Читати книгу - "Керуй гормонами щастя"

реакція немовляти на кортизол – плач. Це одна із закріплених у людини моделей поведінки; згодом вона засвоює й інші шляхи реакції на кортизол. Щоразу, коли вдається позбутися почуття загрози, людина засвоює новий досвід. Вона вчиться йому несвідомо – це є результатом безлічі циклів зниження рівня кортизолу.

Ми звикли вважати неважливими нейронні зв’язки, що були сформовані в ранньому дитинстві, оскільки мало що про це пам’ятаємо. Проте саме ці ранні зв’язки складають підґрунтя нашої системи управління собою. Що більше розвинений мозок, то більшою мірою він спирається на нейронні зв’язки, які сформувалися в процесі навчання, ніж на вроджені. Що більшим є головний мозок, то довше триває період дитинства, оскільки формування нейронних зв’язків – справа нешвидка. Людина програмує себе власноруч завдяки взаємодії з навколишнім світом, а не народжується запрограмованою на базі досвіду пращурів. Це дозволяє кожному новонародженому підготуватися до поточної реальності, а не покладатися на те, що працювало в минулому. Потрібні були сотні мільйонів років, щоб у людини розвинулася така можливість, а тому нерозумно вважати, що вона так просто відмовиться від досвіду першого навчання.

Фактично великому мозку важче вижити, бо нейрони потребують на значну кількість глюкози, кисню та тепла. Великий мозок здатний забезпечити виживання, тільки якщо буде розумно використовувати всі свої додаткові нейрони. Саме так відбувається, коли нейронні зв’язки формуються на основі раннього досвіду, а не в материнській утробі. Визнання важливості ранніх нейронних зв’язків стає першим кроком на шляху до управління ними.

Мієлін та зміни

Сучасна ідея про те, що людина будь-якої миті здатна змінити свій мозок, – занадто серйозне спрощення. Більш реалістично звучить твердження, що людина може адаптувати свої ранні нейронні зв’язки, а не замінити їх. Пік процесу мієлінізації нервових волокон припадає на вік двох років. Мозок маленької дитини у цей період настільки легко розвивається у відповідь на будь-який стимул, що поглинає абсолютно будь-яку інформацію без критичного оцінювання. Після двох років мозок уже починає покладатися на ті зв’язки, що в ньому сформовані, а не змінюватися у відповідь на кожен новий імпульс. Зрозуміло, дитина продовжує вчитися і пізнавати нове. При цьому, замість надавати однакового значення кожній деталі, вона починає звертати увагу на зміни в тому, що вже бачила раніше. Так малюк починає запам’ятовувати обличчя і поступово розуміти зміст слів.

Процес мієлінізації активно триває аж до семи років, тому до цього віку нейронні зв’язки швидко формуються під дією нових імпульсів. Це можна перевірити за допомогою простого тесту: спробуйте сказати неправду шестирічній і восьмирічній дитині. Перша сприйме все сказане за чисту монету. Друга ж співвіднесе те, що ви сказали, з наявними знаннями – вона вже не змінює свій погляд на світ під впливом кожної нової інформації. Уповільнення процесу мієлінізації нервових волокон стимулює дитину використовувати раніше сформовані нейронні зв’язки, а не постійно вибудовувати нові. Це можна образно порівняти з додаванням нових листочків або навіть нових гілок на нейронних деревах, але стовбур при цьому залишається тим самим. Це дозволяє дитині задовольняти свої життєві потреби тими способами, які працювали раніше, а не винаходити щоразу нові.

Чого навчилася дитина до семирічного віку, що саме допомагає їй забезпечити виживання? Вона ще не готова до роботи, де їй запропонують значний компенсаційний пакет. Вона ще не знає, як створити профіль на сайті знайомств, який приверне ідеального партнера для відтворення власних генів. Але дитина вже навчилася керувати власним відчуттям небезпеки. Без усвідомленого наміру вона формує нейронні зв’язки щоразу, коли відчуває загрозу і коли звільняється від неї. Дитина усвідомлює: коли вона привертає до себе увагу, почуття загрози зникає, тому вчиться новим способам це робити. Вона дізнається, які звуки передують звільненню від загрози, і вчиться розпізнавати ці звуки. Гормони щастя і гормон стресу формують стійкі зв’язки між усіма нейронами, активними на момент синтезу цих речовин. Ці нейронні шляхи допомагають реагентам «вмикатися» знову за аналогічних обставин.

Будь-який нейронний шлях, що постійно стимулюється, піддається мієлінізації. Можна бачити, як легко дитині дається вивчення іноземної мови або як вона порається з якимось видом спорту. А доросла людина з легкістю користується тими навичками, які були здобуті в дитинстві. В аналогічний спосіб деякі нейрохімічні реакції відбуваються всередині людини майже автоматично, тому що в неї відбулася мієлінізація цих нейронних шляхів у дитинстві.

Інші нейрохімічні реакції можуть даватися дорослій людині важко, але, приклавши достатньо зусиль, вона все одно здатна вивчити іноземну мову або оволодіти новим видом спорту. Те, що викликало у вас внутрішню тривогу в юності, буде викликати це почуття і в подальшому. Те, що звільняло вас від внутрішньої тривоги в юності, вірогідно, буде діяти в подібний спосіб і в зрілому віці.

До восьми років у дитини вже складається картина світу – ще неповна і далека від ідеальної, але вона керується нею, коли отримує бажане або уникає болю. Для дитини добре те, що вона сприймає як хороше, і погано те, що вона сприймає як нехороше. У сучасному суспільстві це не є найуспішнішою стратегією виживання, тому дуже корисно те, що ця картина світу продовжує доповнюватися і розширюватися. Врешті-решт дитина починає усвідомлювати, що іноді благими намірами вимощена дорога до пекла або що в негативних почуттів можуть бути сприятливі наслідки. Проте наші базові нейронні зв’язки засновані на простих реакціях ссавця.

Звичайно, дитина не може осягати все методом спроб та помилок. В іншому разі вона ризикує, наприклад, потрапити під автомобіль або їй заборонять грати на загальному дитячому майданчику через її поведінку. Щоб цього уникнути, систему винагород і покарань для дітей формують дорослі. Ніжні обійми, похвала, комплімент викликають у дитини приємні відчуття, коли вона робить те, що буде для неї корисним у майбутньому. Неприємні відчуття, які виникають у дитини, допомагають їй зрозуміти, що буде для неї поганим у довгостроковій перспективі. У першу чергу вона дізнається, що неприємні відчуття посилюватимуться, якщо не спробувати їх позбутися.

Діти вибудовують свою систему дій, ґрунтуючись на задоволенні й болі, а не завдяки усвідомленому наміру, тому дорослі організовують задоволення і біль так, щоб створити необхідні нейронні зв’язки. Згодом дитина вчиться розпізнавати своє внутрішнє відчуття тривоги і діяти так, щоб позбутися його.

Дещо про мозок людини…

Діти вибудовують свою систему