read-books.club » Дитячі книги » Миколчині історії 📚 - Українською

Читати книгу - "Миколчині історії"

181
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Миколчині історії" автора Марина Степанівна Павленко. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 20
Перейти на сторінку:
напоєну останнім теплом дерезу. ПОРОЗУМІННЯ

Найда переховувався за купою брикету й одверто нудився. Він часто лежав тут, на латочці теплого асфальту, під яким глибоко в землі проходила якась тепла труба.

Запах брикету йому зовсім не подобається, проте мусив терпіти: шкільні Двері відпустять Миколку не скоро. Бо вчора Миколка ненароком потрапив під Контрольну. А це неодмінно значить, що наступного дня, тобто сьогодні, його поженуть на Перескладання.

— Гав! — Найда аж підстрибнув од здивування, коли з-за брикетної купи на нього раптом вискочив його Миколка. Ранувато! Щось передчуття почали зраджувати Найду!..

— Дай п’ять!

Найда невпевнено простягнув лапу. Миколка розмашисто плеснув її своєю розпростертою долонею.

— Другу! — Миколка так само розмашисто ляснув іншу Найдину лапу своє другою рукою.

Так Миколка робить лиш тоді, коли його розпирає радісна звістка.

— Прикинь, Контрольну забацав на «десять»!!! — Миколка прицілився брикетинкою до дірки в штахетах. Однак передумав кидати, завваживши Найдине здивування. — Думаєш, списав?

Найда очікувально позиркував на господаря.

— Тільки перше завдання! Потім Катьку відсадили, і я робив сам!

Хлопець таки пожбурив брикетинкою, але промазав, вона, вдарившись об дошку, розсипалась на чорні шматки.

Найда пчихнув і закрутив головою.

— Не віриш? Училка сказала, що казанок у мене варить, як треба…

Найда все більше насторожувався: не подобались йому ці новини.

— Чого ти витріщився? Ну, гаразд, вона казала не «казанок варить» — «голова працює»! В тебе, каже, цей, як його, математичний імунітет… Ні, та, як її — інтуїція! Коротше, розумний ти, каже хлопець, якби ще й учився — ціни б тобі, каже, не було.

Найда похмуро мовчав.

— Може, мені справді за розум узятись? — підкидав ті смердючі брикетини й ловив їх, наче фокусник.

Справно виходило, може, Училка має рацію!..

Чому ж Найді хочеться завити?

— Я вже разок і в читалці засвітився.

Що-о-о? Миколка ще й по бібліотеках шастав?

Найда обтрусив із себе брикетний пил і невдоволено рушив до воріт. Бракувало тільки, щоб Миколка заради тих Контрольних зневажив їхні Базар, Смітники й Пустирище!

— Найдо, куди линяєш? — розвів руками хлопець. — Я ще ж, той, у півтретьої… На гурток думав… На математичний!..

Так і є! Кінець! А в них із Найдою було ще стільки планів!..

— Спинися, дурний! Думаєш, дуже я хотів на той гурток?

Найда зачеберяв іще скоріше.

— Училка пристала: піди, каже, піди! — Миколка наздогнав собаку. — Он Катька, мовляв, ходить, підтягнулась, порозумнішала!..

Найда все прискорював біг, а в його вірній собачій душі наростало тяжке несобаче зітхання й образа на людський рід. Правду в них кажуть: скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться! Ніби не він, не Найда, першим помітив, що його Миколка дуже розумний! Ще коли всі, з Училкою разом, вважали його за ледаря й «двієчника»! Чи ж їм і так погано живеться? Мало у хлопчика з Найдою радощів? Ні, «десяток» йому захотілося!

Скільки зусиль Найда вклав у цього хлопця, скільки сподівань вимріяв на майбутнє!

Марно, все марно, марно!..

— Та не жени, у мене ж підошва на чесному слові тримається! — захекано пригальмував Миколка. — Зараз удома чогось перекусимо, випрошу в мами якоїсь дратви й зашию!

«Удома»? «Зараз»? А як же — математичний гурток?

Найда завагався й пригальмував.

— Воно й правда: нащо той гурток, якщо взутий ходиш, а сліди — босі? — нарешті догнав собаку Миколка. — Теж іще, математик знайшовся!

Жалкує? Ні, обличчя веселе, очі сміються!

Найда спинився й віддано завиляв хвостом. Насправді він зовсім не збирався тікати від Миколки! Насправді Миколка — найкращий представник людського роду, а він, Найда, — найвірніший його слуга!

— От і я собі думаю: до чого мені та наука? — Миколка пригорнув цуцика до грудей і пошкрябав його за надкушеним вухом своїми пазуриками. — Є в мене Халабуда, є мій Найда — чого ще треба?

РОЗВАГА

А це вже Миколка придумав.

Товстуха зі своєю кицькою Анхвісою саме вийшли у Дворик. Анхвіса, як завжди, розсілася на штахетах, а Товстуха взялась до осіннього прибирання.

— Найдо, розіграємо Товстуху, еге ж?

Найда сторожко озирнувся на кицьку. Анхвіса, здавалось, байдужо вилизувала свою білу кудлату шубу.

Однак собака все ж вирішив лишитися збоку.

Миколка взявся до справи сам.

Він акуратно виламав у добре знаній дірці ще одну штахетину. Так, щоб тудою міг пролізти не тільки пес, а й погано вгодований хлопчик.

Потім, шнуркуючи туди-сюди, крадькома цупив у Товстухи з-поза спини то віника, то рядно, то інший реманент.

І вже удвох вони потішались із засідки з Товстушиної стурбованості.

— Та що ж це за хвантастика?! — била руками об поли тітка. — Кицуню, ти не бачила, куди я втеліщила граблі?

— …Тю, осьо ж вони, ріднесенькі, стоять! А… де моя робоча хворма?

— …Хворма на місці — то хвартуха десь лизень злизав! Не бачила, моя конхветочко?

— …Ні, ну, хвата-морґана якась! Хапко хватає, чи що?

— …Хоч той драпак тільки хвиркав, а не замітав, але ж все одно жалко! Де наш дворовий віник подівся, га, Анхвісочко?

Анхвісочка щоразу тільки холодно глипала на господиню і поверталася до своєї шубки.

— Найдо, ходімо на Халабуду, я щось придумав! — Миколка вкотре виліз із дірки.

Під пахвою він тримав гарбуза. Щойно такий стояв на лавці в Товстушиному Дворику, біля десятка інших, різної масті, гарбузиків і гарбузенят.

У Халабуді Миколка підняв з долівки

1 ... 11 12 13 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Миколчині історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Миколчині історії"