Читати книгу - "Адюльтер"

добре! Навіщо витягувати все на поверхню й зізнаватися в тому, про що я навіть не маю уявлення? Я далі змагаюся із собою. Не вірю, що відчуття, які я переживаю, мають зв’язок із відсутністю якихось хімічних елементів у моєму тілі, як запевняють сайти в Інтернеті, що намагаються аналізувати «маніакальний смуток».

Сьогодні я не сумна. У мене трапляються й нормальні фази життя. Пригадую, як мої співучениці організували прощальний бенкет: ми читали вірші протягом двох годин, а наостанок усі дружно заплакали, бо знали, що прощаємося назавжди. Смуток тоді тривав кілька днів чи кілька тижнів, я точно не пам’ятаю. Але той простий факт, що я цього не пам’ятаю, уже означає щось дуже важливе; він означає, що той смуток тривав недовго. Перетнути межу в тридцять років нелегко, і, мабуть, я була не готова до цього.

Мій чоловік підвівся й пішов укладати дітей у постіль. Я налила келих вина й вийшла в сад.

Вітер не вщух. Усі ми знаємо тут цей вітер, він не перестає віяти три дні, а то й шість або дев’ять днів. У Франції, країні романтичнішій, ніж Швейцарія, його називають містраль, і він завжди приносить із собою ясну погоду й низьку температуру. Ось уже година, як хмари в небі почали розходитися — завтра в нас буде сонячний день.

Я думаю про розмову в парку, про поцілунок. Жодної ознаки каяття. Я зробила те, чого ніколи не робила раніше, і цим учинком почала руйнувати мури, які мене ув’язнювали.

Мені байдуже, що думає про мене Жакоб Кеніг. Я не можу мандрувати дорогою свого життя, намагаючись сподобатися людям.

Я допила вино, повернулася, щоб знову наповнити келих, і відчула насолоду перших годин за багато місяців, коли я не переживаю апатію та відчуття своєї непотрібності.

Мій чоловік вийшов святково вдягнений і запитав, чи скоро я буду готова. Я геть забула, що ми домовилися цього вечора піти на танці.

Я побігла вдягатися.

Коли я спустилася вниз, то побачила, що наша нянька-філіппінка вже прийшла й розклала свої книжки на столі у вітальні. Діти сплять, тож не завдаватимуть їй клопоту, а вона використовує кожну вільну хвилинку, щоб навчатися, — схоже, вона відчуває жах перед телевізором.

Ми були готові піти. Я вдягла свою найкращу сукню, навіть ризикуючи здатися повією, закинутою в чуже оточення. Але яка різниця? Я хочу святкувати.

Я прокинулася від торохтіння віконниці, яку трусив вітер. Подумала, що чоловік мав би закріпити її надійніше. Мені треба було підвестися й виконати свій нічний ритуал: піти в кімнату дітей і подивитися, чи все там гаразд.

Але щось мені заважало. Може, це через випите? Я подумала про хвилі, які бачила раніше на озері, про хмари, які вже розвіялися, і про людину, яка лежала зі мною поруч. Я мало пам’ятала про нічний клуб. Нам обом музика здалася жахливою, середовище — примітивним, і за півгодини ми повернулися до своїх комп’ютерів і пігулок.

А що я наговорила Жакобу вчора ввечері? Та чи не варто скористатися цією хвилиною, щоб подумати трохи про себе?

Але в цьому помешканні я задихаюся. Мій ідеальний чоловік спить поруч; схоже, він не почув, як торохтить віконниця. Я подумала про Жакоба, який лежить поруч зі своєю дружиною, розповідаючи їй про все, що відчуває (сподіваюся, він нічого не говорить про мене), радий тому, що має когось, хто може йому допомогти, коли він почувається геть самотнім. Я не дуже вірю тому, що він розповів мені про неї: якби це була правда, вони б уже розлучилися. Проте хай там як, а вони не мають дітей!

Я запитую себе, чи містраль також його розбудив і про що вони тепер розмовляють? Де вони є? Мені неважко про це здогадатися. Я маю доступ до цієї інформації у своїй газеті. Чи вони кохалися сьогодні вночі? Чи відчував він пристрасть, проникаючи в неї? Чи стогнала вона від насолоди?

Моя поведінка з ним завжди є несподіваною для мене. Оральний секс, розумні поради, поцілунок у парку.

Я здаюся іншою. Яка жінка панує наді мною, коли я перебуваю з Жакобом?

Провокаційна дівчина-підліток. Та сама, яка мала твердість скелі й силу вітру, що сьогодні брижив хвилями зазвичай спокійне озеро Леман. Цікаво, коли ми зустрічаємося зі шкільними друзями, нам завжди здається, що вони залишилися тими самими: хоч найслабкіша з них стала найсильнішою, найгарніша знайшла собі найгіршого з можливих чоловіків, а ті, які здавалися приклеєними одне до одного, розлучилися й не бачилися вже кілька років.

Але з Жакобом принаймні тепер, коли ми знову зустрілися, я ще спроможна повернутися в минулий час і перетворитися на дівчинку, яка не боїться наслідків, бо має лише шістнадцять років, і повернення Сатурна, з яким настане зрілість, ще дуже далеко.

Я намагаюся заснути, але не можу. Ще цілу годину мене переслідують уїдливі думки про нього. Пригадала я й сусіда, який мив свого автомобіля й розважався зі своїм «позбавленим сенсу» життям, заклопотаний непотрібними справами. Але вони не були такими вже непотрібними: либонь, він розважався, роблячи вправи й дивлячись на прості речі як на благословення, а не як на прокляття.

Саме цього мені бракує: трохи розслабитися й більше користуватися життям. Я не повинна зациклюватися на думках про Жакоба. Я замінила втрату радості чимось конкретнішим — чоловіком. І це не підлягає сумніву. Якби я пішла до психіатра, то почула б, що моя проблема є іншою. Брак літію, низьке виробництво серотоніну чи щось подібне. Це почалося не з появою Жакоба й не зникне, коли він мене покине.

Але мені ніяк не щастить забути про нього. Свідомість повторює десятки, сотні разів хвилину поцілунку.

І я помічаю, що моя підсвідомість перетворює уявну проблему на проблему реальну. Так відбувається завжди. І через це приходять хвороби.

Більше ніколи я не хочу бачити цього чоловіка у своєму житті. Його прислав диявол, щоб дестабілізувати щось таке в мені, що вже було слабким. Як могла так швидко опанувати мене пристрасть до чоловіка, якого я зовсім не знаю? І хто сказав мені, що я відчуваю до нього пристрасть? Я лише маю проблеми з початком весни, ото й усе. Якщо раніше все складалося для мене добре, то я не бачу причини, щоб воно надалі не складалося добре.

Я повторюю те, що вже казала раніше. Це тільки фраза, більше нічого.

Я не можу підтримувати вогонь і притягувати до себе речі, які не роблять мені нічого доброго. Хіба не це