Читати книгу - "Привид у Домі Гукала"

— Просто спочатку відпрацьовують ті версії, які найлегше перевірити, — поблажливо пояснив Миколка і, трохи знітившись, додав. — Мій татко завжди так робить…

— Найлегше? — дівчинка сплеснула руками. — Тобто ви вважаєте, що це дуже просто? З’явитися в хижі діда Мирона і сказати: «Віддай книгу» — це, по-вашому, вихід? Так він і послухає! І навіть якщо книга в нього й була колись, він міг її тисячу разів комусь продати, або й просто пропити. Як ви збираєтеся це перевірити?

— У мене саме з’явилася одна блискуча ідея, — заусміхався раптом хлопчик.

— Це просто божевілля, — ніяк не могла заспокоїтися Діана. Проте, оскільки розклад голосів у Команді був 3:1, бо Данило з Семком залюбки пристали на пропозицію Миколки, дівчинка залишилася в меншості і тільки й могла безсило обурюватись, спостерігаючи за тим, як хлопці готуються до перевірки діда Мирона. Її повчання, втім, ніяк не впливали на завзятість друзів.

— Це ж просто розведена водою ґуаш, Ді, — вкотре пояснював Миколка збудженим шепотом. — Її змити — раз плюнути, так що не переймайся — дідове майно не постраждає. Але перевірка необхідна.

Був теплий травневий вечір, і всі четверо засіли за великим розкидистим кущем шипшини, з-за якого було зручно спостерігати за оселею дядька Мирона, а також і за її хазяїном, котрий сидів біля хати. Дітлахи вже з півгодини вичікували підходящого моменту, щоби здійснити свій план, але старий ніяк не бажав іти геть з двору, тому четвірка завмерла в очікуванні. Теоретично, старий Мирон має час від часу виконувати обов’язки наглядача і стежити за старим цвинтарем, котрий розташувався саме по інший бік його хати, за стіною чагарників, — але на практиці дід туди зовсім не поспішав. Цей Мирон може просидіти на лаві аж до сутінків, читаючи газету, а коли стане темно, Миколчина ідея не спрацює. Ні, все треба було зробити саме зараз, поки сонце ще не сіло.

— Це не план, а казна-що, — знову пхикнула Діана. — Обмалювати двері старому чоловікові, котрий, може, і не має ніякого стосунку до того давнього злочину. Вам не соромно знущатися з літньої людини?

— От ми й збираємося перевірити, чи справді дядько Мирон такий уже невинний, — невдоволено прошепотів Семко у відповідь. — Миколчина ідея класна і може спрацювати. Подумаєш, двері розмалювати… Дід намочить ганчірку і зітре, тільки й усього. Не роби з мухи слона, Ді. А якщо тобі наш план так не подобається, то дуй собі додому і…

— Тихо! — шикнув Данилко. — Він збирається йти!

Дід Мирон і справді неквапливо підвівся з лави й почимчикував вузькою стежкою в бік цвинтаря. Отже, вирішив-таки зробити обхід кладовища. Що ж, кращого моменту годі й чекати.

— Готовий? — шепнув Семко Миколці. Той ствердно кивнув і продемонстрував пляшечку з розведеною до рідкого стану чорною гуашевою фарбою в одній руці й товстий малярський пензель в іншій.

— Завжди готовий!

— Іде… — коментував Данилко. — Йде… Зараз зникне за кущами… Все, пішов! Уперед, Микольцю!

— Гей, морська піхото! — весело скомандував Семко і ляснув Миколку по плечі. — Спробуй упоратися за три-чотири хвилини, інакше наш план накриється!

Миколка рвонув уперед. Вискочив з-за кущів і кинувся до дверей дідового будинку, пригинаючись, неначе сміливий вояка під кулеметними чергами. Добре, що в діда Мирона не було пса, інакше цей провокаційний план провалився б ще на початку.

— Хоч би він усе написав без помилок, — пробурмотів Данилко. Семко кивнув — він не подумав про це. Миколка з української мови мав дуже слабенькі оцінки. Якщо помилиться бодай в одному слові, дід Мирон може сприйняти послання зовсім не так, як задумано.

Миколка між тим уже був біля дверей у дідове помешкання. Він відкрутив кришечку з горлечка пляшки і занурив пензля у фарбу. За кілька секунд хлопчик уже виводив на дверях перше слово зловісної анонімки, яка мала допомогти Команді Мрії зрозуміти, чи в правильному напрямку вони шукають.

Це були два слова: «ВІДДАЙ КНИГУ».

— Миколка просто геній, — задоволено прокоментував Семко. — Ось що таке мати батька-міліціонера. Я б до такого не додумався.

— Теж мені, слідчий експеримент, — скривилася Діана. — Думаєте, дід Мирон не здогадається, що це написав якийсь малолітній розбишака? Зараз повернеться, прочитає, розізлиться, а потім знайде нашу схованку і вуха нам повідкручує…

— Ти така оптимістка, Ді, — засміявся Данилко.

— Таке в мене передчуття, — не здавалася дівчинка.

— Будь-які передчуття блякнуть перед реальністю, — виголосив Семко. Ді лише пхикнула.

— Побачимо.

— Миколка закінчив, — повідомив Данилко. — Молодець, швидко впорався.

Справді, напис справляв враження. Патьоки фарби лише додавали лиховісності, й зовсім не скидалося на те, що це написав підліток. Миколка відступив на крок, милуючись справою своїх рук, а потім закоркував пляшечку і підтюпцем повернувся у засідку в кущах.

— Готово, — захекано мовив він і важко гепнувся на землю поруч із друзями.

— Молодчина, — Семко