Читати книгу - "Остання орбіта"

— Десять хвилин невеликого прискорення.

А я і сам розумів, що це виникла підвищена сила тяжіння через увімкнення ядерних двигунів. Поглянувши в ілюмінатор, я побачив, що Земля попливла від нас убік, зменшуючись буквально на очах.

До Марса летітимемо з швидкістю сімдесят тисяч кілометрів на годину, і наша подорож триватиме два з половиною місяці. Я поцікавився, чом би нам не збільшити швидкість, адже наші двигуни дозволяють це. Мені пояснили, що Марс у цей час знаходиться в найближчій точці від Землі, на відстані по прямій приблизно в шістдесят мільйонів кілометрів. Якщо ми розженемо корабель до більшої швидкості, то у нас не буде часу для поступового гальмування. «Набат», чого доброго, ще пролетить мимо планети.

Слід сказати, що С. В. І П. К. поки не втручаються в роботу механізмів корабля. Ними управляє автопілот — з вигляду невелика скринька, усередині якої знаходиться компактна обчислювальна машина. У нас їх чотири. Вони працюють одночасно, контролюючи одна одну. П. К. розповідав мені, що перші електронно-обчислювальні машини були дуже складні і громіздкі. Якби тоді була створена машина такої потужності, як наші, то вона мала б дуже складну схему і більше сотні тисяч електронних ламп, які, як відомо, часто виходили з ладу. Звичайно, на такий обчислювач у польоті, на кшталт нашого, сподіватися годі. Тому зараз обчислювальні пристосування для космічних кораблів цілком збирають з керамічних пластинок, на які методом друкарського монтажу нанесені вузли схем. Замість електронних ламп поставлені кристали напівпровідників. Енергії для живлення цих машин потрібно небагато. Одна сонячна батерея дає її досить. А їх на кораблі знаходиться більше десятка. Коли ж ми віддалимося від Сонця, електроенергія стане поступати від уранових батерей.

Словом, наш корабель ведуть автомати. Тут може виникнути питання: а що тоді робить черговий пілот? О, у нього теж обов’язків вистачає. Над центральним пультом управління встановлений екран. На ньому завжди світиться та частина неба, де ми в цю мить знаходимося. Серед зірок відкладається наша траса, що біжить за мініатюрним космічним корабликом — копією нашого. Час від часу черговий перевіряє, чи правильний курс. А якщо треба відхилитися, доручає машинам обчислити новий.

Але головне заняття чергового — спостереження. З ілюмінатора корабля Всесвіт виглядає зовсім інакше, ніж із Землі. Тому і П. К. І С. В. весь час біля приладів. Обидва вони дуже цікавляться астрономією. Шкодую, що поки нічим не можу допомогти їм. Не вмію. Вчитимуся!

Для мене, між іншим, була складена спеціальна навчальна програма ще перед стартом. Потрібно обов’язково виконати її. Підручників тут вистачає. Всі полиці в бібліотеці заставлені. Правда, це не такі книги, якими ми звикли користуватися на Землі. Простягнеш руку до одної з шухляд, і у тебе маленька коробочка, разів у два менша, ніж з-під сірників. Відкриваєш — маленький кристал. Навіть у лупу на ньому нічого незвичайного не помітиш. Проте якщо вставити кристал в електронний мікрознімач звуків, то можна почути або на спеціальному екрані побачити текст книги, концерт, кіно, спектакль. За допомогою цих кристалів я можу прослухати лекцію, отримати наукову або технічну довідку, яка може мені знадобитися під час навчання або пізніше, за роботою. Здорово!

Небо мені не дуже подобається. Воно чорне-чорне, а на ньому — яскраві, нерухомі зірки, ніби намальовані. Ось якби ми були близько до них або висадилися поряд, тоді інша справа, а дивитися просто так — здається, дарма час марнувати.

Головну частину корабля займають склади пального для атомних двигунів. Воно надійно ізольоване від відсіків, де зберігаються запаси концентрованих продуктів харчування, води, рідкого кисню. Є ще і спеціальні елінги, в яких знаходяться допоміжні машини і пристрої. Вони нам знадобляться, коли ми висадимося на Марсі. Господарські приміщення розмістилися в центральній і задній частинах корабля. Передня ж, значно менша за площею, призначена для житла і систем управління. Спимо ми всі в одній каюті. Є у нас гімнастичний зал, проте С. В. все одно примушує нас під час зарядки бігати по трапах, що тягнуться майже уздовж всього «Набата». Працюємо ми або в бібліотеці, або в ходовій рубці біля автоматів.

Якось на третій день після старту я вправлявся на п’ятій, запасній, обчислювальній машині, намагаючись самостійно вирахувати, чи не перетнеться орбіта блукаючого астероїда Гермес з трасою нашого «Набата». Розв’язавши цю задачу, я захотів обчислити, на скільки часу нам вистачить запасу кисню. Відверто кажучи, зробивши розрахунки, я розгубився. Виходило, що всього на півроку. Я показав відповіді машини С. В. Він посміхнувся:

— Давай разом перевіримо.

Ми задали машині нову програму, в якій поставили питання так: «На який час в наших умовах вистачить наявних запасів кисню». Відповідь отримана вмить: «На рік, не враховуючи хлорели».

— Ти брав тільки те, що ми маємо. А машина «пригадала» ще дещо. Повітря, яке ми видихаємо, очищається від вуглекислого газу двома способами. Перший — механічний, регенерація. До речі, за допомогою складних процесів регенерації ми відновлюємо і воду. І другий — хлорела, зелена одноклітинна водорость, кілограм якої дає в добу десять кубометрів кисню — в чотири рази більше, ніж потрібно одній людині. Це джерело у нас практично невичерпне. Але автомат «не знає», скільки проживе хлорела, і тому не враховує її.

Дійсно, як це я забув про оранжерею, де ми вирощуємо хлорелу! Вона йде нам в їжу, використовується на корм для нашої кролівничої ферми. Так, і така у нас є. Ніколи раніше не думав, що в космосі у нас буде свіже м’ясо!

Автомати стежать за чистотою повітря, станом нашого здоров’я, можуть вибрати кожному з нас меню на сніданок, обід, вечерю, враховуючи не стільки бажання, скільки потреба організму. Навіть, якщо попросиш, порадять, чим тобі найкраще зайнятися в цю мить.