Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

Цей день він провів з дружиною, а наступного ранку вирушив до Імператриці. Там він зустрів принца Ніоу. У блакитному носі, з-під якого визирав яскравий червонувато-жовтий одяг, принц мав надзвичайно гарний вигляд. Хоча красою він не перевершував сестри, але його біле обличчя, напрочуд тонке і ніжне, здавалося ще більш тендітним через те, що останнім часом він помітно схуд. Очевидна зовнішня схожість принца з Першою принцесою розбурхувала у Каору гріховну закоханість у неї. О, краще було б ніколи не бачити її! Принц приніс із собою багато прекрасних сувоїв з картинами, які наказав віднести у покої Першої принцеси. Незабаром він і сам пішов туди.

Каору висловив Імператриці захоплення успішно проведеним читанням Восьми сутр Лотоса, трохи поговорив з нею про минуле, а потім став розглядати картини, які залишив принц. «Ваша дочка, Друга принцеса, — сказав він Імператриці, — вийшовши за мене заміж, так сумує за пишним Імператорським палацом, що мені аж шкода її. Крім того, Перша принцеса зовсім перестала писати моїй дружині, і вона дуже страждає, підозрюючи, що винне у цьому несхвальне ставлення сестри до її нового становища. Вона була б рада хоч іноді отримувати від вас щось на кшталт таких картин. Я впевнений, що це було б їй набагато приємніше, ніж якби я приносив їх сам».

«Що ви таке кажете? — заперечила Імператриця. — Як може Перша принцеса нехтувати сестрою? У палаці їхні покої були поруч, і вони часто обмінювалися листами. Щоправда, тепер вони справді майже не спілкуються одна з одною. Що ж, я натякну їй. Але чому сама Друга принцеса її сторониться?..»

«Вона просто не наважується. Я знаю, що ви ніколи не були особливо прихильні до неї, але тепер, коли вона одружилася зі мною, людиною, кровно пов’язаною з вами, було б добре, якби Перша принцеса стала привітнішою до неї хоча б заради пам’яті про колишню дружбу. А то якось дуже прикро...» — відповів Каору, а Імператриця і не здогадувалася, що приховується за цими словами.

Залишивши її покої, Каору пройшов у західну частину будинку, сподіваючись зустріти Косайсьо або, хоча б краєм ока, поглянути на галерею, в яку зазирав учора. Однак цього разу оточення принцеси вчасно помітило його. Коли він своєю поважною ходою наблизився до галереї, то, побачивши синів Лівого міністра, які про щось розмовляли, зупинився і сів перед боковими дверима.

«Я досить часто буваю у цьому будинку, але не так уже й просто доступитися до ваших покоїв, — сказав він, звертаючись до жінок за завісами. — А тому я почуваюся якимось стариганом. Тож сьогодні я вирішив діяти по-іншому. Боюся тільки, що юнаки будуть незадоволені моєю присутністю», — додав він, поглядаючи на племінників.

«О, варто тільки розпочати діяти, і ви неодмінно помолодієте», — жартівливо відповіли йому через завісу. Навіть жарти жінок, як і все, що оточувало Першу принцесу, були по особливому вишуканими. І Каору довше, ніж прийнято, залишався у покоях принцеси, неквапливо розмовляючи з жінками про все на світі.

Якось принцеса була в гостях у матері. «Що шукав Каору у ваших покоях?» — запитала її Імператриця, а пані Дайнаґон, що супроводжувала принцесу, відповіла: «Здається, він хотів поговорити з Косайсьо».

«Такому серйозному шанувальнику догодити нелегко. Жінка, на яку він зверне свою увагу, має бути самою досконалістю, бо він будь-кого швидко виведе на чисту воду. Але за Косайсьо можна не хвилюватися». Хоча й були вони братом і сестрою{318}, Імператриця завжди глибоко поважала Каору й стежила за тим, щоб її прислуга не ставила його у незручне становище.

«Останнім часом пан Каору виявляє до Косайсьо таку прихильність, що іноді засиджується за дружньою розмовою в її покоях до пізньої ночі. Але не думаю, що їх пов’язує щось більше, ніж проста дружба. Принц Ніоу також писав до неї, але Косайсьо навіть не відповіла. Здається, вона вважає його легковажним, та чи вона сама краща за нього?» — зауважила Дайнаґон, засміявшись.

«От і добре, що вона розгадала його мінливий норов! — озвалася Імператриця, також засміявшись. — Але як же змусити його змінити таку ганебну поведінку? Адже перед людьми соромно!»

«Між іншим, я чула дивну історію, — сказала Дайнаґон. — Річ у тому, що та особа з Удзі, яку недавно втратив пан Каору, доводиться по батькові молодшою сестрою господині з дому на Другій лінії, а її мати чи то, може, тітка — дружиною намісника провінції Хітаці. Так от цю особу почав таємно відвідувати принц Ніоу. Пан Каору дізнався про це й вирішив перевезти її до столиці, а тим часом приставив до оселі Удзі надійну сторожу. Одного разу принц приїхав, як зазвичай, а увійти не зміг. Так і довелося йому повернутися ні з чим, прочекавши якийсь час неподалік від будинку. Уявляю собі, який він був жалюгідний — верхи на коні, в найпростішому вбранні! І от та особа в Удзі, мабуть, закохавшись у нього, одного дня раптом зникла. І тепер годувальниця та інші служниці плачуть цілими днями, вважаючи, що вона втопилася у річці».

Імператриця була приголомшена почутим. «А хто вам це розповів? Яке нещастя! Дивно, що всі мовчать про таку неймовірну подію. Навіть Каору ні словом не обмовився, а тільки все нарікає на зрадливість цього світу та журиться, що коротке життя випало всім, хто пов’язаний з Восьмим принцом».

«Звичайно, слугам вірити не можна, — відповіла Дайнаґон, — але дівчинка-служниця, яка розповідала мені цю історію, говорила досить переконливо. Сама вона прислуговує в Удзі, але днями в якійсь справі приїжджала до столиці і заходила у будинок Косайсьо. Як видно, зникнення дівчини з Удзі пов’язане з такими незвичними обставинами, що перелякані жінки воліють мовчати про таємницю. Думаю, що навіть Каору не знає всіх подробиць».

«Передайте цій дівчинці, щоб вона більше нікому нічого не розповідала, — занепокоїлася Імператриця. — Боюся, що принц такими любовними пригодами зовсім знеславить своє ім’я».

Через кілька днів Друга принцеса, дружина Каору, отримала листа від Першої принцеси. Захоплений вишуканістю її почерку, Каору навіть пошкодував, що не додумався раніше започаткувати таке листування. Імператриця надіслала Другій принцесі чимало прекрасних сувоїв з картинами, а Каору, вибравши з них найкращі, відіслав їх Першій принцесі. На одній з картин був майстерно зображений Тоґімі, син Серікава-дайсьо {319}, у ту мить, коли він, охоплений тугою за Першою принцесою, осіннім вечором виходить з дому, і Каору, уявивши себе на його місці, зітхнув: «О, якби ж то я знайшов жінку, яка у всьому відповідала б моїм бажанням...»

«Осінній вітер,

Що листя місканта

Росою вкриває,

Надвечір особливо

Серце смутком проймає», —

хотів написати Каору прямо на картині, але розумів, що не має права навіть натякати на свої почуття. Багато чого передумав він останнім часом і врешті-решт дійшов висновку: «Якби жила Ооїґімі, то хіба я думав би про інших жінок? І навіть на пропозицію Імператора відповів би відмовою. Та й зрештою Імператор не виявив би мені такої честі, якби знав, що я вже маю кохану. Так, саме та «берегиня мосту Удзі» і позбавила мене спокою». Потім