Читати книгу - "Кілер. Збірка історій"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
дрібним ластовинням з чорнила.
Любов Олексіївна безпорадно повертається лицем до класу, але в
цю хвилину вона настільки схожа на індіанців Ґватемали чи Перу (де
там вони живуть?), що всі діти, навіть найзатятіші «ботани», «заучки»
34
та відмінниці не стримують голосного реготу, від якого у вчительки
починають надуватися вени голови, вона густо червоніє, навісніє, але
потім зненацька жаліє себе, кидається в плач і вибігає з класу.
Тут у сні з’являюся я – батько Вадима, учня 7-Б класу, який вчора
кинув у свою «класнуху» чорнильну бомбу і мене викликано на зу-
стріч до дирекції школи.
Я виходжу з приватного будинку, в якому мешкаю, закриваю на
ключ хвіртку, настрій у мене кепський, я тягну руку за цигаркою і
в цей момент бачу, як на іншій стороні вулиці старенький опецьку-
ватий пиячок стає, хитаючись, над виритою ремонтними службами
ямою, так само похитуючись, розстібає ширінку на штанях, ще мить
– і тоненька цівка сечі, пильно, по-снайперськи направлена в самі-
сінький центр ями, вмить завмирає, з дна ями чується тріск, піді-
ймається стовп іскор і диму від короткого замикання електрокабеля,
який саме збиралися ремонтувати електромонтери, котрі розійшли-
ся на обід, а пияк, так само невпевнено, похитуючись падає в яму й
залишається нерухомо там лежати.
Від шоку я ледь можу перевести подих – все відбулося на моїх очах
впродовж якоїсь секунди, я підіймаю слухавку, дзвоню в швидку, але
в цей момент перед очима вже стоїть застиглий кадр фотографії з ви-
ставки, і я в невимовному розпачі прокидаюся.
СОН ТРЕТІЙ
Минуло вже сім хвилин з того часу, як я викликав швидку. Люся,
моя дружина, ніяк не могла заспокоїтися і постійно на мене кри-
чала, я ж не знав куди подіти руки і до чого, властиво, застосувати
свою несамовиту енергію. У Людмили зійшли води, от-от мали по-
чатися пологи, а карети (ого, як воно романтично звучить!) швид-
кої допомоги все не було й не було. Не знаючи, куди себе подіти, я
спочатку забіг у кухню, але нічого там не знайшов, бо нічого й не
шукав, потім метеором прошмигнув через всю квартиру і врешті
знову зупинився біля дружини. Добре, що ми відвезли до бабусі
нашу маленьку донечку, а то зараз в хаті взагалі можна подумати,
що пронісся дужий смерч, який все розкидав, дещо розбив, і знайти
35
щось, навіть дитину, в такому розгардіяші було б ой як важко!
Доню звати Даринкою, їй чотири рочки. Людмила важко її вино-
шувала, зрештою, їй зробили кесарів розтин, і лише це допомогло
врятувати немовля.
Зараз Люда сиділа на невеличкому стільчику в коридорі квартири,
вона була червоною, розпашілою, очі від болю й страху видавалися
невимовно великими, а живіт, який вона тримала обома руками, був
схожим на велетенський футбольний м’яч, і шрам від кесаревого роз-
тину розтягнувся настільки, що мене опанувало оманливе відчуття,
що зараз живіт трісне по швах і всю квартиру, весь будинок, всю нашу
рідну Жмеринку заллє величезний, нескінченний Всесвітній потоп.
Я спробував гарячково надягнути на ноги дружині кросівки, але
вона, боляче гепнувши мене ногою по руці, закричала: «Придурок,
ти мені ще танковий шолом на голову вдягни! Тапки давай, тапки,
скотино!».
Від такої любові я й геть втратив всі рештки спокою, нервово ще
раз подзвонив у швидку, де мені відповіли, що машина вже дві хви-
лини чекає під під’їздом.
Далі все відбувалося, наче в тумані – швидка мчала з нами до лі-
карні, дружина голосно вдихала й видихала повітря, далі – ноші,
лікарняний коридор, двері до пологової кімнати, які з гуркотом за-
чинилися прямо переді мною. Людмила за стіною голосно кричала,
я того стерпіти не міг, вибіг на вулицю, пробував закурити, але при-
палював цигарку з боку фільтра, тож довелося її викинути, смачно
сплюнути і запалювати наступну сигарету, я навіть не міг допетрати,
що ж можна робити в такій ситуації, в голові лише крутилася й кру-
тилася фраза, щойно побачена на сигаретній пачці: «Куріння шкідли-
ве для вашого здоров’я».
Я стою під пологовим будинком, біля мене стоїть знайомий лікар,
з яким в школі разом сиділи за партою, він намагається мене бавити
анекдотами, та мені не до жартів, я курю цигарки одна за іншою, але
враз з криком «у тебе син», рвучко відкривається вікно на четверто-
му поверсі, зачепивши величенький горщик з квітами, і коли п’яти-
кілограмовому горщику залишається пролетіти всього якихось три
сантиметри до обличчя знайомого лікаря, я зажмурюю очі – мигцем
бачу застиглу фотографію з виставки – і прокидаюся.
36
УРОЧИСТЕ ВНЕСЕННЯ ФОТОГРАФІЇ
Нарешті настав час для того, аби відкрити карти і показати вам ту
фотографію, яка ніяк не йде мені з голови.
Тоді, того осіннього вечора 2008 року, на виставці фотохудожни-
ків я побачив знимку метр на метр. ЇЇ назва – «Очікування». Світлина
чорно-біла.
На фотографії довгий, погано освітлений коридор лікарні. Якщо
придивитись, стає зрозуміло, що це лікарня якоїсь пострадянської
країни – і визначити комплекс ознак цього майже неможливо, про-
сто одразу западає у вічі, що це совковий коридор совкової лікарні.
З обох сторін коридору – сяк-так притулені до стін ліжка й столи на
коліщатках. Коридор порожній, лише на передньому плані сидить
темна – помітно, що чоловіча, років так сорок-сорок п’ять – фігура, і
тримає голову в руках. Якийсь невимовний розпач і біль, або втома й
сонливість змусили людину у важкій задумі опустити голову, взяти її
у великі долоні. Я не впізнаю нічого на тій фотографії – ні коридору,
ні того тьмяного світла, ані ліжок зі столами. Але що змушує мене так
пильно вдивлятися в фотографію?
Правильно, на тій фотографії я бачу себе (себе?) через двадцять
років.
Краків, Осінь 2009
37
ПОЛКОВНИК МІЛІЦІЇ
І НАБЛИЖЕННЯ КЛІМАКСУ
Полковник міліції Віталій Андрійович Кримов зручно вмостився
в кріслі навпроти вікна і щось завзято майстрував. На ньому були
тільки шорти, майка-безрукавка і домашні капці – надворі в розпалі
буяло літо, прямо у вікно його квартири зазираючи черешневими гіл-
ками, джмелями й клаптиком синього неба
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кілер. Збірка історій», після закриття браузера.