Читати книгу - "Книга Йова (переклад Огієнка)"

28 ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

29 Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

30 моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

31 І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...

Йов 31

1 Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на дівчину?

2 І зверху яка доля від Бога, чи спадщина від Всемогутнього із висот?

3 Хіба не загибіль для кривдника, і хіба не нещастя злочинцям?

4 Хіба ж Він не бачить дороги мої, і не лічить усі мої кроки?

5 Якщо я ходив у марноті, і на оману спішила нога моя,

6 то нехай на вазі справедливости зважить мене, і невинність мою Бог пізнає!

7 Якщо збочує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх нечисть приліпла,

8 то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай вирвана буде з корінням!

9 Якщо моє серце зваблялось до жінки чужої, і причаювався я при дверях мойого товариша,

10 то хай меле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиляються інші!

11 Бо гидота оце, й це провина підсудна,

12 бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддону, і вирве з корінням увесь урожай мій!...

13 Якщо я понехтував правом свойого раба чи своєї невільниці в їх суперечці зо мною,

14 то що я зроблю, як підійметься Бог? А коли Він приглянеться, що Йому відповім?

15 Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утворив нас в утробі?

16 Чи бажання убогих я стримував, а очі вдовицям засмучував?

17 Чи я сам поїдав свій шматок, і з нього не їв сирота?

18 Таж від днів молодечих моїх виростав він у мене, як в батька, і від утроби матері моєї я провадив його!

19 Якщо бачив я гинучого без одежі, і вбрання не було в сіромахи,

20 чи ж не благословляли мене його стегна, і руном овечок моїх він не грівся?

21 Якщо на сироту я порушував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу,

22 хай рамено моє відпаде від свойого плеча, а рука моя від суглобу свого нехай буде відламана!

23 Бо острах на мене нещастя від Бога, а перед величчям Його я не можу встояти...

24 Чи я золото клав за надію собі, чи до щирого золота я говорив: Ти, безпеко моя?

25 Чи тішився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?

26 Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе,

27 то коли б потаємно повабилось серце моє, і цілунки рукою я їм посилав,

28 це так само провина підсудна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!

29 Чи я тішивсь упадком свойого ненависника, чи порушувавсь я, коли зло спотикало його?

30 Таки ні, не давав я на гріх піднебіння свого, щоб прокляттям жадати душі його.

31 Хіба люди намету мого не казали: Хто покаже такого, хто з м'яса його не наситився?

32 Чужинець на вулиці не ночував, я двері свої відчиняв подорожньому.

33 Чи ховав свої прогріхи я, як людина, щоб у своєму нутрі затаїти провину свою?

34 Бо тоді я боявся б великого натовпу, і сором від родів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не виходив...

35 О, якби мене вислухав хто! Оце підпис моєї руки: Нехай Всемогутній мені відповість, а ось звій, зо скаргою, що його написав мій противник...

36 Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обвинувся б ним, як вінками?

37 Число кроків своїх я представлю йому; мов до князя, наближусь до нього.

38 Якщо проти мене голосить земля моя, й її борозни плачуть із нею,

39 якщо без грошей я їв плоди її, а її власника я стогнати примушував,

40 то замість пшениці хай виросте терен, а замість ячменю кукіль!... Слова Йова скінчилися.

Йов 32

1 І перестали ті троє мужів відповідати Йову, бо він був справедливий в очах своїх.

2 І запалився гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, на Йова запалився гнів його за те, що той уважав душу свою справедливішою за Бога.

3 Також на трьох приятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним.

4 А Елігу вичікував Йова та їх із словами, бо вони були старші віком за нього.

5 І побачив Елігу, що нема належної відповіді в устах тих трьох людей, і запалився його гнів!

6 І відповів бузянин Елігу, син Барах'їлів, та й сказав: Молодий я літами, ви ж старші, тому то я стримувався та боявся знання своє висловити вам.

7 Я подумав: Хай вік промовляє, і хай розуму вчить многоліття!

8 Справді, дух він у людині, та Всемогутнього подих їх мудрими чинить.

9 Многолітні не завжди розумні, і не все розуміються в праві старі.

10 Тому я кажу: Послухай мене, хай знання своє висловлю й я!

11 Тож слів ваших вичікував я, наставляв свої уші до вашої мудрости, поки справу ви дослідите.

12 І я приглядався до вас, й ось немає між вами, хто б Йову довів, хто б відповідь дав на слова його!

13 Щоб ви не сказали: Ми мудрість знайшли: не людина, а Бог переможе його!

14 Не на мене слова він скеровував, і я не відповім йому мовою вашою.

15 Полякались вони, вже не відповідають, не мають вже слів...

16 Я чекав, що не будуть вони говорити, що спинились, не відповідають уже.

17 Відповім також я свою частку, і висловлю й я свою думку.

18 Бо я повний словами, дух мойого нутра докучає мені...

19 Ось утроба моя, мов вино невідкрите, вона тріскається, як нові