Читати книгу - "Оголений нерв"

Розділ 5

Іванна вже кілька днів ходила насуплена, як сич на негоду. Насті було прикро через таку поведінку доньки. Складалося враження, що дівчина не дуже радіє поверненню брата додому. З одного боку, її можна зрозуміти: вона молода, хочеться мати хоч мінімальний власний простір, куди можна запросити подружок чи принаймні послухати музику, а не дивитися бабусин телевізор і вимикати світло об одинадцятій вечора, бо бабуня не може спати при світлі. З іншого боку, брат їде додому живий, нехай після поранення, але він приїжджає, а Небесна Сотня вже ніколи не повернеться.

Раніше в одній із кімнат на правах господарки мешкала свекруха, в другій — Настя з чоловіком, а третя була дитячою. Іванна непогано уживалася з братом в одній кімнаті. Все було, як у звичайних дітей: інколи сварки з приводу черги прибирання кімнати, миття посуду та підлоги або навіть поділу робочого стола, який у них був один на двох. Коли Іванна досягла підліткового віку, Настя не раз пропонувала їй подумати про те, щоб перейти до кімнати бабці.

— Не хочу! Не піду! — репетувала дівчина. — Бабуня хропе, як трактор! Вона буде змушувати мене вимикати світло і лягати з курми спати, а я хочу перед сном почитати книгу!

— Ми слухаємо разом музику! — підпрягся Геннадій. — Я Чебурека не відпускаю!

Іванна не піддалася на вмовляння. Зробити небажане, але необхідне переселення змусив випадок. Одного дня у Насті була перша зміна, тож вона пішла з дому, коли діти ще спали, свекруха кілька днів поспіль ночувала на дачі за містом, вдома залишився чоловік, у нього був вихідний. Вранці батько розігрів сніданок і пішов будити дітей. Валерій торкнувся плеча сина, а той аж палає.

— О-о-о! Та ти, друже, захворів? — батько приклав руку до гарячого чола сина. Поміряв температуру. Так і є! — Сьогодні у тебе буде вихідний, — сказав він хлопцеві, — а ти, доню, збирайся швиденько, сніданок на столі.

Валерій викликав лікаря і знову повернувся до дітей.

— Чому валяємося? — спитав він доньку, яка доти не підвелася з ліжка. — Генику, йди снідати, — покликав сина.

— Я не хочу, — прохрипів він.

— Я теж не хочу і сьогодні не піду до школи, — заявила Іванна, натягуючи ковдру до самого підборіддя.

— Та ти теж хвора! — промовив батько, помітивши червоні щоки доньки. Він хотів підійти до неї, щоб подати термометр, але дівчина істерично скрикнула: «Дайте мені спокій! Покличте маму!» Чоловік сказав доньці не вередувати, бо вже не маленька, але дівчина ще більше дратувалася. Він багато разів намагався додзвонитися до дружини, але марно, бо у неї зламався телефон. Стаціонарний телефон у робочому кабінеті теж мовчав, і це не дивно: Настя рідко бувала там, бо корпусів багато і потрібно бути на місцях, щоб керувати процесом роботи.

Врешті-решт, опівдні прийшов дільничний педіатр і спочатку оглянув Геника. Лікар діагностував у нього застуду і виписав рецепти на ліки. Іванна в цей час мовчки замоталася в ковдру, ніби в кокон, та блискала переляканими очицями. Коли лікар зробив спробу до неї наблизитися, вона зарепетувала:

— Не чіпайте мене! Дайте мені спокій! Де мама?!

— Доню, що трапилося? — стривожився батько, бо ніколи не бачив нападів істерики.

— Вийдіть усі з кімнати! Негайно! Зараз же! Геть усі! — кричала дівчина та трусилася всім тілом.

— Добре, заспокойся, — спокійно сказав батько. — Ми з лікарем уже йдемо. Зараз із нами піде Геник. Так, синку?

— Ні, не піде! — заперечив хлопець. — Я сестру не покину. Нехай вередує, може мені роздряпати пику, але я її в такому стані не покину.

— Потрібно викликати психіатра, — порадив лікар Валерію, коли вони вийшли з кімнати. — З дівчинкою не все гаразд.

Тоді вже психанув Валерій і, ледь стримуючи себе, виставив лікаря за двері.

За дверима кімнати чулося, як досі істерично вже не кричить, а плаче донька, обзиваючи брата бовдуром і роблячи заяви, що усім їм на неї начхати, що вона нікому не потрібна і вона хоче негайно бачити маму. Довелося телефонувати керівництву і відпросити з роботи дружину хоч на дві години.

Вдома Настя негайно виконала головну вимогу доньки — звільнила кімнату від сторонніх.

— Замкни двері, — схлипуючи попросила Іванна.

Настя виконала і це прохання, хоча знала, що ніхто сюди не зайде. Іванна вилізла зі свого «кокона», і мати побачила закривавлені штанці доньки.

— І ось, дивись, — дівчина відкинула вбік ковдру і вказала на кров’яну пляму на простирадлі.

— Моя крихітка! — Настя обняла доньку, поцілувала в маківку. — Ти стала дорослою, у тебе почалися місячні, а ти нас так усіх перелякала.

Іванна притислася усім своїм гарячим тілом до матері.

— Мій халат залишився там, — кивнула туди, де біля дверей на стільці висів її одяг. — Як я могла його взяти, коли вони прокинулися раніше за мене? Мені потрібно було вдягтися і пройти до ванної, але вони вперто не хотіли вийти з кімнати. Я хотіла обмотатися ковдрою і підвестися, але ж простирадло теж брудне, — розповідала донька, обнявши матір, — до того ж вони би причепилися з питаннями, чому я так ходжу, а Геник міг взагалі відібрати в мене ковдру. Що б я тоді робила?

— Можна було б лікарю шепнути на вушко, що в тебе почалася менструація.

— Він теж чоловік. Як йому я мала показати оце?

Того ж дня Іванна перенесла свою постіль та речі до кімнати бабуні.

— Мамо, як ти думаєш, — прошепотіла дівчина на вухо матері, — вони ні про що не здогадалися?

— Звісно, ні, — в тон їй тихо відповіла мати, — чоловіки не дуже здогадливі…

Дзвінок у двері сповістив про гостя. Настя відклала картоплину, яку не дочистила, пішла відчиняти.

— Можна? — на порозі з усмішкою та величезним прямокутним тортом стояв Вадим. Не чекаючи дозволу, зайшов у вузький коридор. «З поверненням!» — Настя прочитала шоколадний напис по діагоналі поміж квітів, які прикрашали виріб. — Це мо`лоді, нехай смакують, — пояснив чоловік, передаючи торт Насті.

— Навіщо ти витрачався? Ми стільки всього готуємо, що не поїдять.

— Ось побачиш, нічого не залишиться! Компанія велика, усі молоді, тільки давай їсти! — промовив Вадим жваво, проте Настя добре знала його, тому таки почула нотки суму