Читати книгу - "Польові дослідження з українського сексу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
"Слухай, — казала наостанцi, несмiливо простягаючи до нього голос, як ото з гнiтючої нiчної мовчанки — руку пiд ковдрою, коли лежав поруч, зачаєний без сну: — а може, ти мене просто — й не любив?". Бо тодi справдi було б простiше: легше. Але вiн повертав до неї надтрiснуте гiрким усмiхом обличчя — Господи, яку болiсну, невтоленну спрагу зроджував колись у нiй цей профiль: мовби, добу не пивши, дивилася на помiщений за товстим склом, запiтнiлий од зимна гранчак з водою, i от, iно скло й зосталося, — дивився очима хворої тварини: "Вже знов починаєш нагружати?"
Прости. Любив, я знаю, — любив, як умiв: в собi, а не з себе, i менi перепадали, таки ж як мишцi — окрушинами пiд стiл, — тiльки промiнний од захвату погляд, що часом проривався коротким, скупим пригортанням, ледь не сором’язливим, грубувато-хлоп’яцьким тицянням кудись у шию: "Кльова ти чувiха!", та ще спалахи непiдробного щастя на мiй вид, навiть коли впадала з вулицi, заскочивши його при полотнi, а це було — що бурнути вiдро води на сонного: сахався вiд полотна дико, як схарапуджений жеребець, гакнувши нажахано, з мiсця скрутнувшись пригинцем в оборонну стiйку: зараз зацiдить! — i вже наступної митi -впiз-нав! — оскирене лице одмiнялось, спалахувало, роблячись таким, як тодi, вночi, — i як тодi, коли знiмав з вiтрової шиби ще цiлого автомобiля мої прилiпленi записки, бо я частила ними, мов у лихоманцi, в ритмi зубовного дробу, розкидала їх повсюди, хапливо заслiджувала ними його простiр, жовтенькi метеликовi аркушики, довге летюче письмо, як розповита за вiтром коса: тримай мене, о тримай мiцнiше, не вiдпускай мене в небо! — i тримав, i носив по кишенях куртки пук схожих на осiннє листя записок, декотрi, головнiшi, вклеював у мої книжки (перший автограф був — при перших вiдвiдинах майстернi: пiдписалася, вже передчуваючи неминучий зудар двох зустрiчних лавин: "щиро скорена", — i майже зразу потому прийшли й першi "вiд нього" вiршi, бо вiршi — вони, повторюю ще раз, в разi хто не встиг собi занотувати, — завжди вiд когось, хай би той хтось про те нi сном, нi духом:
"Бiльше, нiж брат, бо вiтчизна i дiм.
(Руки голоднi, i губи голоднi).
Жоден з нас двох не помер молодим
Тiльки на те, щоб зустрiтись сьогоднi":
"Знаєш, — патякала, ох як же легкомисно, раз уночi, — а не треба нам одружуватись!" — "Чого?" — закляк, як струмом ударений, посеред кухнi з недонесеною до плити туркою в руках: золотко моє, хлопчик настрашений! — "А — давай лiпше побратаємось", — веселилася цiлим серцем з його переполоху, i вiн шумно перевiв дух: жарт, ну розумiється, жарт! — а побраталися ми, мiж iншим, давно, задовго до того, як стрiлися, бо це до тебе, серце, авжеж до тебе гналися з мене, задихаючись, крiзь роки надсадно зжужманої молодо-стi непорозумiло-темнi рядки — нiколи не давала в друк! — у яких нема-нема та й вигулькував назверх якийсь, пiдводним нуртом винесений "брат-чорно-книжник", котрого зроду ж не мала: мала — друзiв, коханцiв-закоханцiв, чудесно-пружно пiдкидний, хоч у багатьох мiсцях i дзюравий, батут поспiльного захоплення: кльова чувiха, еге ж! — мала мужа, який навчив приймати й шанувати — вклоняюсь доземно, без дурникiв! — любов правдиву, ту, що роститься роками й робиться рiвновелика життю, — а за всiм тим глухо клекотало в кровi, грiзно обiцяючи збутись:
"Брате мiй, чорнокнижник,
Де ти тепер єси?
Судитимуть нас без знижок
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Польові дослідження з українського сексу», після закриття браузера.