Читати книгу - "Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька"

А тепер поставимо собі наступні питання: Чи могла Німеччина в особі Адольфа Гітлера пристати на таку пропозицію? Які плани щодо УРСР могли мати або мали німецькі чинники: державні, партійні, військові? Чи можна в цьому контексті говорити про існування у них несуперечливої візії щодо долі підрадянських українських земель та їх населення та несуперечливої ж практичної політичної лінії?

Перед тим як спробувати разом розібрати ці питання, запам'ятаймо: до нападу Німеччини на свого союзника – СРСР – Бандера та його спільники по Революційному проводу готувалися заздалегідь. Крайня нижня дата початку підготовки – не раніше кінця липня/початку серпня 1940 р. Саме відтоді Верховне командування сухопутних сил (ОКХ) почало розробку плану «Барбаросса», затвердженого директивою Гітлера 18 грудня.

Для повноти картини бракує лише одного, але принципово важливого штриха. Без нього говорити, писати, дискутувати тему ОУН та Акта 30 червня 1941 р. не випадає. І накласти саме цей штрих на епічну картину не можуть уже десятиліть сім-вісім ані тогочасні, ані сучасні прихильники та опоненти українських націоналістів.

Утім, цю «картину маслом» намалював у ті часи, тобто 70 років тому, такий собі Володимир Целевич. І саме цю картину не бажають бачити ті самі прихильники та опоненти. Спробуємо це зробити ми.

Целевич Володимир (21 квітня 1905 р. – 1943 або 1944 p.), громадсько-політичний діяч, «генеральний секретар» Українського національно-демократичного об'єднання, депутат сейму трьох скликань, за фахом – адвокат.

На допиті в НКВС 7 травня 1940 р. Целевич констатував ясні, як божий день, речі, які для сучасних дослідників історії Галичини є аксіоматичними: «українська інтелігенція Галіції – молодого походження. До половини XIX сторіччя не було в Галіції своєї української інтелігенції. Стара українська світська інтелігенція – вище духовенство, поміщики, купці полонізувалися. Українцями були тільки селяни та неосвічені сільські священики. Тому українська інтелігенція, в тому числі й духовенство, переважно селянського походження…Селянське походження уніатського духовенства дає йому переважний вплив на робітничо-селянські маси…Взагалі уніатські церкви в Галичині убогі… Після імперіалістичної війни сільські священики були бідні, навіть не мали можливості виховувати в міських школах своїх дітей».[24]

Говорив Целевич і про антипольські настрої в середовищі як священиків, так і мирян. Розповідав про системні утиски польської влади та спільноти проти українців. Так,

«за останні два роки польська влада здійснила низку репресій щодо уніатського духовенства. Біля 300 уніатських священиків польською владою були засуджені за різні «політичні» злочини як ото: антипольські проповіді в церквах, ведення метричних записів українською мовою, збір коштів на користь політичних в'язнів та ін., за відправу служб Божих про членів «ОУН» священики були засуджені до тюремного ув'язнення переважно від 3-х міс. до 1 року.

Адміністративна польська влада, – розповідав він, – у масовому порядку відбирала у священиків права на викладання релігії в школах, якщо вони протидіяли полонізації в школах українських дітей…Під час польської реакції 1930 року і під час військово-каральних експедицій 1936 р., – вів він далі, – репресії піддавалися не тільки робітники і селяни, але і священики…в липні 1939р. при масових арештах було заарештовано також біля 50-ти священиків, а перед самою польсько-німецькою війною інтерновано багато священиків, яких відправили до табору інтернованих у м. Кобрин на Волині».[25]

І так далі і таке інше на багатьох сторінках.

Я не можу ані ствердити, ані спростувати свідчення Володимира Целевича. Маю інший, дякувати Богу, позитивний досвід співіснування і з поляками, і з римо-католиками. Можу ствердити інше: і сьогодні, на початку другого десятиліття третього тисячоліття, українців – виходців із передвоєнних галицьких міст, містечок і сіл буквально трусить, коли починають пригадувати своє недовге життя за Польщі. І сьогодні, чи то в США, чи то в Канаді, чи то в Австралії, чи то в будь-якій європейській країні, українці та поляки – вихідці з тих країв не мають добрих слів на адресу один одного.

Говорити про український націоналістичний рух – отже зрозуміти і його, і весь український національний політикум періоду передвоєнної Польщі – неможливо без розуміння системного, принципово важливого феномену.