Читати книгу - "Крамниця щастя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Наталка потім розповіла, що Олексій стенув плечима, підійшов до дошки й пояснив задачу. Так, наче нічого не було.
На роботі було не легше. Якісь такі замовлення потягнулися. Одне сумніше за інше. Замість того, аби бачити усмішки, Марина частіше бачила сльози. А якось Марина в костюмі листоноші передала якійсь дівчині віршоване привітання на величезній листівці. Вийшло справді красиво й несподівано. Але... Та дівчина подумала, що автор привітання — інша особа. А коли дізналася, хто автор, дуже засмутилася. І прошепотіла: «Не він. А я так чекала».
Марина не вдавалася в деталі, тицьнула листівку й пішла геть. Їй би зі своїми почуттями розібратися, не те, що з чужими. Та й що вона може порадити в цій ситуації. Зрештою, це не її справа.
— Головне — не перейматися проблемами клієнта, — вчив її напарник Микола. — На всіх тебе не вистачить. Спокійно роби свою роботу, отримуй гроші — і все. Виходь з офісу — і забувай про роботу. Бо інакше буде дуже важко. Інакше можеш не витримати.
— Я намагаюсь, але поки що не дуже виходить. Це ж живі люди! Я потім чую їхні голоси, бачу їхні засмучені очі.
— Нічого, це практика. Я спочатку теж іноді не міг. А потім навчився. Тепер для мене це звичайна робота.
— А що було найважче?
— Стрибати в костюмі клоуна перед напівп’яною компанією.
— Та ну!
— Уяви! Старі діди й баби — і тут клоуна їм захотілося. Шефиня пояснила, що буде корпоратив і треба буде кілька фокусів показати. Після того корпорати-ву думав, що піду геть із роботи. Але куди діватися, коли не маєш диплома? Так, як тоді, мене ніколи не принижували.
— У мене інше — якось вічно потрапляю на нещасливих людей, яким для щастя потрібні не феї, а близькі люди.
— Зате хоч не принижуєшся, — пробував утішити її Микола. — Це вже легше. Співчувати легше.
— Це точно.
— Ти працюєш завтра? — спитав Микола.
— Ні. Завтра субота. Мушу дописати курсову, бо в понеділок здавати. Відпросилася. Але в неділю — від самого ранку. Є кілька замовлень. А ти?
— Я також. Тоді до неділі? У нас там є спільне замовлення на клоуна й клоунесу. Не забудь.
— Бувай.
Марина залишила на роботі костюм феї, перевдяглася й поповзла додому. Скоро закінчиться весна, дівчата роз’їдуться, і вона залишиться сама на весь гур-тожитський поверх. Цікаво, як улітку буде з роботою? Мабуть, буде багато дитячих свят на природі. У парку з дітьми, певно, легше. Цікаво, а що робитиме влітку Олексій? Так. Стоп. Вона пообіцяла собі не думати про нього.
У гуртожитській кухні було людно — час вечері. Наталці вдалося через півгодини відвоювати місце біля плитки, і тепер вона ретельно мішала картоплю, боячись відійти хоч на секунду (бо ж одразу займуть місце!).
— Де ти бродиш? — накинулася вона на Марину. — Неси швидше тушонку, бо, як відійду від плитки, більше не пустять.
Марина принесла банку.
— Бачила Лідиного нового хлопця? — спитала Наталка.
— Якого вже за цей місяць?
— А хто їх рахує?
— Вона, мабуть, не винна в цьому.
— А хто винен?
— Так буває, коли дуже наполегливо шукаєш свою долю й ніяк не можеш знайти.
— Марино, скільки тобі років? До чого тут пошуки долі?
— Може, вона вибирає, вибирає, бо хоче знайти найкращого.
— Ой, не сміши. Такі пошуки тільки випалюють душу.
— Яка ти патетична, Наталю!
— Це правда. Чим більше хлопців, тим більша порожнеча в душі. Інакше й бути не може, — твердо сказала Наталка.
— Тому ти ні з ким не зустрічаєшся?
— Розумієш, хочу аби в мене було все вперше й лише з одним.
— Але ж так не вгадаєш.
— Я вгадаю.
Дівчата потягнули сковорідку з картоплею до кімнати. На них ледве не налетів якийсь хлопець. Наталка дивом встигла порятувати сковорідку від падіння:
— Ти подивись, навіть не вибачився, — обурилася вона.
— А це хто?
— Лідин хлопець.
— Симпатичний.
— А уявляєш, яким би він був симпатичним у смаженій гарячій картоплі? — засміялася Наталка.
— Ліда вбила б нас. Сказала би, що чіпляємося до нього.
— Ще би! Красень у тушонці й смаженій картоплі!
У неділю Марина з Миколою мали грати клоуна й клоунесу. Будинок знаходився за містом, але добре, що туди їздили маршрутки. Вони опинилися перед триповерховим будинком. За ґратованим парканом було видно величезне подвір’я, прикрашене кульками й квітами.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крамниця щастя», після закриття браузера.