Читати книгу - "Аналітична історія України"

А, це є те, що й досі належно не оцінене сучасною європейською Історією.

5. Україна та Рим – подальші події. Епоха Аттіли

Започаткований ханом Белембером Гунський каганат, – продовжував квітнути. Система виборів голови держави – кагана – забезпечувала високий рівень влади над країною. Ґарантувала від випадкових несподіванок. Її, цю державу, часто звуть «імперією гунів», зокрема, так назвав свою книгу Іштван Бона (Будапешт, 1984), але – то невдала назва. Бо то радше була справжня федерація багатьох народів, де ніхто не відчував себе пригніченим, хоч її душею полишалися енерґійні та відважні гуни. Вони інтеґрували численні народи великої країни до єдиного цілого. Наступники Белембера – кагани Каратун, Ульдин та Ругила, – далі поширювали межі каганату.

Однак, до історїї назавжди увійшла блискуча епоха Аттіли (434–453) – п’ятого кагана гунської України; дещо затьмаривши дії його попередників, що було не зовсім справедливо для них; хоч і нелегко.

Сам він був доброго роду – небіж попереднього кагана Ругили. За молодих років побував закладником у Римі – «за обміном», звідси добре знав римську культуру. Був у пізньому Римі такий звичай: обмінюватися закладниками з добрих родин із іншими країнами. Вважалося, що це обнижує небезпеку раптових воєн, яких старенькому Римові було вже задосить. Так само, у родині Ругили прожив кілька років римлянин Ецій Флавій, згодом консул, майбутній головнокомандуючий Західного Риму. Там він став добрим кіннотником та стрільцем із лука, вражаючи цим варварським мистецтвом своїх римських колег. Доля зведе цих людей, знайомих із молодих років, наприкінці їх життя під Парижем, у величезній битві народів на Марні.

Аттіла, ставши каганом (так пишуть), якийсь час правив разом із братом Бледою, потім – ніби, убив його, прибравши на себе всю повноту каганської влади. Ну, скажімо, так:

445 року Аттіла зрадницьки замордував свого брата Бледу. З того часу він був єдиним володарем цілого люду і держави гунів – охоплювала вона тоді простір від Середньої Європи аж по землі над Волгою – і з усією певністю найпотужнішою людиною світу тієї епохи.

(О. Кравчук, Падіння Риму. Книга Воєн, Варшава, 1978, с.152–153)

Абсолютну неправдоподібність цієї примітивної версії ми висвітлимо у Доповненні 8.

На той час розклад політичних сил у Європі – нічим не нагадує недавнє минуле. Україна тоді розтягнулася від Волги по Альпи, та її ніщо не пов’язує з Римом; чи то Західним, чи то Східним. Ролі навіть дещо перемінилися. Рим не лише став християнським, але й прийняв християнство державною релігією, а в Скитії хоч і є християни – ґоти, але гуни є тенґеріанці. Вони теж вірують в єдиного Бога – Хана Тенґрі – Владця Неба, але… Це є віра без церкви або попів, та не є державною, приватна справа кожної людини. А до того й невизнана християнством – «погани».

Від минулого йде протилежність суспільних устроїв та тепер переважає саме це. В Гунії – країні вільних виробників, нема рабства та вона не толерує рабовласницький Рим, хоч один, а хоч другий. З ближчого – Візантії, Гунія систематично побирає данини за мир. За Аттіли вони сягають вже до 100 000 золотих солідіс річно (десь півтонни золота – до 5 млн. доларів США).

Зовнішня політика каганату полягає на тому, щоб усіляко підривати сили обох рабовласницьких імперій, поширюючи межі вільного світу варварів.

Блискуча епоха Аттіли полишила глибокі сліди в пам’яті народів. Спогади про звитяжні війни Аттіли, про нього самого, залишились у фольклорі низки європейських країн: Угорщини, Німеччини, Італії, Франції, створюючи оманливе враження, начебто вся майже тисячолітня історія гунів у Європі вмістилася у ті короткі 19 років його володарювання.

Аттіла багато воював, на заході та на сході, значно поширивши підлеглі каганату терени. Він остаточно закріпив був за ним сучасну Угорщину, поширивши її межі до Драви – притоки Дунаю на півдні. На північ? – важко судити, але німецькі тюринги, що мешкали на північ від Чехії, – займали деякі звичаї гунів, на це є незаперечні свідоцтва. Гуни, як і майї Америки, мали звичай іноді деформувати, дещо сплощувати лоб немовлятам жіночої статі. Цей звичай, як показує дослідження захоронень, – часом переймали й ґермани – тюринґи; втім, в Україні він так і не прищепився. На сході воював син Аттіли, хан Ілек, разом із досвідченим воєводою Онегом. Він приєднав, кажуть, до каганату угрів Середньої Волги та поріднені гунам народи – вашкардів («залізні шаблі»), предків сучасних башкирів, та мадярів, які тоді кочували поміж Камою та Уралом-рікою.

Можна думати, що саме тоді була створена перша відома нам державність тих народів, бо з 490 року з’являється в історії Булгарський (Волгарський) каганат, який тоді, здається – мирно, відокремився від Гунії. Його не слід плутати із Хозарським каганатом, який утворюється пізніше на Нижній Волзі.

Обидва ці каганати, після монгольського завоювання 1238, створять могутню великодержаву пізнього Середньовіччя – Алтин Орду. Остаточно буде покінчено з державністю цих народів, коли Іван IV сплюндрує Казанське ханство. Татарстан та Башкортостан сьогодні, то тільки ниці залишки цих великих та древніх державницьких традицій. Таким чином, державність Булгарського каганату, що тягнеться з 490 року – на півтисячоліття старіша від російської. А розхожий вислів «Волга – русская рєка» – є не більш правдивим, ніж уся остання імперська історія.

До речі, з історії Булгарського каганату можна видобути дечого цікавого щодо національної політики у державах подібного типу. Каганат проіснував з 490 по 1238, тобто – десь більше 700 років (!); за цей час, правдоподібно, в ньому створилася мова загальнодержавного спілкування, ітіль-тюркі. Потім вона стала державною мовою Алтин Орди. Однак, аж до російського завоювання, перебуваючи у складі двох каганатів більше 1000 років (!), – окремі волзькі народи зуміли зберегти свої ориґінальні, власні культури та мови. Більше тисячі років! Але, досить було їм пробути триста років у складі імперії, і… куди все поділося…

Так само, можливо, могли б дотривати до нашого часу в Україні ґотська та гунська мови, але… Мусили з’явитись якісь потужні чинники злиття та нової етноґенези, на слов’янському рівні, десь на початку VII ст. Схоже, що це співпадає з великою війною 610–629 та приходом до влади у каганаті «білих гунів» – аварів. На превеликий жаль, ми менше всього знаємо саме про ці століття нашої історії, чи не найважливіші для нас. Чи може українська мова, як мова міжнаціонального спілкування, – склалася в каганаті ще за гунів? – що ж, і це можливе. Але, повернемося до подій історії.

Аттіла переніс столицю країни з Києва далі на