Читати книгу - "Джмеленя та Канікульне озеро"

— Кохана, не треба!

Русалка обернулася до нього зі щирим здивуванням у зелених очах.

— Ти сказав мені кохана?

— Вибачте, я переплутав! Я одружений! Я нічого такого не мав на увазі! — мовив тато, побачивши, що в сукню його дружини вбралася стороння красуня.

Засапавшись, на дах вибігла секретарка.

— Кажуть, що тут чотириста вісім сходинок, а як на мене, то всі п’ятсот! — пробурмотіла вона.

За нею вистрибнули Дзвінка і Дмитрик. Усі разом кинулися до парапету, але мера там не було.

— Ой, лишенько! — заголосила Ангеліна. — Вона кинула його!

— Я сам впав! — долинуло звідкілясь знизу. — Витягніть мене, бо я не можу підтягнутись: у мене живіт від сміху болить.

Мер стояв підборами на карнизі вежі, тримаючись пальцями за шов на бляшаній обшивці. Спільними зусиллями його витягнули назад. Ольма простягнула Дзвінці аркуш і мовила:

— Я зробила своє. Озеро врятовано. До побачення! Може, колись запливу до вас! — І пішла сходами вниз.

Мер ураз ожив і, ледве звівшись на ноги, ступив услід за нею.

— Красуне, почекай. Де я зможу ще раз побачити тебе?

Красуня-русалка щось відповіла, але на маленькій вежі, що здіймалася на даху ратуші, саме вдарив дзвін. Міський годинник відбивав шосту. Ольмині слова потонули в лункому металевому переливі. Вона, схопившись за голову, стрімголов побігла вниз, щоб не чути передзвону.

Усі на даху розвернулися та глянули на рідне місто. З висоти пташиного польоту воно виглядало неперевершено красивим і просто казковим. Маленькі будиночки з кольоровими дахами, сотні й тисячі вікон і балкончиків, мальовничі церкви та стрункі костели, безліч барвистих парасольок на блискучій мокрій бруківці — і все це швидко ховає за своєю завісою злива. Знову прийшла звична львівська погода.

Дзвінка сховала аркушик у кишеню й полегшено зітхнула. Добре, що все так майже щасливо закінчилося, правда, мокро!

Скасування забудови Канікульного озера завірили в приймальні мера. Пані Ангеліна, все ще гигикаючи, поставила на підпис мера жирну печатку й віддала копію Дзвінчиному батькові. Потім секретарка ще довго дивилася в старовинне високе дзеркало, підтягуючи вгору й без того коротку спідницю.

— І чому не я? Чого мені бракує? Невже він ніколи не дивиться на мене, як на жінку?

Русалка каналізаційними переходами швидко перебралася до Тиціана, щоб розповісти йому про свій успіх. Майже ніхто не помітив красуні, яка під дощем швидко прошмигнула в діру бетонного паркана та стрибнула в озеро просто в сукні.

Ольма з Тиціаном сиділи ув підводній вітальні й потягували повітряний коктейль з перевернутих догори дном горнят. Тиціан випускав у горнята квіткове повітря з повітряних кульок. Упродовж весни й літа він збирав у кульки квіткові та трав’яні пахощі, щоб потім отак можна було ними насолодитися, достоту як люди насолоджуються чаєм і кавою.

Ольма саме розповідала водяникові про свої пригоди в мерії, як до них долинув гуркіт двигунів. Вода затремтіла, риба сховалася у водоростях, а підводні равлики втягнулись у свої мушлі. Тиціан і Ольма вистромили голови з води. На березі вишикувалися в ряд десять вантажівок з будівельним сміттям, серед якого стирчали і старі холодильники, і телевізори. Двигуни позатихали, і водії повиходили зі своїх кабін. До них поспішила сестра Захланська.

— Сипте! Возіть цілу ніч! До ранку озеро має зникнути! Зранку приїдуть бульдозери та розрівняють сміття.

— Темно! Машина може у воду з’їхати! А тут же глибоко. Ми не можемо ризикувати. Доведеться чекати ранку.

— Ранку? Світіть фарами один одному! Тут два-три рейси на всіх — й озера не буде!

У жінки задзвонив мобільний телефон, вона витягнула його із сумочки й відійшла ближче до води:

— Алло! Це пані Ангеліна? Та що ви кажете? Триндикало скасував продаж ділянки, бо тут водойма? Та це ж болото, суцільна антисанітарія! Я санепідемстанцію викличу. Тоді спаліть те скасування! Копію забрали? Ну нічого, тоді ми подамо в суд! А поки він триватиме, ми засиплемо це кляте озеро й збудуємо тут багатоповерхівки! А чого ви смієтесь? День у вас веселий? Нічого не розумію!

Сховавши телефон, жінка повернулася до водіїв.

— Наказую висипати сміття! Інакше всіх звільню з роботи!

Водії мовчали, та раптом крайній з них захихотів, аж закашлявся, і побіг геть.

— Рятуйте! Утоплениця, холодна як лід! Ги-ги-ги! Рятуйте!

— Він що, з глузду з’їхав? — Захланська вперла руки в боки та крикнула йому вслід: — Тебе звільнено! Можеш не повертатись.

Тут другий водій застрибав, застромлюючи руки собі під сорочку й вигинаючись.

— Кусає! Мені щось заповзло під сорочку! Ой-ой-ой, холодне! Слизьке! А-а-а-а, рятуйте!

Решта водіїв теж хапалися за одяг і витрушували невидимих нападників.

У воді, у верболозі, Тиціан і Ольма клали на різочки озерних п’явок, вигинали різочки й відпускали їх. П’явки летіли далеко, вціляючи у водіїв вантажівок, й одразу ж заповзали під одяг.

Почувши рух, Захланська обернулася в бік верболозу, і саме цієї миті на її ніс упала велика, липка, холодна й мокра п’явка. Друга втрапила у виріз блузки й відразу ж поповзла донизу. Тут і будівельна магнатка застрибала, наче африканка біля вогню.

— Ну гаразд, завтра засиплете озеро! — нарешті погодилася вона й кумедно задріботіла на своїх високих підборах слідом за водіями.

У верболозах два голоси полегшено зітхнули.

Зранку Дзвінка і Дмитрик побігли