Читати книгу - "Етюд із метеликом"

Але жінка вже була за дверима. Він поглянув на світлину й сполотнів.

Вона збрехала. Насправді Андрій — копія свого батька. Коли Інеса вчора побачила його на цій бічній старовинній вуличці, що впирається якраз у центральний проспект міста, то мало аварію не спричинила: автоматично натиснула на гальма, й автівка позаду мало не врізалася в її новеньку «хонду». Обурений водій щось кричав із кабіни, розмахував через вікно рукою, здається, показував їй кулака, а вона не могла зрушити з місця — дивилася вслід молодикові, який уже поспіхом відчиняв масивні броньовані двері, обліплені з обох боків десятком строкатих вивісок.

Глянула на годинник: п’ять хвилин на десяту. Вочевидь, він тут працює й трохи припізнився на роботу. З логікою в неї ніколи не було проблем. Припаркувала автівку за рогом, повернулася до будинку й узялася розглядати назви фірм і організацій, що примостилися під одним дахом. «Агентство „Бонд“»… Так-так… Інеса всміхнулася: ну звісно ж, тільки там може працювати ця копія Сашка Бондаренка, якого вони ще в школі прозвали Бондом. Тоді всі поголовно були закохані в персонажа Яна Флемінґа, який зі сторінок книжкової серії перебрався в кіношний серіал і являвся з екранів кіноманам усієї планети в личині то Шона Коннера, то Роджера Мура, то Пірса Броснана.

Сашко не був схожим на жодного з Бондів. Особливо в стосунках із протилежною статтю. Високий, худющий, ще трохи по-хлоп’ячому незграбний і сором’язливий лобатий ботан, що «проковтував» одна за одною всі пригодницькі книжки в шкільній бібліотеці, страшенно ніяковів, аж паленів, коли ненароком торкався до Інесиної руки. Радів, коли вона просила допомогти з твором чи переказом (література їй давалася гірше, ніж математика), на перервах пропонував почергувати замість неї, а після уроків ніс аж до самого дому її портфель, що викликало особливу заздрість однокласниць.

Дорогою розповідав про далекі країни й незвичайні пригоди, про відважних мандрівників і розвідників, про втечі й погоні, про зорі й комети. Інесі подобалася ця гра в прекрасну королівну та слухняного пажа. Її дивувала Сашкова начитаність, тішила його палка закоханість і відданість, але не дуже цікавило те, про що він говорив. Вона «робила розумний фейс», терпляче півухом слухала Сашка й думала тим часом, що одягне сьогодні ввечері на танці.

Увечері Інеса ставала іншою. І супровід у неї був інший. Гарик Холодницький, на кілька років старший від Інеси, жив у сусідньому під’їзді. Колись вона гралася у дворі разом із його молодшою сестричкою, а коли підросла, стала разом із Гариком ходити на дискотеку. Мама спокійно відпускала доньку із сусідом. Якось сказала татові, який не дуже схвалював ті вечірні походеньки на «бугі-вугі»: «З Гариком нашу Інесу й на край світу можна відпускати, за ним вона — як за муром».

Від Гарика віяло силою, впевненістю та молодечим зухвальством. Він не заморочувався світовими проблемами й високими матеріями, не вгризався в граніт науки, після школи вступив на факультет здоров’я і фізкультури місцевого університету, який саме закінчував, хоч з’являвся там украй рідко. Компенсацією за прогули були його виступи за рідний виш на спортивних змаганнях, адже Гарик тренувався паралельно у двох секціях — з карате й бодибілдингу, що тільки-но ввійшов у моду. Коли він з оголеним торсом уранці зависав у дворі на турніку, дівчата на всіх поверхах прилипали носами до вікон. А коли йшов поруч із Інесою через двір, ладні були проштрикнути сусідку ненависними поглядами. Він умів тримати волю в кулаці, ніколи не заводився й не гарячкував, але міг добряче відгамселити того, хто йому перейшов дорогу, легко спілкувався з друзями, класно танцював, на ходу приймав рішення, іноді досить жорсткі, пригощав Інесу шампанським, щедро обсипав компліментами, купував оберемки квітів до свят. З Гариком було весело та надійно. З ним Інеса почувалася юною розбійницею, прекрасною й примхливою, тільки зовні схожою на свою сестру-близнючку Інесу-королівну.

До Інесиного випускного Гарик і Сашко не знали про існування один одного. Перша їхня сутичка відбулася саме тоді, у кафе, на випускному вечорі. Сусіда й запрошувати не треба було — хіба він міг проігнорувати таку важливу для Інеси подію? Прийшов із букетом червоних троянд і французькими парфумами. І звісно ж, не пропустив жодного танцю. Сашко був ошелешений, коли побачив, як той нахабно обіймає Інесу, як щось шепоче їй на вухо, як вона сміється. Гарик не залишив йому жодного шансу, не поступився навіть одним танцем. А Сашко ж саме сьогодні, коли вони нарешті офіційно стали дорослими (так він вважав), збирався сказати їй усе: як давно, ще з першого класу, кохає, як мріє бути поряд із нею, як завжди-завжди її оберігатиме.

Цей випускний вечір став для Сашка Бондаренка вечором утрачених ілюзій і розбитого серця. Він уперше в житті напився, ненароком облив однокласниць шампанським, зачепив ліктем і розбив кілька келихів, несподівано комусь нагрубив, навіть спробував натовкти пику Гарикові, але той спокійнісінько скрутив йому руки за спиною й мовчки випхав недоладного суперника за двері. У Сашка при цьому було таке обличчя, що в Інеси аж серце зайшлося та сльози виступили. Відштовхнула Гарика й кинулася слідом за однокласником, хотіла втішити його. Але Гарик боляче схопив її за руку: «Облиш! Хай провітриться мамин синочок. Він же досі, мабуть, нічого, крім молока й лимонаду, не пив». І вони знову закружляли в танці.

Нещасний і принижений Сашко не повернувся до кафе, проблукав цілу ніч містом і сам один зустрів світанок на лавці в парку, неподалік від річки. Коли прокинувся, згадав, що йшов до Стиру з твердим наміром утопитися. Не знав — радіти чи сумувати з приводу того, що все-таки залишився живим.

Удруге Сашко й Гарик зіткнулися сім років по тому.

Після багатьох невдалих спроб міліція таки накрила ковзкого, як світязький вугор, відчайдушного та невловимого злочинця на прізвисько Холодильник. Ним і виявився Гарик Холодницький, який паралельно зробив дві кар’єри — обласного чемпіона зі східних єдиноборств і авторитетного рекетира. Справу передали молодому, але дуже перспективному слідчому Олександрові Бондаренку, який два роки тому повернувся до рідного міста.

Інеса пішла просити за Гарика. Вона знала, до кого йде. Уявляла, як зніяковіє Сашко, як обійматиме її очима, а може, і не тільки очима — відважиться нарешті дати волю рукам. Та коли переступила поріг кабінету, сторопіла: замість несміливого й незграбного закоханого старшокласника побачила широкоплечого, чимось вельми заклопотаного молодого чоловіка з проникливим гострим поглядом.

— Перепрошую. — Показав їй рукою на стілець біля столу. І кинув комусь у слухавку різкувато й офіційно: — Лейтенант Бондаренко слухає вас.

Він не зразу впізнав її. Чи прикинувся, що не впізнав?

Достеменно ніхто не може сказати, що вплинуло більше — Інесині благання зглянутися на неї, на дитину, яку вона вже носить під серцем, і допомогти в ім’я колишнього кохання чи Холодильникові бакси, підсунуті комусь значно вищому, ніж молодий слідчий. Але Гарик вийшов зі стін СІЗО. Вийшов і зразу ж зав’язав із минулим. Відкрив власний фітнес-центр, приватизував доходяжний, давно не ремонтований гастроном і за рік перетворив його на супермаркет. Опісля купив невеликий молокозавод, цією продукцією заповнив свій магазин, збудував приватну пекарню й кілька м’ясних цехів… У його стрімкому перетворенні з кримінального авторитета Холодильника в успішного бізнесмена Холодницького провідну роль відігравала Інеса. Дипломований економіст із гострим раціональним розумом, практична й чіпка, вона вдавалася в усі виробничі та торговельні процеси й примножувала Гарикові мільйони, здобуті в його