Читати книгу - "Що таке антична філософія?"

слухачів рядами, він не ставав за професорську кафедру; він не мав чіткого розкладу дискусій чи прогулянок зі своїми учнями. Але саме жартуючи іноді з ними, чи п’ючи з ними, чи йдучи з ними на війну або ж на Агору і, зрештою, йдучи до в’язниці та випиваючи отруту, він філософував. Він був першим, хто показав, що в будь-який момент і в будь-якому місці в усьому тому, що з нами трапляється, і в усьому тому, що ми робимо, повсякденне життя дає можливість філософувати[103].

IV

ВИЗНАЧЕННЯ ФІЛОСОФА В «БЕНКЕТІ» ПЛАТОНА

Ми не знаємо напевне, чи траплялося Сократові у розпалі дискусій зі співрозмовниками вживати слово philosophia. В будь-якому разі цілком можливо, що якщо це і ставалося, то він використовував це слово, надаючи йому звичного для доби значення, тобто використовував його, як це тоді робили усі — для позначення загальної культури, яку софісти чи хтось інший могли пропонувати своїм учням. Саме в цьому сенсі ми віднаходимо приклади рідкісного вживання слова philosophia у «Спогадах про Сократа», зібраних його учнем Ксенофонтом. Але, зрештою, саме під упливом особистості Сократа та його навчання Платон у «Бенкеті» надасть слову «філософ», а отже і слову «філософія», нового значення.

«Бенкет» Платона

Діалог Платона «Бенкет», разом з його «Апологією Сократа», є літературним монументом, зведеним у пам’ять про Сократа. Він скомпонований настільки блискуче та вміло, наскільки це вмів робити Платон, який майстерно поєднував філософські теми та міфологічні символи. Як і в «Апології», теорійна частина в ньому зведена до мінімуму: ми віднаходимо тут лише кілька сторінок, втім надзвичайно важливих, які стосуються бачення Прекрасного, тоді як основна частина присвячена описові способу життя Сократа, який розкривається саме як взірець філософа. Визначення філософа[104], запропоноване в діалозі, набуває від цього ще більшого значення.

Постать Сократа домінує, таким чином, в усьому тексті діалогу, скомпонованому як розповідь такого собі Арістодема, котрого Сократ попросив супроводжувати його на бенкет, що давав поет Аґатон на честь своєї перемоги на трагедійному конкурсі. Втім, Сократ приходить туди із запізненням, оскільки довгий час простояв на місці, заглиблений у свої роздуми. Виступ Сократа, що продовжує промови учасників бенкету на честь Ероса, триває майже стільки часу, скільки всі інші виступи, взяті разом. Наприкінці бенкету приходить Алківіад — п’яний, з вінком квітів на голові, в супроводі флейтистки, і проголошує розлогу похвалу Сократові, деталізуючи всі аспекти його особистості. А в останніх рядках твору персонаж Сократа залишається наодинці серед інших учасників бенкету, які заснули, — з ясною свідомістю та спокійний, хоча й випив більше за інших.

Тільки Аґатон, Аристофан і Сократ бадьорилися і по черзі — зліва направо — пили з великої чаші. Сократ розмовляв із ними. […] Сократ змусив їх визнати, що той-таки поет мусить знатися на творенні комедії і трагедії […] Першим із них заснув Аристофан, а на світанку й Аґатона зборов сон. Сократ […] встав і вийшов. […] Повернувшись до Лікею, Сократ умився і провів там решту дня…[105]

Це закінчення діалогу надихало фантазію поетів. Я маю на увазі рядки Гьольдерліна про мудреця, що уміє переносити інтенсивність щастя, яке йому дарує Бог:

Кожен має свою міру. Важко переносити нещастя, ще важче — щастя. Однак, мудрець може зберігати ясність на бенкеті, що триває від обідньої пори аж до глибокої ночі, до перших променів ранку[106].

Ніцше зауважує, що Сократ зміг прийняти смерть так само спокійно, як він покинув бенкет:

Він пішов на смерть із тим спокоєм, із яким, за описом Платона, останній бенкетувальник полишає при перших променях світанку учту, щоби розпочати новий день; тоді як за ним, на лавах і на землі, зостаються поснулі товариші-застільники, щоби снити про Сократа, того справжнього еротика. Умираючий Сократ став новим, ніколи до того не баченим ідеалом шляхетної грецької молоді[107].

Даніель Бабю[108] добре продемонстрував, що в композиції діалогу, призначеного водночас змалювати Сократа та ідеалізувати його, набувають значення найменші деталі. Компанія пияків намітила собі програму, що визначила водночас спосіб, у який питимуть, та тему промови, яку кожен з учасників повинен проголосити. Предметом цих виступів було обрано бога любові — Ероса[109]. У розповіді про бенкет, на якому був присутнім Сократ, таким чином йдеться про спосіб виконання учасниками своїх завдань, про порядок виголошення промов, а також про сказане окремими ораторами. Згідно з Д. Бабю, п’ять перших промов — Федра, Павсанія, Ериксимаха, Аристофана та Аґатона, діалектично розвивають тему, готуючи похвалу Еросові Діотимою, жрицею з Мантинеї, на яку посилатиметься Сократ, коли прийде його черга.

Упродовж усього діалогу, а особливо у словах Діотими та виступі Алківіада, стає помітно, що риси постатей Ероса та Сократа мають тенденції до злиття. І, зрештою, підставою для їх настільки тісного переплетення є той факт, що й Ерос, і Сократ уособлюють (один в міфологічному, другий — в історичному аспекті) постать філософа. Таким є глибинний сенс діалогу.

Ерос, Сократ і філософ

Похвала Ероса Сократом відбувається у відверто сократичний спосіб. Це означає, що Сократ не проголошуватиме, як інші учасники бенкету, промови, у якій стверджуватиме, що Ерос має ту чи іншу якість. (Це означає, що філософ, на відміну від інших учасників бенкету, не проголошуватиме промову, акцентуючи увагу на тій чи іншій якості Ероса).

Він не говоритиме сам, оскільки нічого не знає, а спонукатиме говорити інших, передусім Аґатона — того, хто щойно перед ним виголосив похвалу Еросові та хто саме наголосив, що Ерос є прекрасним і граціозним. Отже, Сократ починає розпитувати Аґатона, щоб дізнатися: любов є жаданням того, що мають, чи того, чого не мають? Якщо потрібно прийняти, що любов є жаданням того, чого не мають, і якщо любов є потягом до прекрасного, то чи не потрібно виснувати звідси, що любов не може сама по собі бути прекрасною, оскільки їй бракує краси? Змусивши Аґатона прийняти цю позицію, Сократ усе-таки не починає виклад власної теорії любові, а переповідає слова, які почув від мантинейської жриці Діотими у розмові про Ероса, що колись між ними відбулась. Оскільки любов стосується іншої речі, причому тієї, якої вона позбавлена, Ерос не може бути богом, як помилково вважають інші учасники бенкету, котрі виголосили похвали Еросові перед Сократом; Ерос є лише daimôn’ом, «чимсь середнім між смертними