбила, як уміла, Як серденько хоче. Не за себе, не за батька Молилась в неволі, Ні,бабусю, а за його, За милого, долю. Карай, боже! твою правду Я витерпіть мушу. Страшно сказать: я думала Занапастить душу. Якби не він, може б… може, І занапастила. Тяжко було! Я думала: «О, боже мій милий! Він сирота, – хто без мене Його привітає? Хто про долю, про недолю, Як я, розпитає? Хто обійме, як я, його? Хто душу покаже? Хто сироті убогому Добре слово скаже?» Я так думала, бабусю, І серце сміялось: «Я сирота: без матері, Без батька осталась, І він один на всім світі, Один мене любить; А почує, що я вбилась, То й себе погубить». Так я думала, молилась, Ждала, виглядала. Нема його, не прибуде, Одна я осталась…» Та й заплакала. Черниця, Стоя коло неї, Зажурилась. «Бабусенько! Скажи мені, де я?» «В Лебедині, моя пташко, Не вставай: ти хвора». «В Лебедині! чи давно я?» «Ба ні, позавчора». «Позавчора?.. Стривай, стривай… Пожар над водою… Жид, будинок, Майданівка… Зовуть Галайдою…» «Галайдою Яремою Себе називає Той, що привіз…» «Де він, де він? Тепер же я знаю!..» «Через тиждень обіцявся Прийти за тобою». «Через тиждень! через тиждень! Раю мій, покою! Бабусенько, минулася Лихая година! Той Галайда – мій Ярема!.. По всій Україні Його знають. Я бачила, Як села горіли; Я бачила – кати-ляхи Трусилися, мліли, Як хто скаже про Галайду. Знають вони, знають, Хто такий, і відкіля він, І кого шукає!.. Мене шукав, мене найшов. Орел сизокрилий! Прилітай же, мій соколе, Мій голубе сизий! Ох, як весело на світі, Як весело стало! Через тиждень, бабусенько.. Ще три дні осталось. Ох, як довго!.. «Загрібай, мамо, жар, жар, Буде тобі дочки жаль, жаль… Ох, як весело на світі! А тобі, бабусю, Чи весело?» «Я тобою, Пташко, веселюся». «А чом же ти не співаєш?» «Я вже одспівала…» Задзвонили до вечерні; Оксана осталась, А черниця, помолившись, В храм пошкандибала. Через тиждень в Лебедині У церкві співали: Ісаія, ли й куй! Вранці Ярему вінчали; А ввечері мій Ярема (От хлопець звичайний!), Щоб не сердить отамана, Покинув Оксану: Ляхів кінча; з Залізняком Весілля справляє В Уманщині, на пожарах. Вона виглядає, Виглядає, чи не