Читати книгу - "Перші п'ятнадцять життів Гаррі Оґаста"

— Мить помирання не страшна. Нічого. Зупинка. Найважче — шлях до неї.

— Ви бачили що-небудь?

— Ні.

— Нічого?

— Лише те, що є наслідком вимикання мозку.

— Можливо, у вашому випадку це не рахується.

— «Не рахується»? Ви вважаєте, що моя смерть не… — я опанував себе й відвернувся. — Втім, мені нема з чим порівняти її.

Я не став додавати, що те саме можна сказати й про нього.

* * *

Я жодного разу не збрехав, але не міг його задовольнити.

— Але як почалася війна в Афганістані? Адже там нема кому воювати!

Його невігластво щодо минулого було майже таким самим великим, як і щодо майбутнього, але минуле він, принаймні, міг перевірити. Я сказав йому почитати про «Велику гру», про пуштунів, подивитися на карту. Я пояснив, що можу надати йому дати та місця, але над тим, щоб зрозуміти їх, він мусить працювати сам.

А у вільний час я досліджував. Фірсон начебто виконав свою обіцянку. Я прочитав про Клуб Хронос.

Про нього дійсно було відомо дуже мало. Я міг би подумати, що все це вигадка, якби не було такої схожості з моїм власним життям. Посилання на відому вченістю та закритістю спільноту в Афінах 56 року нашої ери; таємничість, якою була огорнута її природа, через чотири роки призвела до їхнього вигнання, яке члени спільноти, як зазначає хроніст, сприйняли з великою гідністю та майже байдужістю — їх не турбували події того часу. Щоденник, у якому автор перед облогою Рима написав, що присвячений культу Хроноса будинок на розі його вулиці спорожнів, а дуже гарно одягнені пани та пані, які ходили туди, поїхали з міста, попередивши, що найближчим часом жити тут не варто, і незабаром після цього з'явилися варвари. В Індії чоловік, якого звинувачували у вбивстві, заперечував свою винність і перерізав собі у в'язниці горло, сказавши перед смертю, що не терпітиме це приниження, а проковтне, наче змія, свій хвіст і народиться знову. Група людей, що були відомі своєю потайливістю, залишили в 1935 році Наньцзін, а одна з них — пані, яка була відома своїм багатством, про походження якого ніхто не знав — попередила свою улюблену служницю, щоб та разом зі своєю сім'єю поїхала з міста якнайдалі, дала їй монету й пророчила, що буде війна, в якій горітиме все. Дехто звав їх провидцями; більш забобонні називали їх демонами. Якою б не була дійсність, і куди б ті люди не тікали, Клубові Хронос завжди були властиві два таланти: уникати проблем і не впадати в очі.

Давши мені це досьє на Клуб Хронос, Фірсон у певному сенсі викопав собі самому яму. Бо прочитавши це, я вперше почав думати про час.

Розділ 12

Я вже згадував про деякі стадії, через які ми проходимо, намагаючись зрозуміти, ким ми є. У своєму другому житті я вчинив стереотипно — покінчив із собою, щоб усе припинилося, а в своєму третьому житті я прагнув отримати відповідь від Бога.

Я вже писав, що вдавався до певних заходів, щоб знайти собі на час Другої світової війни нудні, але безпечні посади. Але я не наголосив, що війна також надала можливість дізнатися про обмеженість своїх знань. Приміром, від ямайського інженера з підозрілим ім'ям «П'ятниця» я почув про душі померлих і про злих привидів, що не йдуть з цього світу через те, що їх не вшанували. Дуже щирий американський офіцер на ім'я Волтер С. Броді повідав мені про баптизм, анабаптизм, мормонізм і лютеранство, завершивши словами «Моя матуся свого часу зверталася до них усіх, і зрештою вирішила, що краще за все спілкуватися з Богом без посередників».

Суданський солдат, який перевозив багаж танкістів Роммеля, які відступали в Тунісі, перш ніж утекти (або ж його викрали — ці плітки так і не змогли підтвердити або спростувати) показав мені шлях до Мекки. Він розповів мені, як треба казати «Я свідчу, що немає Бога крім Аллаха, і свідчу, що Мухаммад — Божий слуга й посланець» — спочатку англійською, потім поганою арабською, а зрештою — ачолійською, про яку він гордо сказав, що другої такої мови немає, а він, водночас ачолі та мусульманин, є унікальною людиною. Цю останню версію я повторив кілька разів, намагаючись правильно передати інтонацію, і коли зрештою задовольнив його, він ляснув мене по спині й оголосив: «Годиться! Можливо, тобі все-таки не доведеться горіти в пеклі!»

Гадаю, саме цей солдат у більшій мірі, ніж інші, прищепив мені цікавість до подорожей. Він розповідав фантастичні та, як часто виявлялося, цілковито вигадані історії про славетні країни за Середземним морем, про таємниці та відповіді, що приховані серед пісків. Коли війна скінчилася, я знайшов перший-ліпший корабель, що прямував до країн, які англійці наразі залишали, і зі сліпим невіглаством молодика, яким я здавався зовні, потрапляв у всілякі халепи та авантюри. У Єгипті я прийшов до палкого переконання в істинності слів Аллаха, яке тривало до того дня, коли в одному з каїрських провулків мене не спіймали й не забили до нестями троє моїх братів з мечеті. Вони рвали мою бороду, голили мою голову тупими ножами, плювали мені в обличчя й рвали мій білий халат, який я придбав із запалом новонаверненого. Вони кричали, що я єврейський шпигун (хоча й рудий), імперіаліст, комуніст, фашист, сіоніст, а понад усе — не такий, як вони. Чотири дні я пролежав у лікарні, а коли виписався, пішов до мулли по підтримку. Він ввічливо налив мені у скляний келих чаю і спитав про мої почуття щодо мого покликання.

Я поїхав звідти наступного ж дня.

У щойно заснованій державі Ізраїль я певний час бавився іудаїзмом, але попри всі поранення, завдані мені як єврейському шпигуну, було очевидно, що тут мене своїм теж не вважатимуть, особливо зважаючи на мій статус колишнього солдата ненависної Британської Імперії. Я бачив чоловіків і жінок, на шкірі яких досі синіли татуювання концтаборів; вони падали на коліна перед Стіною Плачу, лили сльози полегшення від того, що бачили ці просякнуті сонцем камені, і я розумів, що я не є частиною їхнього всесвіту.

На горі Синай, на яку я заліз прагнучи відповіді якого-небудь бога на мої молитви, мене привітав католицький священик. Я став навколішки біля його ніг, поцілував його руку і сказав, що його присутність тут є знаком, що існує бог, який має для мене якесь призначення, і я розповів йому свою історію. Тоді він став навколішки