Читати книгу - "Переяславська рада - трагедія України і програш Європи"

На початку жовтня 1657 року в костянтинівській сотні читали листа миргородського полковника, в якому йшлося про те, що "мы присегали царскому величеству, что быть нам на своих волях, как у нас в Войске Запорожском за обыкле, и были мы в подданстве у его царского величества на своих волях по смерть Богдана Хмельницкого" (там само. - Т. 4.- С. 33).

Григорій Лесницький тоді відкрито говорив жителям свого полку про те, що "хочет царское величество у нас воли наши подломать и привесть нас по своему изволенью, и хочет с нас подати всякіе имать... и против прежнего договору царьское величество не устоял, и гетман Иван Выговский и мы, старшина, царьскому величеству воль своих не уступим и воевод его царского величества не хотим, и хочем от его царского величества отступить" (там само.- С. 39).

При цьому миргородський полковник погрожував, що "мы, Заднепровские козаки, в таких неволях быть не хотим; а будет вы в царского величества, по ево изволенью, учнете быть на нынешнем на новом договоре в неволях, и мы, сложась с Татары, пойдем на вас войною. И по сю де сторону Днепра черкасы и мещане и вся чернь стали в сумненьи и писали к полковникам своим: как небожщик Богдан Хмельницкой царьскому величеству с Войском Запорожским и со всею чернью присягли, так мы и ныне на том стоим; а ныне сверх тово как ваша, старших, воля, мы с вашей воли не сымаем" (там само.- С. 39).

Тож не дивно, що коли на спеціально скликаній козацькій раді 11 (21) жовтня 1657 року в Корсуні Виговський розтлумачив її учасникам суть пропозицій Москви і заявив при цьому про своє небажання "бути в неволі", то йому повертають гетьманські регалії, обіцяючи одностайну підтримку всього війська в боротьбі за давні права й вольності України.

За словами капітана Андріяна Чернишова, котрий побував як агент у Корсуні: "И как де полковники на раду сьехались, и гетман де Иван Выговской булаву им, полковникам, отдал, а говорил, что он гетманом у них быть не хочет для того: которые де пункты от великого государя к ним присланы и в тех пунктах написано, что прежние их волности отінять, и он де гетман, в неволи быть не хочет. И судья де Самийло Богданов, и полковники, взяв булаву, ему гетману отдали, а говорили,чтоб он был у них гетманом; а о волностях де, как у них повольно было наперед сего, так бы де и нене, и за то де учнут стоять все вместе заодно, чтоб ничево у них не отінять" (там само.-Т. 7.- С. 229).

Згаданий Чернишов додає, що "и иных де непристойних речей на раде было у них много; и приговорили де, что им послати к великому государю бити челом посланців своїх. И гетман де Иван Выговской, за словами всего войска, которые были на раде, булаву взял, и в том де меж себя все укрепились душами, что им за гетмана и за прежние свои волности стоять всем заодно, и прирадя и укрепясь, универсалы всем полковником о том раздал, что по волностях их быть по прежнему" (там само.- С. 229).

Про Корсунську раду київські воєводи повідомляли царя: "И как де полковники съехались на раду, и гетман де Выговский булаву им полковником отдал и говорил, что он гетманом у них быть не хочет для того: которые де пункты от тебя, великого государя, присланы к ним, и в тех де пунктах написано, что прежние их вольности отнять; и он де гетман в неволи быть не хочет. И судья де Самойло Богданов и полковники, взяв булаву, отдали ему, гетману, чтоб он был у них гетманом, а о вольностях де как у них наперед сего было повольно, так бы и ныне, и за то учнут стоять все вместе заодно, чтоб ничего у них не отнять" (там само.- Т. 4.- С. 35).

На другий день Виговський скликав нараду старшин, де, зокрема, стояло питання про ставлення до московського царя. Три полковники, зокрема Зеленський, Богун, заявили: "Быть нам у царского величества нельзя потому: хотя он, государь, к нам и милостив, только начальные ево люди к нам не добры и наговорят государя на том, что привесть нас во всякую неволю и пожитки наши у нас отнять" (там само.- С. 44).

Одностайна підтримка, яку одержав Виговський на Корсунській раді, дала йому можливість укласти міжнародні договори з Туреччиною й Кримом та ратифікувати договір із королем шведським.

Внаслідок категоричної постанови Корсунської ради щодо "пунктів", пише Андрій Яковлів, московський уряд визнав доцільним відмовитися від цього, першого, проекту нового договору, навіть заперечив факт його надсилання Виговському. Та справа із затвердженням нового гетьмана не була ще остаточно полагоджена, і тому Виговський висилає до царя посольство на чолі з осавулом Миневським. Посольству було доручено повідомити царя про обрання гетьманом генерального писаря Івана Виговського. На знак згоди московський самодержець повинен був прислати свого уповноваженого для складення присяги.

11 листопада 1657 року Виговський передав листа до царя, в якому вимагав "по своему милосердному праву подкрепити и утвердити своею царского величества жаловальною грамотою изволил" (там само.- Т. 4.- С. 37).

Але тоді в Москві, одержавши повну інформацію про перебіг Корсунської ради й настрої козацтва, остаточно зрозуміли, що Україну можна задушити тільки її ж руками, посіявши недовір'я й ворожнечу у Війську Запорозькому.

Вимушено визнаючи гетьманство Івана Виговського - царську грамоту про це 17 (27) листопада 1657 року привіз до Чигирина спеціальний посол Дмитро Рагозін, Москва розпочинає готувати ґрунт для усунення Івана Виговського з посади . З цією метою воєводи Олексія Михайловича розпочали серед козацької старшини підбурювальні акції проти легітимно обраного гетьмана. В універсалі від імені Війська Запорозького Виговський пізніше пояснить ситуацію, яка склалася у його відносинах з Москвою, ось таким чином: "Після смерти безсмертної пам'яти Богдана Хмельницького - Верховного Полководця Запоріжського Війська вони вірили, що незабаром загинуть і наша і Біла Русь разом із Запоріжським Військом. Тому також затримано дещо довше наших послів в Московщині і там їх трактовано з дуже великою непривітністю та на наші домагання передано нам холодну відповідь. Незабаром під проводом Григорія Ромодановського прийшло московське військо аж під Переяслав, вислане нібито нам на підмогу, але воно