Читати книгу - "Homo Deus"

Дехто може сказати, що це не так і погано, оскільки не мета робить нас щасливими, а шлях до неї. Сходження на гору Еверест приносить більше задоволення, ніж перебування на вершині; флірт і прелюдія до сексу збуджує більше, аніж сам оргазм; а проведення сенсаційних експериментів цікавіше, аніж отримання премій і визнання. Однак це все ж мало змінює картину. Така ситуація просто демонструє, що еволюція керує нами через широкий набір приємних речей. Часом ми спокушаємося неймовірними почуттями блаженства і спокою, тоді як в інших випадках мчимо вперед на хвилях бурхливих почуттів захвату й піднесення.

Коли тварина шукає чогось, що збільшує її шанси на виживання й відтворення (наприклад, їжу, партнерів чи соціальний статус), мозок продукує відчуття настороги й збудження, що змушують тварину докладати ще більших зусиль, бо так вони узгоджуються між собою. У відомому експерименті вчені ввели електроди в мозок кількох пацюків, відтак вони мали можливість викликати відчуття збудження простим натисканням на кнопку. Коли пацюкам пропонували вибір між смачною їжею і натисканням на кнопку, вони віддавали перевагу кнопці (схоже на те, як діти віддають перевагу відеоіграм замість того, щоб іти до вечері). Пацюки бажали натискати на кнопку знову й знову, допоки не втрачали свідомість через голод і виснаження. Люди також можуть віддавати перевагу піднесенню від руху перед спочиванням на лаврах. Усе ж привабливим рух робить відчуття бадьорості, що супроводжує його. Ніхто не прагнув би видиратися на високі гори, грати у відеоігри чи йти на «побачення всліпу», якби ці дії супроводжувалися лише неприємними відчуттями стресу, відчаю чи нудьги.

На жаль, збудливі відчуття від руху так само минущі, як і блаженні відчуття перемоги. Дон Жуан, що насолоджувався збудженням від пригод однієї ночі, бізнесмен, який з приємністю постукував пальцями, спостерігаючи за зростанням і зниженням індексу Доу-Джонса, чи гравець, отримуючи насолоду від вбивства монстрів на екрані комп’ютера, не отримуватимуть задоволення від спогадів про вчорашні пригоди. Як і пацюки, що бажали імпульсу від кнопки знову й знову, донжуани, акули бізнесу і гравці потребують нового імпульсу щодня. Ще гірше те, що при цьому очікування теж пристосовуються до умов, і вчорашні виклики дуже часто стають сьогоднішньою одноманітністю. Мабуть, ключем до щастя є не рух і не золота медаль, а радше поєднання правильних порцій піднесення і спокою. Однак більшість із нас схильна весь час перестрибувати від стресу до нудьги й назад, відчуваючи невдоволення і тим, і тим.

Якщо наука права, і наше щастя визначається нашою біохімічною системою, то єдиний спосіб забезпечити тривале задоволення — регулювати цю систему. Забудьте про економічний розвиток, соціальні реформи й політичні революції: щоб підвищити глобальний рівень щастя, нам треба маніпулювати біохімією людини. І саме це ми почали робити останні кілька десятиліть. П’ятдесят років тому приймати психіатричні препарати вважалося ганьбою. Нині ця ганьба зникла. На краще чи на гірше, але дедалі більше людей вживають «психіатричні» ліки на регулярній основі для лікування не лише ментальних захворювань, а й для подолання звичайних депресій і випадкової меланхолії.

Наприклад, дедалі більше школярів приймають такі стимулятори, як Ritalin. У 2011 році 3,5 мільйона американських дітей вживали ліки від ADHD. У Великій Британії їхня кількість зросла з 92 тисяч у 1997 році до 786 тисяч у 2012-му. Початковою метою було лікування дефіциту уваги, однак сьогодні здорові діти вживають ці ліки для підвищення своєї успішності й виконання щоразу серйозніших завдань учителів і батьків. Багато хто повстає проти цього й стверджує, що проблема витікає з освітньої системи, а не від самих дітей. Якщо учні страждають на дефіцит уваги, стрес і отримують низькі оцінки, нам, напевно, треба звинувачувати в цьому застарілі педагогічні методи, переповнені класи й надто високий темп життя у незрілих школярів. Мабуть, ми повинні вдосконалювати школу, а не дітей? Цікаво поглянути, як ці аргументи розвивалися. Люди сперечалися про педагогічні методи тисячі років. І в Стародавньому Китаї, і у вікторіанській Британії кожен мав свій улюблений метод і активно виступав проти всіх альтернатив. Проте тепер усі зійшлися на одному: щоб поліпшити освіту, треба змінювати школу. Нині, уперше в історії, принаймні деякі люди вважають, що це буде найефективніший спосіб змінити «біохімію» учнів.

Армії йдуть тим самим шляхом: 12 % американських солдатів в Іраку й 17 % американських солдатів в Афганістані приймали снодійне або антидепресанти, щоб долати тиск і стреси війни. Страх, депресія й травма не зумовлюються снарядами, мінами-пастками чи замінованими автомобілями. Вони викликаються гормонами, нейротрансмітерами й нейронними мережами. Два солдати можуть опинитися пліч-о-пліч в одному окопі; один завмиратиме від жаху, втрачатиме глузд і страждатиме від нічних марень багато років після події; другий сміливо піде вперед і отримає медаль. Відмінність полягає в біохімії цих солдатів. Якщо ж ми знайдемо способи контролювати її, то одним ударом отримаємо і щасливіших солдатів, і ефективнішу армію.

Біохімічне прагнення до щастя є також причиною злочинності номер один у світі. У 2009 році половина ув’язнених у федеральних в’язницях США потрапила туди через наркотики; 38 % італійських в’язнів отримали вироки за звинуваченнями, пов’язаними з наркотиками; 55 % в’язнів у Великій Британії повідомляли, що вони здійснили свої злочини через вживання наркотиків або торгівлю ними. Звіт за 2001 рік показав, що 62 % австралійських злочинців були під впливом наркотиків, коли здійснювали ті злочини, за які отримали покарання. Люди вживають алкоголь, щоб забутися, курять марихуану, щоб відчути умиротворення, вживають кокаїн і метамфетаміни, щоб бути енергійними і впевненими, тоді як екстазі доводить до відчуття екстазу, а ЛСД посилає вас познайомитися з Люсі в діамантовому небі[3]. Те, на що одні люди сподіваються, навчаючись, працюючи або створюючи сім’ю, інші намагаються отримати значно легше завдяки правильній дозі молекул. Це екзистенційна загроза соціальному й економічному порядку, і саме тому країни ведуть жорстку, криваву й безнадійну війну з біохімічними злочинами.

Держава сподівається регулювати біохімічне прагнення до щастя, відділяючи «погані» маніпуляції від «хороших». Принцип зрозумілий: біохімічні маніпуляції, що зміцнюють політичну стабільність, суспільний порядок та економічний розвиток, дозволені й навіть заохочуються (наприклад, ті, що заспокоюють гіперактивних учнів у школі чи спонукають боягузливих солдатів іти в бій). Маніпуляції, що загрожують стабільності й розвитку, забороняються. Однак щороку в дослідницьких лабораторіях університетів, фармацевтичних компаній і кримінальних організацій народжуються нові наркотики, і потреби держави й