read-books.club » Фантастика » Нейромант 📚 - Українською

Читати книгу - "Нейромант"

218
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Нейромант" автора Вільям Форд Гібсон. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 76
Перейти на сторінку:
у темряві її розслаблене тіло. Шия була ламка, наче з соломи. Десь посередині хребта ритмічно пульсував біль. Перед очима поставали й перетікали один в один образи – стробоскопічне мигтіння агломератських хмарочосів, кутастих куполів Фуллера, тьмяних силуетів, що наближалися до нього в тіні під мостом чи естакадою…

– Кейсе? Сьогодні середа, Кейсе. – Вона перевернулася на бік і потягнулася рукою кудись над ним. Торкнулася груддю до його плеча. Він почув, як вона зриває з пляшки фольговий корок і п’є. – Ось. – Вона вклала пляшку йому в руку. – Я бачу в темряві, Кейсе. У мене світлочутливі мікропідсилювачі в лінзах.

– Спина болить.

– Вони тобі там рідину міняли. Кров теж перелили, повністю. Перелили, бо в пакет входила нова підшлункова. А ще в печінку підживили щось нове. Про нерви нічого не знаю. Кололи багато. А для головного номера програми навіть нічого не різали. – Вона знову вклалася поряд. – Зараз 2:43:12 ночі, Кейсе. У мене годинник до зорового нерва під’єднано.

Він сів і спробував відпити з пляшки. Захлинувся, відкашлявся, теплуваті бризки полетіли на груди й стегна.

– Мені треба за деку, – почув він свій голос. Схопився шукати одяг. – Маю знати напевне…

Моллі засміялася. Малими й сильними руками взяла його за плечі.

– Пробач, асе. У небо тільки через вісім днів. Тобі твої нерви носом підуть, якщо ввімкнешся зараз. Лікар казав чекати. Тим паче, вони звідкись знають, що та штука спрацювала. Огляд за день чи два.

Він знову ліг.

– Де ми?

– Удома, в «Дешевому готелі».

– А де Армітідж?

– У «Хілтоні», торгує намистами серед тубільців, чи що. Скоро валимо звідси, чувак. Амстердам, Париж, тоді в Агломерати. – Вона торкнулася його плеча. – Ляж на живіт. Я добре роблю масаж.

Кейс перевернувся й простягнув руки перед собою. Кінчики пальців торкалися стіни капсули. Моллі всілася йому на поперек, уперлася колінами в мнемолон, і він голими боками відчув прохолоду її шкіряних джинсів. Вона погладила йому шию.

– А ти чого не в «Хілтоні»?

Замість відповіді вона опустила руку назад і почала лагідно масажувати йому промежину великим і вказівним пальцями. Так вона гойдалася над ним у темряві близько хвилини, тримаючи другу руку на шиї. Із кожним рухом шкіряні джинси тихо порипували. Кейс спробував посунутися – у нього встав, і лежати на животі було незручно.

У скронях двигтіло, але з шиї потроху зникало відчуття крихкості. Він сперся на один лікоть, перевернувся, влігся на мнемолоні, потягнув Моллі до себе, лизав її груди, відчував, як ствердлі соски лишають вологі сліди на щоках. Знайшов блискавку на її дасинсах і потягнув униз.

– Усе гаразд, я все бачу, – сказала вона.

Шурхіт джинсів по стегнах. Вона трохи поборсалася, аби остаточно вивільнитися. Перекинула ногу через нього, він торкнувся її обличчя. Очні імпланти виявилися несподівано твердими.

– Не роби так. Відбитки.

Тепер вона знов сиділа на ньому, взяла його руку, вклала на себе, його великий палець опинився між її сідниць, а інші – поперек губ. Коли вона опускалася, образи знов запульсували перед ним, неонові спалахи являлися й щезали. Вона опустилася на нього до кінця, і його спина судомно вигнулася. Так вона рухалася на ньому верхи, ковзала вгору й униз знов і знов, доки вони обоє не кінчили, доки оргастичний вибух синім полум’ям не розірвався в безчассі, неосяжному, як матриця, де обличчя розпадалися, мов пропущені крізь шредер фотографії, й обрізки відносило ураганом, і її стегна, сильні й вогкі, міцно його стискали.

У будень на вулиці Нінсей людей було негусто, та й ті, що були, рухалися, наче в завченому танці. Із гральних павільйонів і салонів патінко хвилями докочувалися гуркіт і музика. Кейс заглянув до «Чату» й помітив Зоуна, який сидів у теплих, просякнутих пивним духом сутінках і приглядав за своїми дівчатами. За стійкою був Рац.

– Вейджа бачив, Раце?

– Сьогодні – ні. – Рац виразно звів брову, завваживши Моллі.

– Як побачиш, то передай, що в мене його гроші.

– Нарешті поталанило, мій артисте?

– Рано казати.

– Але я маю з ним побачитися, – сказав Кейс, дивлячись на своє відображення в Молліних лінзах. – Мені треба нормально відійти від справ.

– Армітіджеві не сподобається, якщо випущу тебе з поля зору.

Вона стояла під обпливлим годинником у передпокої Діна, уперши руки в боки.

– Цей чувак не говоритиме зі мною при тобі. На самого Діна я з гори срав, він про себе подбає сам. Але є кілька хлопців, яких я підставлю, якщо так просто злиняю з Тіби. Мої хлопці, розумієш?

Вона стиснула губи. Похитала головою.

– У мене люди в Сінгапурі, зв’язкові в Токіо на Сіндзюку й Асакудза, і їм усім срака буде, ясно? – збрехав він, поклавши руку їй на плече, сховане під шкіряною курткою. – П’ять. П’ять хвилин. За твоїм годинником, гаразд?

– Мені не за це платять.

– За що тобі платять – це одне діло. Інше – якщо деякі мої близькі друзі підуть на дно через те, що ти надто буквально дотримуєшся інструкцій.

– Не чеши. Які ще, нахрін, «близькі друзі»? Ти туди йдеш, аби зібрати в того старого контрабандиста досьє на нас, – відрізала вона й поставила взуту в чобіт ногу на запилюжений столик під Кандінського.

– О, Кейсе, малий, а твоя супутниця таки озброєна, і це якщо не рахувати добрячого шмату кремнію в її голові. Можеш уточнити, нащо прийшов?

Примарний кашель Діна, здавалося, завис між ними в повітрі.

– Чекай, Джулі. Я все одно сам зайду.

– І не сумнівайся, синку. Інакше я й не пущу.

– Гаразд, – сказала Моллі, – йди. Але п’ять хвилин. Затримаєшся – і я твого близького друга заткну навіки. І можеш про дещо поміркувати, коли там сидітимеш.

– Про що?

– Чому я роблю тобі цю послугу. – Вона розвернулася й пішла надвір повз контейнери з консервованим імбиром.

– Знайшов собі цікавішу компанію, ніж завжди, Кейсе?

– Джулі, вона вже пішла. Пустиш мене? Будь ласка, Джулі.

Засуви грюкнули.

– Тільки повільно, Кейсе, – почув він голос Діна.

– Вмикай ті свої штуки, Джулі, всі, що є в столі, – сказав Кейс, сідаючи на гвинтовий табурет.

– А вони завжди ввімкнені, – м’яко промовив Дін, виймаючи пістолет з-за нутрощів друкарської машинки й наводячи його точно на

1 ... 11 12 13 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нейромант», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нейромант"