Читати книгу - "Володимир"

— Я згоден, отче, і прошу оголосити мій шлюб кровозмішанням, розірвати його…

— Воля твоя буде виконана, василевсе… Церква розриває твій шлюб з Феодорою.

Ближчого ж дня, зібравши синкліт і запросивши на нього патріарха Антонія, проедр Василь домігся, що члени синкліту визнали шлюб Іоанна з Феодорою недійсним, бо, мовляв, Іоанн був небожем імператора Никифора, а Никифор — кревним родичем імператора Костянтина, через що шлюб його з Феодорою є кровозмішанням.

З таким самим і, мабуть, більшим правом можна було довести й інше — що Іоанн все життя прагнув і все одно не міг стати родичем когось з імператорів, але проедру Василеві досить було ухопитись за тоненьку ниточку сумнівів, потрібних для досягнення своєї мети, і ця ниточка стала справжнім канатом. Синкліт ухвалив, патріарх благословив, і наступної ночі корабель з Феодорою вийшов із Золотого Рогу, круто завернув біля півострова й попрямував на захід — до Проту. І звичайно, Феодора не була Феофано — надії повернутися в Константинополь не мала.

Не тільки про Феодору говорили члени синкліту. Проедр Василь розповідає про Малу Азію, — там усе кипить, часто спалахують повстання, Сирія, Месопотамія, Вірменія, Іверія, а за ними Аравія і держава Хамсанідів ждуть першої-ліпшої нагоди, щоб напасти на Візантію.

Сенатори, члени синкліту, сходяться на тому, що в Малу Азію треба послати кращі легіони, проедр Василь наполягає, що на чолі легіонів треба поставити й ліпшого полководця імперії.

— Імператорська десниця, — закінчує проедр Василь, — призначає доместиком легіонів у Малій Азії славетного нашого полководця Варда Скліра.

І Вард Склір, приймаючи призначення, зарані приготоване проедром Василем, схиляє низько голову, слухаючи наказ імператора, а коли підводить її, ненавидячими очима дивиться на проедра. Він — кращий полководець імперії, саме ім’я якого було грозою для ворогів[20], славетний патрикій Константинополя, до голосу якого прислухався і прислухається весь синкліт, — ніколи не забуде і не простить того, що зробив з ним іменем імператора проедр Василь.

6

Була ніч напередодні 10 січня 976 року. Від Галати мчав через Золотий Ріг, піднімав вихори над Константинополем і гнав високу хвилю в Пропонтиді північний холодний вітер, часом з темних хмар, що пливли й пливли від Родопів, випадав дощ, сіявся сніг.

У таку ніч звичайно кожна людина почуває себе недобре, ховається десь у теплому закутку, вмираючому ж імператору Візантії Іоанну Цимісхію було дуже важко, він мучився, просто конав.

З самого вечора біля нього були кращі лікарі столиці, вони клали до його ніг і рук амфори з гарячою водою, час від часу давали ковток терпкого вина, яке живить тіло й підтримує серце, слуги розчинили в спочивальні імператора двері й вікна, що виходили до моря, — але йому вже ніщо не допомагало.

Десь опівночі Цимісхію стало нібито краще: зникла задишка, рівніше забилось серце, він навіть заплющив очі і на якусь мить забувся, може, й заснув. Коли через короткий час імператор прокинувся, в спочивальні було тихо, десь глибоко внизу за вікнами шуміла хвиля, важко перекочувалось каміння.

У ногах біля ложа Цимісхія стояв проедр Василь.

— Я спав? — запитав імператор.

— Так, ти спав, — відповів проедр.

— Феодору вислали?

— Так, досі вона на Проті.

— А Вард Склір?

— Його легіони вже переправились в Азію, і він сам також залишив Константинополь.

— Як дуже шумить хвиля… Зачини, проедре, двері, вікна… Мене дратує цей шум…

Проедр виконав загад Цимісхія.

— Отепер краще… Тихо… Навіть дуже тихо… Проедре, я хочу, щоб ти привів сюди Феофано…

— Зараз пізня година, завтра вона буде тут.

— Проедре, ти чогось недоговорюєш… І чому ти так дивишся на мене?.. Ти думаєш… ти думаєш, що я вмираю?

— Ти помираєш дуже довго, довше, ніж треба…

— Що?..

Зібравши всі сили, Іоанн Цимісхій вперся руками в ложе й підвівся, він дивився на обличчя проедра, що зараз йому видалося хижим, злим.

— Василю!.. Проедре! Це ти хочеш моєї смерті?

— Так, — пролунав у спочивальні тонкий і безжальний голос проедра-скопця. — Я давно, давно вже хочу твоєї смерті, бо ти — нікчемний імператор, вискочка, бездара, ти образив мене — сина імператора Романа, і я дав тобі отруту біля Олімпу… Але помирав ти надто повільно, довго, і я нині знову дав тобі отруту…

Імператор хотів крикнути, але з горла його вирвався тільки хрип:

— Феофано!

— Мовчи! — голосно промовив проедр. — Ліки, які ти пив усі ці дні і які прислала Феофано, — це і є твоя остання отрута…

— Боги!

— Тепер тобі вже ніхто не допоможе.

7

Уранці Феофано розбудив незвичайний шум і крик. Вона прокинулась. Десь далеко, а потім все ближче й ближче чулись рівні кроки багатьох ніг, брязкіт. Так, нога в ногу, брязкаючи через один крок у щити, ходили тільки етеріоти. Але чому вони опинились біля Влахернського палацу та ще так рано? Феофано схопилась з ложа і кинулась до вікна.

Крізь слюдяну круглу шибку видно було, як за Перу[21] народжується ранок. Звуки кроків і брязкіт щитів усе дужчали. І ось Феофано побачила на вулиці темний чотирикутник етерії. Вони йшли, зупинились, долетіли людські голоси. Феофано відчинила вікно.

— Вічна пам’ять імператору Іоанну, — долинув у світлицю гучний крик, — нехай живуть божественні імператори Василь і Костянтин!..

Феофано заніміла біля вікна. Серце її нестямно калатало. «Вічна пам’ять імператору Іоанну», — отже, цієї ночі його не стало. «Нехай живуть імператори Василь і Костянтин!» — отже, сини її сіли на трон. Так закінчилося все з Іоанном, так порфірородні онуки Костянтина і сина його Романа воцарились.

Але чому, чому ж мати їх — порфіроносна Феофано — не знає, що сталось цієї ночі у Великому палаці, чому вона довідується про воцаріння нових імператорів, як усі мешканці Константинополя?

Феофано нетерпеливилась. Вона ждала, що от-от, кожної хвилини, до неї з’явиться посланець від проедра Василя, від синів і що вони покличуть її у Великий палац. Адже проедр обіцяв це зробити негайно, тільки помре Іоанн, а Василь і Костянтин — її ж сини.

Вона хотіла зустріти цих посланців як належить, та й, звичайно, їй треба бути готовою, щоб іти до Великого палацу. Тому Феофано нашвидку поснідала, одяглась, почепила на шию, груди, руки оздоби, одягла на голову вінець василіси.

А час ішов. У Влахернський палац доходили все нові й нові вісті. Патріарх Антоній на світанні благословив у Софії молодих імператорів, біля Слонових воріт Великого палацу зібралися всі члени синкліту, вони рушили до Золотої палати, проедр Василь звернувся