Читати книгу - "Чорна Індія"

class="book">– Снідання готове, жінко? Не треба давати ждати на нього пану інженерови. Він голодний, як гірняк, і побачить, що завдяки нашому Гаррі усього маємо доволі на нашій дачі. А правда, Гаррі, – говорив дальше Симон, звертаючись до сина, – до тебе приходив Джек Ріян.

– Знаю, тату, ми стрічали його по дорозі, в шахті Ярова.

– Гарний хлопець з нього, – сказав Симон, – та йому, здається, більше припадає до вподоби життя на землі. Він не гірняк у душі! Сідайте, пане Стар! Поснідаймо гарно, бо ми пізно вернемося на вечерю.

Підходячи до стола, інженер звернувся до господаря:

– Пождіть, Симоне! Хочете, щоб я поснідав з апетитом?

– Буде це мені дуже приємно, пане Стар, – відповів старий наставник.

– Та до того потрібний спокій духа, а мені хочеться задати вам два питання.

– Говоріть, пане Джемс!

– Ви писали, що скажете мені щось цікавого?

– Дуже цікавого, дійсно.

– Для вас?..

– Для вас і для мене, пане Стар, та я про це розкажу вам по сніданню і деінде. Інакше ви не повірите мені.

– Симоне! Гляньте мені прямо в очі!.. Цікава вістка?... Так? Гарно... Більше мені нічого не треба, – сказав він, немовби прочитав в очах Форда бажану відповідь.

– А друге питання? – спитав Симон Форд.

– Не знаєте ви, Симоне, хто міг би написати мені оте письмо? – відповів інженер, показуючи анонімного листа.

Симон Форд взяв письмо, прочитав його уважно, відтак передав синови, говорячи:

– Ти знаєш цей почерк?

– Ні, тату! – відповів Гаррі.

– І на листі був штамп: «Аберфайль»? – звернувся Форд до інженера.

– Так, такий самий, як і на вашому.

– Що ж ти на це скажеш, Гаррі? – спитав Симон, дещо збентежений.

– Думаю, що хтось хотів спинити пана інженера і не допустити, щоби він до нас навідався.

– Та хто це міг би бути? – кликнув старий наставник. – Хто це міг би відгадати мої найтайніші думки?..

Симон Форд задумався, й доперва голос Меджі розбудив його з тієї задуми.

– Сідайте, пане Стар, – сказала вона, – бо снідання вистигне. Залишіть тепер думку про цей лист.

Всі посідали за стіл. Джемс Стар усів на почесному місці, проти Меджі, а батько й син проти себе.

Снідання було дійсним шотландським пиром. Найперше подано юшку «гоч-поч», в якій плавали спорі шматки м’яса. По думці старого Симона – то ніхто краще від Меджі не знав способу приправи цієї смаковитої юшки.

Те саме було з потравкою «куклейк» – зробленою з когута і ярин. Була вона знаменита.

Головною стравою, одначе, був «гаджі» – національний шотландський пудинг, зроблений з м’яса і ячмінної муки.

Цей саме знаменитий пудинг, – що надихнув поета Бурнса до написання одної прегарної оди, – зазнав судьби всіх досконалостей цього світа: зникнув на очах, наче мрія...

Все те закроплювано пивом, що походило з найліпшого единбурзького бровару.

Меджі удостоїлася найкращих признань від гостя.

На закінчення прийшов ще десерт, що складався з сира й кексів, – вівсяних пляцків, які перекушувано, попиваючи притім з маленьких чарок «віскі-бодж», стару двадцятип’ятилітню житнівку, ровесницю Гаррі.

За столом просиділи майже годину.

Джемс Стар і Симон Форд не тільки гарно попоїли, а й наговорилися доволі, головно про минуле копалень Аберфайлю.

Гаррі мовчав майже цілий час і двічі вставав із-за стола й виходив кудись з хати. Очевидно, тривожила його неждана пригода з каменем, а також й історія з анонімним листом не причинялася до вспокоєння його.

– Гарний у вас син, – запримітив інженер до Симона й Меджі, коли Гаррі вийшов з кімнати.

– Так, пане Стар! Добра з нього дитина, – відповів старий гірняк.

– І подобається йому тут, в підземеллі?

– Він нізащо в світі не покинув би нас.

– А як вам колись прийдеться оженити його?

– Оженити Гаррі? – кликнув Симон. – Та з ким? З якою-небудь дівчиною зверху, що любить танці, розривки, яка волітиме життя отам, на землі, ніж у нашому підземеллі? Гаррі й сам не захоче такої!

– Так ти, прецінь, не захочеш, Симоне, щоб Гаррі ніколи не женився? – сказала Меджі.

– Я нічого не хочу, – втім, не час ще думати про те, – сказав гірняк. – Хто знає, може, ми знайдемо йому...

В тій хвилині повернув Гаррі, й Симон замовк. Меджі встала, і всі пішли за її приміром.

– Тепер, Симоне, слухаю вас! – почав інженер.