read-books.club » Любовні романи » Відлуння любові: чоловіки 📚 - Українською

Читати книгу - "Відлуння любові: чоловіки"

286
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Відлуння любові: чоловіки" автора Колектив авторів. Жанр книги: Любовні романи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 39
Перейти на сторінку:
Вже й похитувався в різні боки, хтів ще раз жінку копирснути, та коли підійшов — зобачив, що вона вже бездиханна лежала. Хміль якось одразу вивітрився, і зрозумів поміщик, що лиха непоправного накоїв. Заплакав він, помутніло в голові у пана, і впав він біля коханої своєї. Очі заплющив, аби не бачити біди страшної. І надійшов сон йому: з’явився хлопчик на подвір’ї та й кістки продає. Побачив Явдух його з вікна — та так захотілося собі кістку купити. А в самого хлопця свита подрана вся, і на споді лише тіло світиться. Взяв пан грошей мідних та й вийшов до хлопця на вулицю. Підійшов ближче до хлопця — а то вже не хлопченя зовсім, а потвора якась небачена. Ноги обгорілі до чорних кісток, свита пошита з тої матерії, що мерців нею накривають. Руки ж — кігті звірячі, а в них потвора не кістки тримає, а дві голови людські за волосся. А натомість своєї голови те химерне створіння мало три голови звірячі та на всіх маски потворні. Заволав той пан з переляку — та тільки голосу й не чути його. Втекти хотів, але ноги ніби чужими стали. І не зміг пан хоч якийсь рух зробити. «От бачиш, — спокійно заговорило з паном потворисько, — ти порушив усе те, що тобі наказували дотримуватись. Я посланий до тебе мольфарами, щоб поквитатися з тобою і оголосити тобі їхній вирок. П’ятдесят років твої землі не знатимуть спокою, але ти ще довше не знатимеш його. А тепер повзи геть від мене, очі мої не виділи б тебе. Ти найгірше створіння, яке я за всі віки свого існування бачив!» Відійшло від пана зціпеніння, впав він на землю і поповз до вхідних дверей своєї оселі. Повзе пан — та ті декілька метрів такими довгими йому здаються. І раптом прокидається він уже всередині маєтку, де і впав. Затужив він дуже, підвівся з підлоги та й бачить, що вже не лежить на підлозі його дружина. А по кімнаті попіл літає та то до носа, то до рота потрапляє. Плаче пан гірко і від горя заподіяного, і від сажі їдкої. Його розібрав нежить, і так чхає, що аж маски на стінах дрижать. А коли тільки чхне, то новий пан у його подобі з’являвся. А зі стіни маска злітала і приростала до обличчя нового пана. Так було до тих пір, поки не злетіла зі стіни остання маска. Боляче приростала вона до обличчя справжнього пана. Найжахливіший вид на тій масці відобразився — і жалюгідність, і лінощі, і підступність, і жадібність, і вбивство. А очі пана, що світилися крізь маску, вже не були людськими — сіро-молочними стали.

Коли панів стало більше двадцяти, верхній поверх камінцями почав кришитися на вулицю. Злякався справжній пан лиха і до своєї скарбниці побіг швидко і почав монети в лантухи висипати. А пани всі за ним побігли й те саме роблять. Поки все по мішках розпихували, то й другого поверху зовсім не стало. Висипався весь на вулицю по самі верхівки вікон, що й вулиці не видко було. Хотіли пани спробувати двері відсунути, та де там — і вони камінням іззовні підперті. Надумалося тоді їм печеру копати під будинком, щоб хоч якось себе і скарби порятувати. Добре, коли людей багато, а в біді й пани працювати вміють. Тож одні копають, інші землю в куток носять і висипають, а деякі будинок із середини розбирають. Стіни ж бо добротні були — подвійні. З вулиці камінь тесаний, а зсередини балки дубові. Добрий матеріал на укріплення. Пробували вибивати камінь на укріплення, та не піддається панам камінь. А до ранку вже й не було маєтку, а натомість нього гора утворилася вдвічі вища за колишній маєток…

Вийшли селяни по свіжому ранку на роботу та й здивувалися побаченому. Не було і сліду маєтку, а натомість нього гора виросла. Уночі ніхто не чув сторонніх звуків, хоча перепуджений дід Андрій розповідав усім щось неймовірне. Йому не спалося, і він на лавці біля своєї мазанки люльку палив. То ніби бачив, як будинок пана немовби танув, а над будинком химера триголова кружляла. І не повірити б діду, але маєтку-то дійсно немає. Де шукати причину? Та й панночки та пана не було. Тож селяни і придумали собі, ніби гора та сама сталася, перетворивши господарів також у каміння. Коли ж наблизилися до гори, то побачили за нею два великих уламки зі стін. Але дивно так, нібито ота химера, з дідової оповіді, здійняла їх у повітря і глибоко вткнула у землю. А ще й розташувала їх паралельно одне одному, порівнявши уступи з землею. Відстань поміж ними була два сажні, і віддалялися стіни одне від одної ровом. Тож у вишину були з сажень, в довжину цілих два були. А з лівого боку якась яма під стіну йшла. Підійшли селяни ближче до ями, а з неї голоси почулися. Але не людськими вони були зовсім. Злякалися селяни та втекли від лиха щонайдалі.

Тиждень минув після того; ані пана, ані панночки так ніхто і не бачив, тож селяни стали нового покупця виглядати. Але де пан свої скарби сховав перед щезненням? Якщо перетворився на чура, то навіщо йому золото, коли чури навіть з попелу можуть його сфальшувати? Але ж панночка добра людина була, то куди ж вона зникла?

Пани на селі один за одним з’являлися, та навіть і фундамент закласти не встигали. Помирали від якоїсь хвороби, хоча й забудовувалися подалі від того проклятого місця. А через деякий час пожежа страшна сталася. Згоріло все те, що ще нагадувало залишки села, і навіть люди, які трохи розбагатіли за часів скнари-пана та не покидали рідне село, ні худоби не врятували, ані себе. Ніхто не очікував такої біди, — загорілася хата, а від неї всі згоріли. В той день ще й вітер страшенний лютував, от і наробив шкоди. Глухої ночі, кажуть в іншому селі, те сталося. Лише кам’яна опустіла церква лишила по собі купу згадок. Про те, що тут колись до неї миряни заходили і що тут жили люди. Заросли ниви бур’яном, знову пустою земля стала. Розсіявся ліс на пустирях, сховавши від подорожуючих у собі панську таїну. Ще деякий час мисливці ходили в нічиї ліси на полювання, але з ними ставалося таке, що навіть

1 ... 11 12 13 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлуння любові: чоловіки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відлуння любові: чоловіки"