Читати книгу - "Іван Котляревський"

в кіятр? – говорили вони. – Хіба щоб слухати, як за наші гроші да нас ще будуть лаяти?» У журналі «Украинский вестник» за 1817 рік зафіксоване промовисте свідчення одного з глядачів вистави «Казака-стихотворца» в Полтаві: «Що це за твір? Будучи росіянином, я бачу, що ця п'єса – не російська; проживаючи на Україні п'ять років уже, не впізнаю жодного малоросійського характеру в особах діючих… У С. – Петербурзі, кажуть, мучились бідні – найкращі актори нашої Мельпомени – над вимовою малоросійських слів; тут природні малороси мучились над тими ж словами». Один з радянських літературознавців зауважував: «…п'єса Шаховського – це анекдот із життя, побуту і епохи, маловідомих або зовсім не відомих автору, п'єса Котляревського – це творіння народного поета, взяте з глибин народного життя».

У своїй п'єсі Котляревський вирішив правдиво відтворити життя й побут українців. «Наталка Полтавка» набула великої популярності у глядачів і читачів. Сценічне життя п'єси почалося в рік написання, тобто у 1819 році, коли вона зі спеціального дозволу князя Рєпніна була поставлена на сцені Полтавського театру. І, звичайно ж, грав у «Наталці Полтавці» незабутній Михайло Щепкін, для якого й була написана роль возного Тетерваковського. Для подальших вистав треба було цензурного дозволу, а проте М. Щепкін захотів поставити цю п'єсу на свій бенефіс у Харкові. Григорій Квітка-Основ'яненко порадив йому оголосити якусь давню п'єсу, а перед днем бенефісу, пославшись на нездужання якогось актора, просити зіграти «Наталку Полтавку», річ уже дозволену для постановки. І справді, в такий спосіб мешканці Харкова вперше побачили ще не дозволену п'єсу, якій судилася згодом гучна слава. 21 січня 1821 року «Наталка Полтавка» була поставлена в Харківському театрі. А перший її друк було здійснено заходами професора Харківського й Петербурзького університетів Ізмаїла Срезневського у 1838 році в «Украинском сборнике». Вісімнадцять років у сотнях списків ходила вона по всій Україні та за її межами – часто без прізвища автора. На щастя, Іван Петрович незадовго до смерті побачив свою п'єсу надрукованою. І. Срезневський, видаючи «Наталку Полтавку», назвав її «не тільки одним із перших книжно-народних творів України, але разом і першою збіркою пам'яток української народності, зразком для всіх наступних».

Але з виданням та постановками п'єс Івана Петровича не все було так легко й просто, як здається. Після перших вистав вони увійшли в репертуар трупи Штейна й були представлені на сценах у багатьох містах України. Івану Петровичу, як раніше з приводу видання «Енеїди», й тут довелося скаржитися на порушення його авторських прав. У 1829 році автор звернувся з листом до полтавського поліцмейстера Манжоса, в якому скаржився: «Содержатель странствующей труппы, иностранец Йван Штейн, разъезжая по ярмаркам, бывавшим в разных городах разных губерний, с подвижною своею труппой, играет на театрах сочиненную мною в 1819 году малороссийскую оперу в двух действиях под названием “Полтавка” без моего согласия и позволения. Мне неизвестно, как и откуда он ее достал, но я удостоверен в том, что он пользуется непозволительно чужим добром, а моя опера Штейном не благоприобретена». Пославшись далі на устав про цензуpy 1822 року, Котляревський просив: «…остановить содержателя труппы иностранца Штейна от нанесения мне и на дальнейшее явной обиды… оперу “Полтавку” и музыку к ней приказать, отобрав у Штейна, отдать мне. Обязать его, чтобы он ни на каком театре оперы «Полтавки» ни другой какой-либо моего сочинения не играл и не выпустить его, Штейна, из Полтавы, пока не разочтется со мной за представление в разных городах моей оперы около десяти лет».

Композиція п'єси проста, дія розвивається надзвичайно легко, природно, без зайвих сцен і картин, її яви органічно поєднані між собою. «Наталка Полтавка» була новаторським твором і щодо використання народних пісень як важливого композиційного чинника, й водночас прийому реалістичної характеристики дійових осіб. Народна пісня чітко відтінила національні характери персонажів. За словами І. Срезневського, «Наталка Полтавка» мала великий вплив «на вивчення української народності, можна сказати, пробудила його» і продовжує залишатися прекрасним взірцем літературного освоєння скарбів народної поезії. Іван Петрович Котляревський ввів до своєї п'єси 22 пісні! Дослідники його творчості виділяють 4 групи пісень. Першу групу становлять народні пісні, записані чи опубліковані ще до появи «Полтавки». Це пісні «Ой під вишнею, під черешнею», «У сусіда хата біла», «Та йшов козак з Дону, та з Дону додому». Але і до народних пісень Іван Петрович підійшов творчо: одні він скоротив, інші переробив відповідно до конкретних ситуацій п'єси, а до пісні «Гомін, гомін по діброві» додав своє закінчення. Другу групу становлять оброблені народні пісні. Третю – перероблені літературні твори. Пісня «Всякому городу нрав і права» написана на основі вірша (однойменна десята пісня зі збірки «Сад божественних пісень») Григорія Сковороди, але перероблена так, що характер возного, який її виконує, повністю в ній розкривається:

Всяк, хто не маже, то дуже скрипить, Хто не лукавить, то ззаду сидить; Всякого рот дере ложка суха — Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?

Є в п'єсі і власні твори Івана Котляревського, написані у повній відповідності з духом народної лірики. Це перша пісня п'єси «Віють вітри, віють буйні», а також «Ой мати, мати! Серце не вважає», «Підеш, Петре, до тієї». Одну з останніх пісень твору – «Ой я дівчина Полтавка» – також написав Іван Петрович Котляревський:

Ой я дівчина Полтавка, А зовуть мене Наталка: Дівка проста, не красива, З добрим серцем, не спесива. Коло мене хлопці