read-books.club » Сучасна проза » Лісова пісня 📚 - Українською

Читати книгу - "Лісова пісня"

215
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Лісова пісня" автора Леся Українка. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 18
Перейти на сторінку:
хати виходять мати, Килина I Лукаш.

М а т и

(до Килини)

Чого ви спiшитесь? Та ще посидьте!

К и л и н а

Ей, нi вже, дядинусю, я пiду.

Дивiть, уже нерано, - я боюся.

М а т и

Лукашу, ти провiв би.

Л у к а ш

Чом же, можу.

К и л и н а

(поглядає на нього)

Та, май, робота є…

М а т и

Яка робота увечерi? Iди, синашу, йди та надведи Килинку до дороги.

Самiй увечерi в сiй пущi сумно.

Та ще така хороша молодичка, - коли б хто не напав!

К и л и н а

Ой дядинусю, се ж ви мене тепер зовсiм злякали!

Лукашу, йдiм, поки не звечорiло, а то й удвох боятимемось!

Л у к а ш

Я б то? боявся в лiсi? Ого-го! помалу!

М а т и

Та вiн у мене хлопець молодець, ви вже, Килинко, честi не уймайте!

К и л и н а

Нi, то я жартома…

(Завважає Лева).

Ов! дядьку Леве! то ви-те вдома?

Л е в

(удає, мов не дочув)

Га? iдiть здоровi!

(Йде собi в лiс).

К и л и н а

Ну, будьте вже здоровенькi, тiтусю!

(Хоче поцiлувати стару в руку, тая не дає, обтирає собi рота фартухом i тричi "з церемонiєю" цiлується з Килиною).

К и л и н а

(вже на ходi)

Живi бувайте, нас не забувайте!

М а т и

Веселi будьте та до нас прибудьте!

(Йде в хату i засовує дверi за собою).

Мавка пiдводиться i тихою, наче втомленою, походою iде до озера, сiдає на похилену вербу, склоняє голову на руки i тихо плаче. Починає накрапати дрiбний дощик, густою сiткою заволiкає галяву, хату й гай.

Р у с а л к а

(пiдпливає до берега i заглядає до Мавки, здивована i цiкава)

Ти плачеш. Мавко?

М а в к а

Ти хiба нiколи не плакала, Русалонько?

Р у с а л к а

0, я!

Як я заплачу на малу хвилинку, то мусить хтось смiятися до смертi!

М а в к а

Русалко! ти нiколи не кохала…

Р у с а л к а

Я не кохала? НI, то ти забула, яке повинно буть кохання справжнє!

Кохання - як вода, - плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить.

Де пал - воно кипить, а стрiне холод - стає мов камiнь. От м о є кохання!

А те твоє - солом'яного духу дитина квола. Хилиться од вiтру, пiд ноги стелеться. Зострiне iскру - згорить не борючись, а потiм з нього лишиться чорний згар та сивий попiл.

Коли ж його зневажать, як покидьку, воно лежить i кисне, як солома, в водi холоднiй марної досади, пiд пiзнiми дощами каяття.

М а в к а

(пiдводить голову)

Ти кажеш - каяття? Спитай березу, чи кається вона за тiї ночi, коли весняний вiтер розплiтав

їй довгу косу?

Р у с а л к а

А чого ж сумує?

М а в к а

Що милого не може обiйняти, навiки пригорнути довгим вiттям.

Р у с а л к а

Чому?

М а в к а

Бо милий той - весняний вiтер.

Р у с а л к а

Нащо ж було кохати їй такого?

М а в к а

Бо вiн був нiжний, той весняний легiт, спiваючи, їй розвивав листочки, милуючи, розмаяв їй вiночка i, пестячи, кропив росою косу…

Так, так… вiн справжнiй був весняний вiтер, та iншого вона б не покохала.

Р у с а л к а

Ну, то нехай тепер жалобу спустить аж до землi, бо вiтра обiйняти повiк не зможе - вiн уже пролинув.

(Тихо, без плеску, вiдпливає вiд берега i зникає в озерi).

Мавка знов похилилась, довгi чорнi коси упали до землi. Починається вiтер i жене сивi хмари, а вкупi з ними чорнi ключi пташинi, що вiдлiтають у вирiй. Потiм вiд сильнiшого пориву вiтру хмари дощовi розходяться i видко лiс - уже в яскравому осiнньому уборi на тлi густо-синього передзахiдного неба.

М а в к а

(тихо, з глибокою журбою)

Так… вiн уже пролинув…

Лiсовик виходить з гущавини. Вiн у довгiй киреї барви старого золота з темно-червоною габою внизу, навколо шапки обвита гiлка достиглого хмелю.

Л i с о в и к

Доню, доню, як тяжко ти караєшся за зраду!..

М а в к а

(пiдводить голову)

Кого я зрадила?

Л i с о в и к

Саму себе.

Покинула високе верховiття i низько на дрiбнi стежки спустилась.

До кого ти подiбна? До служебки, зарiбницi, що працею гiркою окрайчик щастя хтiла заробити i не змогла, та ще останнiй сором

їй не дає жебрачкою зробитись.

Згадай, якою ти була в ту нiч, коли твоє кохання розцвiлося: була ти наче лiсова царiвна у зорянiм вiнку на темних косах, - тодi жадiбно руки простягало до тебе щастя i несло дари!

М а в к а

Так що ж менi робить, коли всi зорi погасли i в вiнку, i в серцi в мене?

Л i с о в и к

Не всi вiнки погинули для тебе.

Оглянься, подивись, яке тут свято!

Вдяг ясень-князь кирею золоту, а дика рожа буйнiї корали.

Невинна бiль змiнилась в гордий пурпур на тiй калинi, що тебе квiтчала, де соловей спiвав пiснi весiльнi.

Стара верба, смутна береза навiть у златоглави й кармазини вбрались на свято осенi. А тiльки ти жебрацькi шмати скинути не хочеш, бо ти забула, що нiяка туга краси перемагати не повинна.

М а в к а

(поривчасто встає)

То дай менi святковi шати, дiду!

Я буду знов як лiсова царiвна, i щастя упаде менi до нiг, благаючи моєї ласки!

Л i с о в и к

Доню, давно готовi шати для царiвни, але вона десь бавилась, химерна, убравшися для жарту за жебрачку.

Розкриває свою кирею i дiстає досi заховану пiд нею пишну, злотом гаптовану багряницю i срiбний серпанок; надiває багряницю поверху убрання на Мавку; Мавка йде до калини, швидко ламає на нiй червонi китицi ягiд, звиває собi вiночок, розпускає собi коси, квiтчається вiнком i склоняється перед Лiсовиком, - вiн накидає їй срiбний серпанок на голову.

Л i с о в и к

Тепер я вже за тебе не боюся.

(Поважно кивнувши їй головою,

1 ... 11 12 13 ... 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лісова пісня», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лісова пісня"