Читати книгу - "Вступ до психоаналізу"

А. Медер розповів про жінку, що за день до свого весілля забула приміряти весільну сукню і, на превеликий розпач кравчині, згадала про це лише пізно ввечері. Він пов’язує це забування з фактом, що невдовзі та дама розлучилася зі своїм чоловіком. Я знаю тепер уже розлучену з чоловіком жінку, що, порядкуючи своїми майновими справами, часто підписувала документи дівочим прізвищем — за кілька років до того, як справді повернула його собі. Я чув і про іншу жінку, що під час весільної подорожі загубила обручку, і знаю, що дальше подружнє життя надало тому випадкові сенс. А тепер іще один яскравий приклад, але з кращим кінцем. Кажуть, ніби один славетний німецький хімік не одружився тому, що забув про годину церемонії і замість церкви подався в лабораторію. Йому не забракло глузду вдовольнитись однією спробою, і він помер старим парубком у похилому віці.

Може, і вам сяйнула думка, що в цих прикладах похибки немов заступали знамення й призвістки, що їх так ушановували античні народи. І справді, частину тих знамень становили не що інше, як хибні дії, наприклад коли хто спіткнеться чи впаде. Зате друга частина має характер об’єктивних подій, а не суб’єктивних учинків. Але ви не повірите, як тяжко іноді визначити, до якої саме групи належить той або той конкретний випадок. Адже вчинки вкрай добре маскуються, скидаючись на нейтральні події.

Кожен з вас, озирнувшись на свій більш-менш багатий життєвий досвід, мабуть, розповість, що він уник би багатьох розчарувань і прикрих несподіванок, якби мав досить сміливості й рішучості тлумачити дрібні похибки в людських взаєминах як призвістки, як вияви властивих людям поки що потаємних намірів. Здебільшого на таке не наважуються: адже виникає враження, ніби кружним шляхом через науку людина знову стає забобонною. Крім того, не кожна призвістка справджується, і з наших теорій ви збагнете, що кожній призвістці не конче і справджуватись.

Лекція 4

Хибні дії (закінчення)

Вельмишановні добродійки і добродії! Наші дотеперішні зусилля, здається, таки переконали нас, що хибні дії мають свій сенс, і цей факт стане основою наших дальших досліджень. Слід іще раз наголосити: ми не заявляємо — і для нашої мети така заява й не потрібна, — ніби кожна окрема хибна дія має сенс, хоча сам я гадаю, що це справді так. Для нас досить, коли ми доведемо, що такий сенс притаманний відносно великій кількості різних похибок. Бо ж окремі різновиди похибок різняться між собою принаймні в наступному аспекті. Похибки мовні, письмові й т. ін. ще можна обґрунтувати суто фізіологічними причинами, але при похибках, пов’язаних із забуванням (забування імен і намірів, так зване запихання речей тощо), я в такі причини не повірю; існує дуже велика ймовірність, що загубити річ можна й без ніякого наміру; а до оман, які трапляються в житті, можна загалом лише почасти застосувати наші принципи. Про ці обмеження не слід забувати, коли ми рушимо вперед, визнавши, що хибні дії — це психічні акти, які виникають унаслідок зі­ткнення, інтерференції двох намірів.

Це перший результат психоаналізу. Досі психологія нічого не знала про ці зіткнення й розмаїття наслідків, до яких вони можуть приводити. Ми значно поширили межі світу психічних явищ і відкрили для психології феномени, що їх давніше ніхто їй не приписував.

Замислімось на хвилину над твердженням, що хибні дії — це «психічні акти». Чи є в ньому щось більше, ніж у нашому попередньому висловленні, що хибні дії мають сенс? Гадаю, ні, це твердження радше невизначене і незрозуміле. Адже все, що можна спостерегти в психічному житті, людина рано чи пізно назве психічними феноменами. І невдовзі ми з’ясуємо, чи справді окремі душевні порухи безпосередньо спричинені фізичними, органічними або матеріальними чинниками, а чи, може, вони прямо породжені іншими психічними процесами, за якими де-небудь відчувається вплив органічних чинників. Саме цей останній стан речей ми маємо на увазі, характеризуючи те або те явище як психічний процес, і тому доцільніше надати нашому висловленню такої форми: хибні явища не безглузді, а мають свій певний сенс. Під сенсом ми розуміємо значення, намір, тенденцію в ряду психічних взаємозв’язків.

Існує ще одна група явищ, дуже подібних до хибних дій, проте їм така назва вже не пасує. Ми їх називаємо випадковими, або симптомними діями. Їм так само притаманні немотивованість, неясність, незначущість, а до того ж тут виразно проступає ще й непотрібність. Від хибних дій вони відрізняються тим, що в них немає другого наміру, з яким вони конфліктують і який через них зазнає перекручень. З другого боку, такі дії, гостро не відмежовуючись, переходять у царину жестів і порухів, які ми вважаємо за вияви тих або тих душевних настроїв. До випадкових дій належать усі ті нібито безцільні рухи, коли ми, немов граючись, чіпаємо свій одяг, частини свого тіла, предмети, до котрих можна дотягтися рукою, і потім полишаємо їх, а також мелодії, які мугикаємо. Я недвозначно стверджую: всі ці феномени мають сенс і їх можна тлумачити так само, як і хибні дії, це незначні симптоми інших, важливіших психічних явищ, повновартісні психічні акти. Проте я не зупинятимусь на цих нових феноменах, що поширили царину психічних явищ, а повернусь до хибних дій, на матеріалі яких ми з куди більшою ясністю розглянемо важливі для психоаналізу проблеми.

Найцікавіші запитання, які ми поставили, вивчаючи хибні дії, і ще не дали на них відповіді, такі. Ми сказали, що хибні дії є наслідком зіткнення двох різних намірів, один з яких можна назвати порушеним, а другий — порушувальним. Порушені наміри не потребують якихось дальших запитань, але про ті, другі, ми прагнемо, по-перше, дізнатися, що це за наміри, котрі стають перешкодою для інших, а по-друге, який зв’язок між порушувальними намірами і порушеними?

Дозвольте мені знову скористатися мовними похибками як представниками всього класу хибних дій і відповісти спершу на друге запитання, а потім на перше.

При мовних похибках між порушувальними і порушеними намірами може існувати зв’язок за змістом, бо порушувальна тенденція заперечує, виправляє або доповнює порушену тенденцію. Або ж — це темніший і цікавіший випадок — порушувальна тенденція змістом ніяк не пов’язана з порушеною.

Приклади першого з цих двох різновидів зв’язку можна без труднощів знайти, звернувшись до вже згаданих нами випадків та подібних до них. Майже завжди, коли внаслідок мовної похибки кажуть протилежне тому, що намірялися сказати, порушувальний намір є протилежністю порушеного, а сама похибка — виявом конфлікту двох непримиренних прагнень. «Я оголошую засідання відкритим, а найрадніше я відразу б і закрив його», — ось сенс мовної похибки голови. Політична газета, яку звинуватили в корупції, борониться в статті, що мала закінчуватися такими словами: «Наші читачі засвідчать, що ми завжди найбезкорисливішим чином дбали про добро всього суспільства». Проте редактор, котрому довірили написати статтю на захист газети, написав: «Найкорисливішим чином». Це означає, що він думав: «Хоч я й мушу таке писати, але знаю, що все інакше». Народний депутат, що вимагає, аби імператорові казали нещадну правду, певне, почув внутрішній голос, бо, злякавшись власної сміливості,