Читати книгу - "Відчай"

Удруге він жахнувся, коли Сталін поінформував їх: «Єжов — виплодок пекла, вбивця й садист, на ньому — кров найчесніших більшовиків… Він знищував конкурентів, мерзотник… Рвався до влади, ми всі були приречені, ви всі були приречені, всі до одного, хотів стати російським Гітлером».

А на фронті? Хрущов з прикрістю згадував тисячі хлопчиків-червоноармійців, які — за його, Сталіна, наказом — ішли під німецькі кулі. Як він, Хрущов, боровся, як благав Сталіна відмінити наказ про наступ на Харків! «А я не знав, що ти такий панікер, Хрущов, — сказав Сталін. — Сентиментальний панікер… Нам такі не потрібні, нам потрібні гранітні люди…»

І от сьогодні він повинен примусити себе вимовити прохання про відновлення на Україні карткової системи, щоб уберегти від голодної смерті сотні тисяч українців.

А не просити — не можна: коли почнуться чума й голодні криваві бунти, відповідати доведеться йому, першому секретареві ЦК КПУ, кому ж іще?!

…Не дослухавши повідомлення Хрущова, голос якого раз по раз зривався на фальцет, Сталін різко урвав його:

— Що, бухарінські штучки?! Ти хто? Мужик? Чи робітник? Ми тебе держимо в Політбюро для процента, зарубай це собі на носі! Єдиний робітник — затям це! Не селянин, а робітник! Знаю я мужика! Краще за тебе знаю… В засланнях у мужиків жив, не в дворянських зібраннях! Працювати не хочуть, дармоїди, манну з неба ждуть! Не діждуться. А саботуватимуть поставки — попросимо Абакумова навести порядок, якщо сам не можеш… Після такого твого виступу тебе треба було б добряче покарати й вивести з ПБ як куркульського підспівувача, тільки у нас біда: тут сидять самі партійні бюрократи й міністри. — Сталін повільно обвів поглядом обличчя членів Політбюро. — Не грай на цьому, Хрущов, шию зламаєш… Є думка, товариші, — жорстко сказав Сталін, — рекомендувати першим секретарем Компартії України Кагановича… Він у Києві народився, йому й карти в руки… Хрущова від цієї посади увільнити… Перевести Головою Української Ради Міністрів… І щоб державні поставки були виконані! Якщо ні — нарікати вам обом доведеться на себе…

…У кремлівському коридорі, коли розходилися члени Політбюро, Берія шепнув:

— Остерігайся… А те, що наважився сказати правду, — молодець, у майбутньому тобі це пригадають, поступив, як справжній більшовик.

…Більше ніхто не сказав йому ні слова — обминали поглядом…

От саме тоді він і признався собі: «Ми всі холопи й блазні… По Савці свитка… Хоча б один мене вголос підтримав, хоча б один…»

Та коли через місяць Сталін подзвонив йому — вже в Раду Міністрів — і спитав про здоров'я, сказав, що розуміє його труднощі, «держись, Микито Сергійовичу, якщо був різкий — пробач», Хрущов не зміг погамувати сліз, навіть схлипнув від надміру почуттів.

А Сталін, поклавши трубку, посміхнувся й звернувся до Берії:

— Доповідають, що він в усіх промовах проклинає свої помилки… Його берегти треба, такі потрібні, на відміну від усіх… Він хоч щирий, мужик завжди мужик.

6

І знову чотири тижні Ісаєва не викликали на допит; тисли стіни камери, пофарбовані в брудно-фіолетовий колір; удень — тьмяне світло віконця, закритого «намордником», уночі — сліпуче світло лампи; двадцятихвилинна прогулянка, а потім — стомлива гімнастика: вижим від підлоги, крутіння голови, присідання — поки не пройме піт.

«Наказано вижити»… Ці слова Антонова-Овсієнка він тепер повторював з ранку й до вечора.

Перші тижні він бувало аж сліпнув від люті: чого вони зволікають?! Невже так важко розібратися в усьому?! Але після спілкування з Сергієм Сергійовичем зрозумів, що ніхто ні в чому не має наміру розбиратися, йому просто нав'язують комбінацію, багато разів ними апробовану.

Але вони не зважили на те, що я прожив життя в одиночці, чверть віку в одиночці, віч-на-віч з самим собою, з своїми думками, якими не можна було ділитися ні з ким — навіть з радистами; суворий закон, спопеляючий, однак непохитний…

Вони думають, що відокремлення від світу, невідомість, мертва тиша, яку порушували дзвін кремлівських курантів та ідіотські вигуки «пост по охороні ворогів народу» (не можна називати мене «ворогом», поки не вивели на трибунал, я — «підслідний», азбука юриспруденції), зламають мене, зроблять істериком і піддатливим лайном. Хріново!

Спасибі їм за цю одиночку; я можу думати тут, я зовсім вільний у думках; єдиний вихід — вільнодумство в тюрмі; страшнувато, але, на жаль, — правда, ось тому я й вичислив, що не маю права говорити ні слова про Сашеньку й сина, не можна відкривати свого болю, це — непоправно, знатимуть, на що тиснути…

Ти досить відкрився, коли працював на дачі, признався він собі з прикрістю, не забувай цього. Мабуть, вони зволікають не тільки тому, що це — метод, вони складають якийсь особливий план, розуміють, що зі мною працювати не просто, професіонал… Дурниці, заперечив він, комісар держбезпеки Павло Буланов теж був професіоналом, вивозив Троцького у Туреччину, до цього круто працював по бандоформуваннях, а що плів на бухарінському процесі?! Яку нісенітницю молов?! Який наклеп зводив на себе?! «Я обприскував ртуттю кабінет Єжова». А що, кулю йому в лоб він не міг пустити?! Надійніше, ніж ртуть розбризкувати, сам, до речі, перший від цього розбризкування й мав померти.

Вони готують план, виходячи з системи своїх аналогів, із здобутого ними досвіду, — саме тому вони згорять на мені. Я пригадую, як містер Шіббл, коли ми йшли у Парагвай через сельву, сміявся, розповідаючи про визнаний еталон краси індійської жінки: пласке обличчя, надрізи на щоках, зафарбовані яскраво-червоною смолою, зачорнені зуби й кільце в носі.

А що, правильно, у кожної етнічної групи свій еталон краси і манери поведінки: десь на Сході прийнято блювати, лише тоді господар упевниться, що його гість ситий, вища форма вдячності.

Сергій Сергійович і той, хто ним керує, мають свої еталони; що ж, подивимось, як ми накладемося один на одного.

…На черговий допит його викликали о третій годині. Але сьогодні його підняли в ліфті, ввели в приймальню — вікно затягнуте густою сіткою, щоб ніхто із заарештованих не стрибнув головою вниз; за столом-бюро сидів елегантний чоловік у цивільному; багато телефонів; раніше у нас у Чека були зовсім інші моделі — з «рогами», трубки вигнуті, щоб говорити прямо в мембрану, а тут геть усі німецькі, найновішої форми, мабуть, вивезли з Німеччини.

Підвівшись із-за столу-бюро, чоловік відпустив наглядачів і запропонував Ісаєву:

— Сідайте на диван, керівництво скоро