Читати книгу - "Корида"

Василь довго лежав непорушно, нарешті підвівся і раптом усвідомив — він спить, і все це йому сниться. Хотів прокинутись — і не міг. Силкувався розплющити очі — і марно.

— Гарно в селі, тату, правда? — озвався Андрійко.

Василь порачкував до дивана, запустив під нього руку і, лише відчувши холодне жаб’яче тіло, прокинувся.

Очі засліпило яскраве сонячне проміння, воно лилось у велике вікно, виповнюючи всю кімнату світлом і теплом. Василь Серпан обдивився довкола. Він лежав у ліжку у себе вдома. Поруч — дружина, вона вже не спала, лежала з розплющеними очима.

— Маріє… Ти не спиш?

— Не сплю… — відповіла ледь чутно.

— Про щось думаєш?

— Думаю… — і раптом усміхнулась, повернулася до нього обличчям.

— Про що?

— Про все… І ні про що… Не бережеш ти себе…

— Так… — стримуючи біль у серці, спокійно мовив Василь. — Ледве долетів… Добре, що ти кватирку лишила відчиненою…

— Яку кватирку?

— Снилося…

— Ти спав цілу добу, Василю.

— Що?

— Ти спав цілу добу. Я злякалася, але чую — дихаєш… Не стала будити… Не бережеш ти себе… Складна була операція?

— Операція, як операція.

Серпан рвучко підвівся і сів у ліжку.

За стіною у сусідиш кімнаті хрипко озвався радіоприймач позивними недільної розважальної програми. То вже прокинувся син. Невдовзі почувся нестримний сміх молодшої дочки. Василь підвівся вдавано бадьоро, зімітував ранкову гімнастику, потім накинув на себе рябу сорочку, одягнув сипі шорти. Сів на стілець, довго сидів нерухомо і раптом тихо мовив:

— Маріє… Я, мабуть, зараз поїду до Антона.

— До Антона?

Антон Фрунов, колишній Василів однокурсник, працював психіатром. Останні роки вони майже не бачились, хіба що випадково зустрічались у вирі щоденних клопотів. А за часів студентства товаришували.

— Так… Просто хочу погомоніти… Давно не бачились…

— Не бережеш ти себе, Василю.

— Облиш… — кволо усміхнувся.

Василь Серпап підійшов до телефону, довго пригадував номер:

— Антон Васильович удома?

— Хто його запитує? — молодий красивий жіночий голос.

Дружина? Василь знав, що позаторік Фрунов розлучився і одружився вдруге. Його першу дружину Серпан знав, вона теж була лікарем, вчилася разом з ними.

— Товариш запитує.

Тривала пауза на тому кінці дроту.

— Ваше прізвище?

Це запитання обурило Василя, але він стримано відповів:

— Василь Серпан.

На протилежному кінці дроту знову запанувала тиша. Василь несподівано для самого себе спалахнув і закричав у трубку:

— Що ви ще хочете запитати, шановна? Чи, може, таки покличете Антона? — кричав і тут-таки пошкодував.

“Даремно. Так не можна. Адже й сам повинен усе добре розуміти. Антон — лікар, прекрасний спеціаліст з ім’ям, він не може відповідати на всі підряд дзвінки. Дружина оберігає…”

— Його немає вдома.

— Тож навіщо було стільки запитань? — жовчно кижув Серпан. — Чи вам з нудьги хотілося трохи розважитись?

— Він на дачі, — в її голосі звучала образа.

Василь опанував себе.

— Розумієте, якщо він справді на дачі, то я поїду до нього. І я не хотів би випадково розминутися…

— Ви знаєте, де наша дача?

— Так, якщо нічого не змінилося…

— Нічого… Можете їхати… А коли не застанете його, прошу не мати до мене ніяких претензій. Мені він сказав, що їде на дачу. Отак, шановний товаришу, — поклала трубку.

Василь сердито усміхнувся.

— То я поїду, Марійко, пробач. Суботу проспав, а на неділю втечу. Отакого маєш чоловіка. Але треба. Давно треба побачити Антона.

Василь вийшов з таксі, зупинившись біля дротяної огорожі, за якою в глибині саду виднілася ошатна хатина. На подвір’ї нікого не було видно.

— Антоне! — крикнув він, і за якусь мить на вузькій стежці поміж яблунями і грушами, що вела від хвіртки до будиночка, побачив знайому постать. Антон став на стежці (трохи розповнів за той час, що не бачились), вдивлявся, примружившись, нарешті впізнав, махнув рукою.

— Привіт!

— Привіт!

— Яким вітром?

— Та вже якимось занесло.

Ішли повільно стежкою, Фрунов першим, за ним Серпан.

— Дзвонив тобі додому… Хтось із приємним голосом ласкаво повідомив, що ти на дачі, — в голосі Василя прозвучала іронія.

Антон на ходу зірвав з гілки велике яблуко і простягнув товаришеві:

— Дивуюся, що вона взагалі з тобою балакала, та ще й повідомила мої координати. Вона мене дуже береже, — дістав сигарету і клацнув запальничкою.

— З Тамарою бачишся?

— Не часто… Ти ж знаєш її