Читати книгу - "Темний шлях, Анні Кос"

Люди імператора давно намагаються отримати свої гавані в цих водах: підкупом, обманом, хитрістю, погрозами. Острови — вихід у тил герцогства, можливість утримувати флот імперії в теплих водах, де вдосталь їжі для солдатів та деревини для суден. Для ясновельможного Сабіра озброєні загони, що як дикі пси намагаються час від часу відірвати ласий шматок від герцогства — це засіб стримування і тиску. Додай сюди, що це вихід до східних земель, твоїх рідних степів і всього світу, що лежить далі. Але імператор не хоче бруднити своє ім'я, він діє через найманих людей, яких можна знайти в будь-якій портовій таверні. Підступно, але не так провокаційно.

Це не перший і, на жаль, точно не останній напад. Не знаю, навіщо ясновельможний Сабір діє так, можливо, просто перевіряє пильність Ульфа або шукає слабкі місця на наших кордонах. Але найімовірніше, що він просто втрачає терпіння. Їхнє з Хальвардом протистояння незабаром переросте у справжню війну. І ти, Йорунн, можеш стати тією перевагою, що схилить долю на користь Недоре.

Йорунн сиділа насупившись, поклавши підборіддя на зчеплені пальці рук.

— Мені шкода, що тобі довелося пройти через таке, — сказала вона нарешті. — Так просто не повинно було бути. Ні з тобою, ні з іншими. Це неправильно.

— Як неправильно все те, що трапилося з хольдінгами, — тихо промовила Віала. — Але це вже сталося, і нам залишається тільки обрати, як бути далі.

— Пробач мої сумніви, — Йорунн встала і подивилася прямо в очі Віалі. — І дякую за те, що поділилася.

Того вечора Йорунн постукала в кімнату правителя. Хальвард підвів на неї очі, зі здивуванням розглядаючи обрізане волосся, потім відклав книжку, що лежала на колінах.

— Судячи з усього, ти прийшла сказати, що прийняла рішення, — констатував він очевидне.

— Я поговорила з Віалою, — Йорунн у задумливості підійшла до вікна, за яким згущувалися сутінки. Вона повернулася до Хальварда спиною, анітрохи не переймаючись тим, щоб виявити хоч краплину формальної пошани до майбутнього наставника і правителя краю, в якому їй належало тепер жити. — Вже майже літо... Більше тягнути немає сенсу. Я повинна прийняти вашу пропозицію і перестати, нарешті, тікати від своєї долі.

Вона обернулася, щоб побачити, що ж з'явиться на його обличчі. Радість від перемоги? Зневажлива посмішка? Ні. На її здивування те, що промайнуло на дні темних очей, більше нагадувало настороженість у передчутті чогось невідомого. Хальвард злегка схилив голову:

— Твої слова почуті. Хай буде так.

— В ім'я неба, трав і вітру, — відгукнулася Йорунн.