Читати книгу - "Чорне Сонце"

дала, та врятував Штепу його друг Микола Вечір, котрий теж печерував з ним раків. Витяг він Андрія на берег, зробив штучне дихання, відпоїв з ложечки оковитою, але відтоді Штепа не може бути в тісному закритому просторі. Він просився до нас в «Азов», казав, що піде на будь-яку допоміжну службу, готовий хоч і машини мити, однак ми переконали Андрія, що без такого благодійника, як він, ми пропадемо. «Волонтером ти нам допоможеш більше, ніж на передовій», – сказали ми.

Крім того, Штепа ще володіє дивовижним даром провидця, і я підозрюю, що набув він цього надприродного хисту теж після того, як тимчасово розпрощався з життям під водою. Але про це пізніше, бо Сіроманець перепитав знову:

– Як це купив? Виходить, той мужик виглядів лебедя з пташеняти, приручив, тримав біля себе чотири роки, а потім продав?

– Ну, – кивнув Штепа.

– І ти дав йому сто баксів?

– Ну, – знов кивнув Штепа. – Я ж йому сам запропонував. Чого ти причепився з тими баксами?

Сіроманець скреготнув зубами. Щось він не доганяв у цій історії.

– Слухай далі, – сказав Андрій, пускаючи дим двома цівками через ніс. – Тут не все так просто, як ти думаєш.

– А звідки ти знаєш, що я думаю? – чогось сердився Сіроманець.

– Знаю! Бо я ще не розказав, що було далі.

– І що?

– Це капець!

Андрій знов глибоко затягнувся, випустив дим цього разу кільцем, провів те кілечко очима аж під стелю, потім сказав:

– На другий день Карлуша зробив мені «йо-ма-йо».

Сказав і знову, зануда, чекав, поки ми перепитаємо, що ж то за «йо-ма-йо»?

– Що ж він зробив? – спитав Сіроманець.

– Не повірите, – Штепа так тяжко зітхнув, наче Карлуша спалив йому хату. Буває: ображений птах приносить жарину на стріху – і хати немає. Але ж у Штепи хата була не під соломою.

– Яке «йо-ма-йо»? – спитали ми в один голос.

– Карлуша від мене втік, – сказав Штепа і дрібно закліпав очима.

– Утік? – не повірив Єгер.

– Атож. Він так засумував за своїми курми й качками, що згадав, хто він такий. Згадав, що він лебідь, що має крила, тож знявся і полетів.

– До того мужика? – здивувався Сіроманець.

– Ні, до нього він не долетів, – сказав Штепа. – У Карлуші крила слабенькі, не треновані. Він долетів до першого ставка, недалечко від мого дому, і там сів. Я біг за ним, задер голову й біг, аж падав, але все бачив. Карлуша опустився на воду. Тоді я побіг додому, надув гумового човна, приволік його до ставка і поплив до Карлуші. Він – тікати. «Карлуша, мань-мань», – підкликаю його до себе, а воно, стерво, забилося в очерет. Я зрозумів, що мені його не впіймати. Тоді подзвонив до того мужика й попросив, щоб він приїхав і зловив Карлушу. Той погодився, навіть, здається, зрадів, що так вийшло, але приїхав. І що ви думаєте? На голос господаря Карлуша виплив з очерету прямо йому до рук.

– І що тепер? – спитав Сіроманець.

– А що? Я замовив Карлуші вольєр, – сказав Штепа. – Тепер зосталося знайти йому пару.

– От чмошник!

– Хто – я? – не зрозумів Штепа.

– Та ні, – сказав Сіроманець. – Карлуша твій.

Сіроманець навмисне під’юджує Андрія, бо ми найдужче любимо, як він розповідає про «чмошників» і «бариг». Штепа всіх людей, які йому не подобаються, ділить на два типи – чмошників і бариг. Особливо це смачно у нього виходить, коли Андрій сортує політиків та всяких урядників, що вилазять на екран телевізора. Недавно я спіймав себе на тому, що й сам уже вслід за Штепою чітко розрізняю, де чмошник, а де барига. Якщо в чоловіка масний писок, вологі губи, тоненький голос, очиці бігають, наче і я не я, і хата не моя, то це типовий чмошник, який краде спідтишка і може залізти до тебе в кишеню. Це такий собі гібридний різновид наперсточника.

А якщо лице грубе, нахраписте, щелепи широкі, якщо він бреше й оком не змигне, то це, звичайно, справдешній барига. Бариги, за Штепою, не такі підступні, як чмошники, вони відвертіші у своїх зазіханнях та апетитах. Беруть відразу багато завдяки своїм давно відпрацьованим схемам, але коливати курсом долара, різко підвищувати тарифи на комуналку, нишпорити по чужих кишенях їм за падло. Є ще й змішані типи – різні гібриди бариг і чмошників, але то вже ціла наука, яка називається фізіогноміка. І доступна вона лише Андрієві Штепі, який, крім усього, має дар ясновидця.

Ми просто кайфуємо і хапаємося за животи, коли разом зі Штепою дивимося Шустера. Андрій до нас приїжджає переважно по п’ятницях, саме тоді, коли транслюється це популярне шоу, але він завжди просить нас вимкнути телевізор.

– Що ви там не бачили? – сердиться Штепа. – Ми ж наперед знаємо, що вони скажуть. Давайте краще побалакаємо замість слухати тих бариг і чмошників.

Ми згодні, що слухати там особливо немає чого, але нас цікавить те, що буде далі. А далі починається цирк на дроті. Шустер запрошує до мікрофона товстого, але з тонким голосочком чоловічину і так, знаєте, цілком серйозно запитує в нього, чому не рухаються реформи в правоохоронних органах, адже туди вже й грузинку взяли, яка начебто зарплату підвищить до хмар, і запроваджують конкурсну основу на вакантні посади…

– О, слухайте! – вигукує Штепа, потягши добрий ковток уманського «жигулівського». – Зараз цей чмошник скаже, що треба міняти систему!

– Потому што нада мєнять сістєму, – цілком серйозно каже товстун. – Пока ми нє памєняєм сістєму, нічєво у нас нє палучіцца.

– Ну да! – вигукує Штепа. – Ніхто, бля, не винен, тільки система! Ні Яник не винен, ні Рижий, ні Ахметка, ні Пшонька, ні Кровосісі, ні Чикатило, ніякий поц не винен, тільки одна система. І Гнат не винуват, і Килина не винна, тільки хата винувата, що пустила на ніч Гната.

Але перед Шустером уже стоїть міцний, як брила, чолов’яга (такого довбнею не завалиш), і надбрів’я над його нерухомими очима теж нагадують дві брили. Від нього навіть через екран повіває легким запахом коньяку. Шустер запитує, чому досі немає ясності в газовій сфері, чому з людей луплять три шкури за газ?

– О! – вигукує Штепа. – Зараз цей барига скаже, що в усьому винна Юлька, яка підписала кабальну угоду… Давай, вали на папєрєдніков!

– Ну, ви ж знаєте, – каже бриластий чолов’яга, котрого довбнею не завалиш, – що в цю кабалу ми потрапили ще тоді, коли Юлія Володимирівна підписала…

Ми вже далі не слухаємо, ми іржемо, як жеребці, аж пиво йде носом, і з нетерпінням чекаємо, коли мікрофон візьме наступна Штепина жертва.