Читати книгу - "Мисливці на мамонтів"

Мисливці були вже близько і з криком замикали кільце облави.

Олені побігли між двома загорожами. Шлях звужувався. Оленята й матки збивалися тісною купою. Самці, як шалені, натискали ззаду. Грізні вигуки чоловіків, вереск жінок та дітей дуже наполохали оленів. Охоплені жахом, стрибали вони один на одного, душили маток і оленят. Передні ряди вже ринулися крізь вузький прохід на плетену терасу.

Тераса похитнулась і з тріском завалилася. Але стадо вже не могло зупинитись. Задні продовжували натискати. Матки й оленята купами падали з кручі. На самому краю олені спиналися дибки й намагалися повернути назад, але ті, що натискали ззаду, збивали їх униз і самі падали слідом за ними. Під кручею лежали вапнякові брили. Олені падали на них, розбивалися на смерть або калічили собі ноги. Самці, зупинені тиснявою, враз повернули назад і у відчаї подалися у зворотному напрямку. Мисливські списи не затримали їх. Вони збивали людей з ніг, перестрибували через них і бігли далі. Уцілілі матки й оленята кинулися за ними. За якусь мить загін спорожнів. Вирвавшись із нього, рогачі мчали через кущі й купини. Поранені і збиті з ніг люди стогнучи підводилися з землі.

Старий Фао стогнав, плювався і розтирав долонями синці та садна від оленячих копит. Тупу-Тупу стрибав на одній нозі й погрожував списом стаду, що втікало. Великий олень ударив його по хворому коліні, і тепер він майже не міг ступити на праву ногу.

Більша частина стада вирвалася із загону. Та й без цього здобич була надто велика. Кілька задушених і скалічених оленят залишилося нагорі, у вузькій частині загону. Каллі та Вовча Ніздря добивали їх. Добивали оленя палицею з мамонтової кістки й примовляли ласкаві слова:

— Голубе! Та хто ж це тебе так ударив? Це не наші! Це чужі! Це люди із селища Їжаків!

Так поводилися з будь-яким сильним звіром. Люди гадали, що в кожного звіра, як і в людини, є своя тінь. Тінь ходить з ним поряд. В негоду і вночі тінь іде сама і блукає як невидимка. Вона може з'явитися вві сні. Після смерті тінь залишається і живе недалеко від мертвого тіла. Якщо людину вбито рукою ворога, то тінь убитого переслідує вбивцю і може жорстоко помститися, так само поводиться тінь ведмедя, кабана, оленя, хумми і всякого великого звіра. Той, хто вбив, насамперед намагався «заговорити» тінь своєї жертви. Найкраще її обдурити: запевнити, що вбивця хтось інший, прийшлий з далекої країни, мисливець з ворожого племені.

На щастя, тінь обдурити легко. Бачить вона погано, а може, й зовсім сліпа. Адже очей у неї немає.

Все селище поспішало спуститися вниз, до місця кривавого бойовища. Перші прибігли підлітки. Слідом за ними з'явилися мисливці. Потім — дівчата. Молоді жінки прийшли з малими дітьми й немовлятами, захованими за пазухами хутряних сорочок. Пізніше причвалали діди й баби. Але нікому й на думку не спадало почати бенкет, поки не прийде Мати матерів.

Каху оглянула поле бою й почала пильно вдивлятися в зарості верболозу та вільшняка над самою водою.

Тіні вбитих оленів ховаються, звичайно, в цих густих хащах.

Каху почала шептати. Вона підняла суху травинку і підкинула її в повітря. Вітер підхопив її та й поніс просто на північ. Каху стала обличчям проти вітру і знову зашептала заклинання. Треба було замовити недобрі погляди й відігнати лихі слова. Адже їх приносить вітер.

Нарешті Каху махнула рукою —знак, що можна приступати до їжі.

Мисливці повідтягали більших оленів на рівне місце. Оленів віддали багатодітним матерям. До них приєдналися мисливці — їхні чоловіки, нежонаті ловці, діти, підлітки та жінки, що були бездітні або мали по одному немовляті. Діди й баби сідали туди, де було менше їдців.

Чоловіки перевернули оленячі туші догори ногами й заходилися розпорювати шкуру звірів гострими осколками кременю. Вони робили це так швидко й спритно, немов справдешні різники. Здираючи шкуру, мисливці продовжували бурмотіти свої заклинання.

Тупу-Тупу разом з величезним Каллі вибрали гарного оленя.

Мисливці оббілували тушу й витягли нутрощі — все, окрім серця.

Гострим кременем Каллі перерізав шийну артерію. Яскраво-червона цівка бризнула з товстої жили і почала заливати випатрану порожнину тіла.

Першою мала напитися крові Мати матерів. Тупу-Тупу дістав з за пазухи товстий кривий ріг зубра і простягнув його Каху.

Каху зачерпнула ним із черева оленя і з насолодою випила до дна.

Потім вона повернула ріг Тупу-Тупу й перейшла до другого оленя. Адже там теж перші ковтки належали їй. Пили по черзі всі.

В цей час Уамма, дружина Тупу-Тупу, помітила трьох мисливців із селища Червоних Лисиць.

Вони нерішуче стояли осторонь і голодними очима дивилися на бенкет сусідів. Це були Ао, Улла і Вовча Ніздря. Чужі мисливці ще не встигли пристати ні до якого гурту тих, що бенкетували. Уамма поманила їх рукою. Каллі зачерпнув рогом рештки крові й почастував спочатку одного, а потім і інших. Ао встиг швидко оглянути всю групу.

Крім дорослих, тут було кілька дітей, високий Уа та його старша сестра Канда.

Ще минулої весни Канда перейшла жити в окрему землянку, де жили інші дівчата.

Канда була дуже гарна.

Ао не міг одвести від неї очей, поки вона не одвернулася, затуливши обличчя руками.

— Пий! — крикнув йому Каллі.

Він підніс Ао повний ріг, показуючи в усмішці свої міцні зуби:

— З нами ганяв — з нами пий! Будеш дужий, як олень.

Ао засміявся. Коли він випив, йому знову забагнулося глянути на красуню Канду. Та її вже не було. Закутавши голову хутряною накидкою, вона квапливо поверталася до селища. Хтось засміявся, і Канда пустилася бігти.

Всі інші зі сміхом продовжували бенкетувати.

Тепер переможці почали їсти м'ясо. Каллі і