Читати книгу - "Хатинка в морі"

От і Середземне море — тепле, дуже солоне. Але й ці води не придатні вуграм для нересту. З річок, що в це море течуть з різних країн, до них приєднуються інші вугри. Всі разом вони пливуть далі, ніде не зупиняються, не затримуються. І от перед ними, нарешті, води Атлантичного океану. Сюди збирається ще безліч вугрів з північних морів: Баренцового, Балтійського, Німецького… Безмежний і бурхливий Атлантичний океан, лютують на його поверхні шторми, величезні кораблі ледве змагаються з страшними хвилями. А риби спускаються все нижче й нижче в спокійні глибини океану і, звиваючи свої довгі' тіла, пливуть не відомими нікому дорогами впевнено, неухильно… Вже й часу чимало минуло, і нарешті вугри припливають до берегів Америки, у тропічне Саргасове море, де вода дуже тепла цілий рік. Оце і є мета їхньої важкої довгої подорожі. Тут і відкладають вони свою ікру.

Де вугри ікру відкладають, люди довго не знали. Тільки на початку нашого сторіччя один датський вчений вирушив у далеку подорож, щоб розгадати цю загадку. Він мандрував морями і розшукував, де зустрічаються найменші личинки вугра. Розшуки вели наполегливого вченого складними й небезпечними морськими шляхами через бурі й негоду. Одна шхуна, на якій плавав учений, розбилась об скелі, але невтомний дослідник спорудив другу шхуну і вів далі свої розшуки. Нарешті, через вісімнадцять років у Саргасовому морі він знайшов місце нересту вугрів.

В цьому морі, на великій глибині, разом з безліччю своїх братів і сестер виклюнувся з ікри і наш вугор. З глибини у верхні шари води піднялися маленькі личинки, які згодом стали схожі на прозорі листочки. Вони були такі малі й безсилі, що тепла океанська течія Гольфстрім підхоплювала їх і несла геть від берегів Америки, туди, звідки припливли їхні батьки, до берегів Європи. Течія безтурботно несе листочки-личинки, і ворогам у морі важко їх помітити, бо вони ж зовсім прозорі. Отак і пливуть через океан до берегів Європи аж три роки. За цей час личинки підростають, змінюються, стають уже не подібні до прозорого листячка, але й на дорослих вугрів теж зовсім не схожі, — така собі невеличка прозора рибка. Люди навіть довго не знали, що та рибка — не доросла риба, а личинка вугра. Личинки й назву мали окрему — лептоцефали, тобто вузькоголові. Але з часом учені з’ясували і як виростає вугор, і як змінюється він за цей час.

Аж ось припливають вугри до гирла річок і починають підійматися вгору річкою. От тоді вони вже й виглядають, як справжнісінькі вугри, тільки зовсім невеличкі. Такими і Костик міг би ласувати, коли б ми ближче до моря жили. Я таких вугриків бачив у Баренцовому морі, недалеко від гирла однієї річки. Вони запливали з моря під самий берег і розповзались, вигинаючись, наче ящірки, поміж камінням. А наш вугор пропливав колись через Чорне море.

— Оце так мандрівник! — скрикнув Івась. — Навіть не просто далекого, а найдальшого плавання. Не думав ніколи, що це так цікаво! А ви все про риб вивчаєте?

— Ні, — відповів Олег, — я вивчаю комах, вони теж дуже цікаві. А мої товариші вивчають риб. Вони, досліджуючи життя риб, по річках і морях плавають.

— Скажіть, а дівчатам теж можна риб вивчати і всюди плавати? — несподівано спитала Оленка.

— Звичайно, можна… — засміявся Олег. — От приїдуть наші студентки-іхтіологи, я тебе з ними неодмінно познайомлю. А може, ти сама працюватимеш колись у вугровому господарстві. Мабуть, з часом будуть у нас і такі господарства. Наші вчені домовились з ученими Франції про цікавий обмін. Ми їм надсилаємо у Францію ікру щук для розведення в їхніх водах, а від них чекаємо мальків вугра, оселимо їх у ставках на Волині.

А Мишко вже почав думати, чи не взятись йому вивчати життя риб, замість комах. Це ж так цікаво!

У величезній сибірській річці Амурі плавала зграя риб товстолобів. Раптом щось майнуло у воді.

— Сіті! — гукнув один із товстолобів і миттю виплигнув вгору, у повітря. За ним так само стрибнули всі його товариші. Але впали вони уже не в воду, а в маленький рибальський човник. Їх було так багато, що човник перекинувся і рибалка сам потрапив у воду. Товстолоби опинились у річці і дуже зраділи, адже це для них була знову воля.

І вони попливли далі, розмовляючи між собою.

Та якось зграя товстолобів все-таки потрапила в сіті.

— Ну от, тут нам і кінець! — сказав один молодий товсто-лоб. — І не нажився, не наплавався досхочу.

Сіті витягли і, на диво, риб знову пустили у воду. Тільки не в річку, а в зовсім невеличкі ставочки. Це був великий човен з палубою і спеціальними приміщеннями для риби, його тягнув на буксирі катер. Разом з катером пливли кудись і риби.

Через деякий час у ставочках знову знялася метушня. Товстолобів кинули в інші ставочки. Нарешті все вгамувалося. Вода в новій хаті була холодна. Товстолобам зовсім не хотілось рухатись. Усе стихло, і густі сутінки огорнули риб. Тільки дратував якийсь одноманітний стукіт. А це вистукували колеса живорибного вагона, якого причепили до поїзда.

— Яка неприємна темрява! Цікаво, куди це нас везуть? — почувся