Читати книгу - "За сестрою"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Про це говорив вiн до Петра.
- Так не можна, братчику, - говорив Петро. - Пан сотник знає, що йому робити, i так буде, як вiн хоче. Потерпiмо до завтра. Онисько казав, що татарський кiш невеликий. Вони навантаженими возами недалеко заїдуть до завтра. Здогонимо…
Павлусь заспокоївся. Вiн прилiг бiля Петра при ватрi i крiпко заснув.
В козацькому обозi стали вогнi пригасати. Усе притихло, хiба вартовi перекликалися.
Козаки посхапувалися, як тiльки на свiт стало заноситися.
Вони помолились i взялися хоронити побитих товаришiв. Яма вже вiдучора була готова.
Позносили козацькi трупи i повкладали рядком.
Кожен прощався з товаришем. Один козак прочитав над трупами молитву i тепер почали складати їх на дно ями так обережно, як мати вкладає скупану дитину в колиску. Голови покривали червоною китайкою. Бiля кожного поклали його зброю, перехрестили i почали мовчки засипати землю. Кожний козак вкинув бодай грудку землi.
Тепер стали засипати землею, обкопуючи її довкруги, поки не висипали чималої могили.
Татар нiхто не хоронив, їх трупи залишили вовкам i гайворонам на жир.
З цеї битви добули козаки чимало користи. У татар знайшли багато червiнцiв, талярiв, пiймали бiльш сотнi добрих коней i забрали татарську зброю.
А Непорадний водився iз своїм татарином, що ледве лазив. Мотуз в'їдався йому в тiло.
Побачив це Недоля.
- Семене, та пусти його до чортової мами. Не маєш кращого дiла, як його пильнувати. На базарi його не продаси, бо ми людьми не торгуємо.
Непорадний розв'язав йому руки:
- Йди собi, куди хочеш!
Татарин кинувся тепер на останки їди i повилизував усi казанки. Вiн був знову веселий, як дитина.
- Я лишився б з вами, - каже татарин до Недолi.
- Про мене, лишайся! А чи приймеш християнську вiру i вiдречешся свого Магомеда?
- Хоч би й зараз! - каже татарин: - Бог один…
- Дайте йому, хлопцi, зброю i коня татарського.
Татарин радiв дуже. Вiн не надiявся такого кiнця i почувався дуже щасливо. Скочив мiж татарськi конi i вiдшукав зараз свого. Обняв його за, шию i став пестити. Кiнь пiзнав зараз свого пана.
- А гов, свату, не руш! - кликав Непорадний: - Це моя добича, не дам!
Татарин i не гадав пускати коня. Вiн вискалив зуби i затиснув кулак.
- Згода! - гукнув Недоля:, - За цього вiзьми собi два татарськi.
- В похiд! - командував Недоля: - Просто на татарський кiш!
V
Татарськi бранцi, що були в кошi, змiркували зараз, що воно щось робиться, як лиш почули свиставку, а татарва кинулася до коней та зброї i вийшла з коша. Вони догадувалися, що десь недалеко, мабуть, козаки, i в них блисла надiя, що може їх вiдiб'ють. Вони почули татарський бойовий оклик та зараз i побачили, як татари почали звивати свої шатра, запрягати вози й татарськi арби. Татари пороздiлювали бранцiв пiсля того, що вони були вартi. Дiвчат та малих дiтей окремо, жiнок та козакiв теж окремо. Усiх стерегли пильно i не розв'язували їм рук. Гiршу частину добичi вели на мотузках попри конi.
Бiднi бранцi були страх помученi i мали велику спрагу. Коли татари розклалися кошем, кожен бранець прилiг на травi; де стояв. Мiж тими, що йшли пiшки, був i Степан Судак, Павлусiв тато. Без шапки, босий, в однiй свитинi, iз зв'язаними руками.
Вiн прилiг на травi.
Татари кинули їм, як собакам, якоїсь паляницi, i кожен пiшов до шатра. Степан не знав, що сталося з Ганною та Палажкою; не знав, чи вони живi, чи в неволi. Вiн волiв би, щоб їх убили. На згадку про неволю в нього завмирало серце з болю. Така неволя гiрша смерти. А вiн лежав тут безрадний.
Лежачи так, вiн сiпав з усiєї сили мотуза, та тим бiльше; затягав вузол. Даремна праця. Степан обернувся боком, вiдтак горi спиною i, нiби то жуючи паляницю, почав зубами розмотувати мотуза. На його радiсть вузол попускав щораз бiльше. Степан оглядався на вартового й розмотував зубами вузол. Вкiнцi почув свої руки свобiдними.
Не рухаючися з землi, вiн вийняв обережно з кишенi ножа i найближчому товаришевi розрiзав мотуза. Нiж пiшов по руках, а вартовий татарин i не догадувався нiчого. Поглянувши на бранцiв, що лежали вкупi, не рухаючись, вiн пiшов далi. Бранцi одначе не рухались, дожидаючи слушного часу. Та в тiй хвилинi пригнало в кiш кiлька татар i стали щось балакати. Вiд того в кошi наче запалило. Татари сiдали на вози i почали рушати з мiсця.
Бранцi посхапувалися i гуртом скочили над берiг рiки в комиш. За ними пiгнало багато й таких, що не вспiли розв'язати рук. Татари бачили це, та не було часу їх ловити. Вони втiкали з тим, що їм лишилося.
Тi, що не вспiли втекти, мусили тепер бiгти, мов собаки, попри татарськi конi, а хто нездужав, тому зараз вiдрубували голову, коли нагайкою не могли його пiдiгнати.
За хвилину лишилось тiльки потоптане мiсце, де стояв татарський кiш.
Втiкачi сидiли тихо в комишi, боячись промовити й слово. Вони не знали напевно, що сталося. Може ще поганцi вернуться? Догадувалися, що була стрiча з козаками, та хто побiдив?
Настала темна нiч. Довкруги було тихо. Аж тепер рушилися втiкачi.
- Не багато либонь наших спасiвчан урятувалось, - каже один, зiдхнувши.
- От лiпше не говори, - каже Степан, - бо серце ножем краєш. Моїх усiх чи не в полон забрали…
- А моїх вимордували на очах.
- Боже, Боже! За що ми так терпимо тяжко! - стогнав другий.
- От мовчи, не стогни, а то ще бiду накличеш.
- Всi ми на однiм конi їдемо, усiм дiсталося.
- Та, либонь, дехто заховавсь у тернину…
- Хiба дехто з того боку. Ти бачив ясир? А кiлько трупiв лежало…
- А якби ми так були всi боронилися, таки були, б не дались. У нас було козацтво…
- Говори здоров! Та хто ж сподiвався? Це вночi, усе спало…
- Гей, братiки, здiймiть з мене мотуза!
- У кого нiж, признавайся!
Знайшовся нiж, i стали розрiзувати решту.
- Ах, бодай тебе! Руку менi скалiчив…
- А хiба ж я по ночi виджу!
- Братчики, їсти страх хочеться.
- Ходiть напитися води, та за їду вибачайте. Завтра вернемось у нашу Спасiвку, то може дещо i знайдемо.
Пiшли усi до води. Вода була тепла. Вiдтак знову в комиш. Посiдали в колесо i кожний важко задумався. Не бiльш, як доба, як кожен був щасливий у своїй хатi, серед любої сiм'ї! Те щастя
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За сестрою», після закриття браузера.