Читати книгу - "Буба"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Уявила собі, як вона висить на шиї в Адася, і відчула важку лапищу несправедливої долі, що наблизила до Адасевого серця Йольку, а її, Бубу, відсунула на задній план. І ця ж таки нахабна лапа так дошкульно струсонула Бубиними амбіціями, що їй аж заболіло. А Бубина доля, дірява й зруйнована, схожа на спиці поламаного парасоля, який не може захистити її від зливи сліз.
* * *
— Що ти робиш, Бубо? — у дверях кімнати стояла мама й занепокоєно дивилася на доньку.
Буба лежала на підлозі в чудній позі. Вона непорушно дивилася на стелю. Її руки безвладно спочивали, простягнуті вздовж тулуба, а ноги були химерно вигнуті. Від цієї неприродної композиції віяло незбагненним жахом, який змушував маму нервово діяти, щоб повернути Бубиному тілу більш звичний вигляд.
— Бубо, підведись, — рішуче зажадала вона, переступаючи поріг кімнати.
її голос розбудив дідусеву пильність. Сива голова старенького заповнила решту місця у дверях. Буба скоса глянула на присутніх і неохоче повернулася до сидячого положення.
— Бубо, давай поговоримо, — мамин голос затремтів, ніби вона от-от заплаче. — Я це знала, відчувала, — голосно жалілася мати, — що не зможу тебе вберегти, захистити, попередити…
Вона сіла на матраці, не знімаючи руки зі свого чималого бюсту.
— Кажи, що ти приймаєш. Гриби, амфетамін, похідні? Кажи правду.
— Грибочки, напевне, — утрутився дідусь. — Позавчора з’їла п’ять крокетів із грибами, а я лише два.
— Якби ви, тату, з’їли п’ять, то теж лежали б у дивній позі, — сердито відповіла мати. — Крім того, це серйозна розмова. Бубо, я питаю тебе, що ти приймаєш?
— Нічого я не приймаю! — Бубу дратувало, коли випадкові розслідування ставали приводом до ідіотських дискусій. — Я медитувала, от і все!
— Бачила я вчора такі «медитації»! — мати заговорила сварливим тоном, продовжуючи стискати груди. — По телевізору показували, як виглядає медитація після однієї таблетки «екстазі». Кажуть, люди роблять такі неймовірні речі…
— Найчастіше лежать на підлозі з ознаками паралічу, — докинув дідусь. — Після двох таблеток теж лежать, але вже без будь-яких ознак.
— Я медитувала, — Буба спромоглася відповісти спокійно й упевнено. — Це новий метод, який допомагає досягнути порозуміння між духом і тілом.
— А ти хіба знаєш, як таке порозуміння виглядає? — засопіла мати.
— Я знаю, як виглядає його відсутність. Ти найкращий приклад цього.
— Я? — мати глянула на свої коліна. — У мене що, немає контакту із власним розумом?
— Схоже на те, — дідусь утупив у доньку проникливий погляд. — Ти рідко вдаєшся до розуму, Марисю.
— Бо занадто часто вдаюся до розмов з тобою, батьку, — розгнівано відрізала мати. — То що це за медитація? — звернулася вона до Буби. — Давно ти цим займаєшся?
— Відтоді, як Йолька ходить на курси для моделей.
— Вона марить! — до матері знову повернулася впевненість. — Бубо, ти мариш. Зводиш нас на манівці! Я мушу довідатися всю правду. Це Йолька фарширує тебе якоюсь гидотою?
Буба ліниво підвелася з підлоги. Сягнула по підручник з йоги й простягнула матері.
— Йолька — моя подружка, й Адась від неї дуріє. У цій ситуації я намагаюся позбавитися почуття ревнощів і розчарування. Тому медитую. Це дає можливість відсторонитися від справ, на які я однаково не можу вплинути.
— У тебе нещасливе кохання? — здивувалася мати ще більше. Немовби ніколи не думала, що її донька може закохатися. Тим більше, закохатися нещасливо. — Це ще гірше, бо ти в групі підвищеного ризику! — вона грізно глянула на Бубу й дідуся. — Тобі треба лікуватися.
— Але ж вона не колеться, то навіщо їй лікуватися? — дідусь почухав розкуйовджену чуприну. — У цьому домі є й серйозніші кандидати на лікування.
— Ви про те, що хочете полікуватися від алкоголізму?
— Я, Марисю, про насильство в родині. Я став жертвою вашої агресивності. Крім того, ти пригнічуєш мій інстинкт самозбереження…
— Це пояснює, чому ви, тату, поводитеся гірше, ніж Францішек.
— Але я, пробач, не цюняю на твій килим, проте почну. От побачиш, почну.
— Ти повинен медитувати зі мною, дідусю, — Буба повернулася до початкової пози лотоса. — Ви всі повинні медитувати зі мною, — додала вона, багатозначно дивлячись на матір. — Може, тоді не доведеться пісяти на килими, щоб опинитися в центрі родинної уваги.
— Як гарно вона це висловила, правда, тату? — мати притулилася до батькового плеча, демонструючи цим жестом цілковиту миролюбність.
— Кажи, що хочеш, Марисю, але наша Буба зовсім не така вже й дурненька.
Буба зціпила зуби й примусила себе не зважати на дідусеві коментарі. Її асертивність, яка давалася нелегко, спонукала Бубу зазирнути вглиб себе, де вона виглядала гармонійно й зовсім не нагадувала дурненьку. Якраз навпаки. Усередині самої себе Буба була відмінницею в школі виживання, свідома власної переваги над усім, що її оточує. Ну, може, не над усім, але, напевне, над світом, у якому більшість її рідних та знайомих бавилася в піжмурки. Гралися мати й дідусь, а поруч із ними крутилася, наче дзиґа, довгонога Йолька. Поміж них з певною гідністю вештався Адась. І в усіх на очах були пов’язки. Крім Буби, яка знову сплела ноги, вирівняла дихання й виключилася із гри.
* * *
— Я виходжу! — голосно заявила мати, хоча це була неправда, бо вона продовжувала стирчати перед дзеркалом. Квацяла вуста так завзято, що почала нагадувати клоуна.
— Із таким гримом? — батько з’явився несподівано і, угледівши дружинин макіяж, відмовився від традиційного цьомчика.
— У чому справа? — спитала вона ображено, склавши губи для поцілунку. — Не поцьомаєш власної дружиноньки?
— Я тобі не ватка для зняття макіяжу, щоб ти мною витиралася. Вічно ти кудись ідеш, коли я повертаюсь, — докірливо відповів батько.
— От власне, — підхопила мати. — Ми майже не бачимося, а ти захищаєшся навіть від крихти ніжності.
— Я захищаюся від цих чортових мальовидел, від яких у мене проблеми зі шкірою.
— Ти говориш, як клієнтка косметичних салонів! — перелякалася мати.
— Авжеж. Переборщив я з тією шкірою.
— Доки ти не фарбуєш нігтів, я за тебе спокійна.
Мати обдарувала батька янгольською усмішкою й випарувалася, залишаючи після себе пахощі парфумерного магазину.
— А ви, батьку, чого так зачаїлися? У цьому домі що, усе відбувається в передпокої?
— Мене привабив аромат парфумів. Навіщо ти ними користуєшся, Павле? Жіночі, — дідусь принюхався й гидливо скривився.
— Це Марися, а не я.
— Вона так тебе напахтила?
— Дайте мені святий спокій і щось на обід. Я геть не маю настрою жартувати. Де Буба?
— Медитує. А обіду вже немає.
— Що значить «немає».
— Те, що його вже з’їли.
— І мій обід теж?
— Обід це тобі не шарфик, котрий або
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Буба», після закриття браузера.