read-books.club » Сучасна проза » 4 3 2 1, Пол Остер 📚 - Українською

Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

153
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "4 3 2 1" автора Пол Остер. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 118 119 120 ... 315
Перейти на сторінку:
так і не наважувався поглянути їй в очі.

– Вороття немає, – мовив він. – Що сталося, те сталося.

– Ти що, жартуєш? Я розумію, що ти обламався і все таке, але нічого страшного не сталося. Бо нічого навіть не починалося. Нам лише чотирнадцять років, бовдуре.

– Достатньо дорослі, щоби мати розбите серце.

– Візьми себе в руки, Арчі. Ти говориш яке жалюгідне дитинча, і мені це страшенно не подобається. Страшенно не подобається. Ми іще довго-довго будемо родичами, тому мені треба, щоби ти був моїм другом, тож будь ласка, не змушуй мене ненавидіти тебе.

І Фергюсон спробував взяти себе в руки. Хоч як йому не було важко слухати ці нестерпно-пекучі зауваження з боку Емі, він збагнув, що ним заволоділо недолуге й недоречне почуття жалості до самого себе, і якщо він не покладе цьому край, то ризикує обернутися на Грегора Замзу і, «прокинувшись одного ранку від кошмарного сну, виявити, що перетворився на гігантську комаху». Він був уже у дев’ятому класі, і хоча його академічна успішність в Академії Ріверсайд завжди була на пристойному рівні, його оцінки у сьомому та восьмому класах трохи погіршилися, можливо, від нудьги, можливо, від надмірного покладання на те, що його природні здібності дозволять йому добре навчатися й без особливих зусиль, але шкільний матеріал став тепер важчим, і видавалося неможливим відповісти на екзаменаційні питання про відмінювання неправильних французьких дієслів в простому минулому часі чи про Празьку дефенестрацію або Вормський рейхстаг без того, щоби не присвятити певного часу для вивчення цих малозрозумілих відомостей. І Фергюсон твердо вирішив підняти свої оцінки до якомога вищого рівня – не менш ніж «відмінно» з англійської мови та літератури, французької мови та історії, не менш ніж «добре з плюсом» із біології та математики. То був жорсткий, але цілком реалістичний план дій, хоча для здобуття «відмінно» в останніх двох предметах йому довелося б докласти скільки зусиль, що на баскетбол більше не лишилося б часу, але після коротких канікул на День подяки мали розпочатися «оглядини» гравців, в яких Фергюсон збирався взяти участь, щоби потрапити до команди старшокласників. І він таки потрапив до неї (як основний форвард), а його курсові роботи також виправдали його очікування, хоча й не повною мірою, оскільки сподіване «відмінно» за французьку перетворилося на невтішне «добре з плюсом», а «добре з плюсом» за біологію виросло до чудесного «відмінно з мінусом». Але то вже не мало великого значення. За результатами першого семестру Фергюсон увійшов до списку відмінників, і якби Емі навчалася в Академії Ріверсайд, то вона б дізналася про його академічні досягнення. Але, на жаль, Емі там не навчалася, і тому не дізналася, а через те, що її розгніваний та страждаючий від розбитого серця кузен був надто гордим, аби повідомити їй, що він таки «взяв себе в руки», Емі так ніколи й не дізналася, що присоромила Фергюсона наскільки сильно, що змусила його довести: він – не такий пропащий, яким вона його вважала.

При всьому цьому не підлягало ані найменшому сумніву те, що він і досі прагнув її, що він пішов би на все, що завгодно, аби тільки повернути собі Емі, але навіть якщо йому й вдасться насамкінець знову зробити себе бажаним для неї, то це займе певний час, можливо – тривалий час, а в проміжку між відсутністю Емі та її можливим поверненням найкраща, на думку Фергюсона, стратегія успіху мала б полягати в тім, щоби знайти собі нову подружку. Це не лише б продемонструвало, що він втратив до неї цікавість і успішно подолав розлуку (що мало велике значення), а й відволікло його від постійних думок про неї, бо чим менше б він про неї думав, тим менше б хандрив і киснув, а чим менше б він хандрив та киснув, тим привабливішим для неї ставав. Нова подруга зробила б його щасливішою людиною, і Фергюсон, натхненний своїм новоспеченим щастям, неодмінно став би приємнішим для Емі під час родинних зустрічей, більш привабливим, більш самовпевненим, а якщо трапиться нагода, то він навіть спробує поговорити з нею про поточні політичні події. Саме це й було її основною претензією: його байдужість до політики, брак цікавості до того, що коїлося у великому світі національних та міжнародних справ, і для того, щоби компенсувати цей дефіцит, Фергюсон вирішив віднині ретельніше слідкувати за новинами. Щоранку до їхньої квартири приносили двоє газет: «Таймс» і «Геральд Трибюн», хоча Гіл та матір читали «Таймс» та здебільшого ігнорували «Геральд Трибюн» – навіть попри те, що Гіл там працював, і в сім’ї жартували, що «Геральд» була надто про-республіканською, щоби її сприймали всерйоз мешканці Верхнього Вест-сайду. Проте огляди й статті Гіла майже регулярно з’являлися що два дні в друкованому органі американських можновладців та воротил Волл-Стріту, і Фергюсон вранці займався тим, що вирізав матеріали, позначені прізвищем Гіла, і складав їх в коробку для своєї матері, яка планувала одного дня вкласти ті вирізки до альбому, а Гіл постійно казав йому не займатися цим мотлохом, але Фергюсон, який розумів, що Гіл і соромився, і водночас потайки пишався такою увагою, лише знизував плечима й відказував: «Вибач, це – наказ начальства», а «начальство» стало псевдонімом його матері, яка вже й бе з того носила подвійне ім’я: Роза Адлер/Роза Шнайдерман. На що Гіл зітхав з виразом удаваної безнадії й відповідав: “Natürlich, mein Hauptmann”, ви не мусите наражатися на неприємності за невиконання наказів». Отже, вранці Фергюсон знайомився з «Таймс» та «Геральд Трибюн», а коли пополудні він приходив додому, то, зазвичай, заставав там примірник «Нью-Йорк Пост», а окрім щоденних видань були ще й «Ньюзвік», «Лайф» та «Лук» (в яких його матір інколи друкувала свої фото), «Ай-Еф Стоунз Віклі», «Нью Ріпаблік», «Нейшн» та деякі інші журнали. І Фергюсон сумлінно їх переглядав замість відразу ж братися за прочитання рецензій на книги та кінофільми; тепер він читав політичні статті, щоби дізнатися, що відбувається «отам», і таким чином виявити свою обізнаність у розмові з Емі. На отакі жертви ладен він був піти заради свого кохання, бо навіть попри те, що він перетворив себе на більш поінформованого громадянина і став уважним оглядачем баталій між республіканцями й демократами та стосунків Америки з дружніми та недружніми країнами, Фергюсон все одно вважав політику найнуднішою, найнепотрібнішою та найбезглуздішою темою розмови. «Холодна війна», Закон Тафта-Гартлі, підземні ядерні випробування, Кеннеді й Хрущов, Дін Раск та Роберт Макнамара – до всього цього йому було байдуже, а політиків він вважав тупими або продажними, або ж і

1 ... 118 119 120 ... 315
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «4 3 2 1, Пол Остер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "4 3 2 1, Пол Остер"